Читати книгу - "Повзе змія"

мовчати, далі ображав мене, нецензурно лаявся. Тоді я почав погрожувати йому пістолетом. Він закричав: «Стріляй, фашист!» Ну, я не витримав і вистрілив…

Особа Богдана Баглая не справила на Олену жодного враження. Може, в живому спілкуванні вона змінить свою думку. А поки що вона бачила звичайнісінького молодого хлопця, навіть молодшого на вигляд за свій вік. Середній на зріст, коротко стрижене каштанове волосся, трошки видовжене обличчя, яке ще жодного разу — Олена помітила це навіть на відеоплівці — не знало бритви. «Шклявий він якісь! — зробив категоричний висновок Корнієнко. — Це добре. Бач, зовсім на звірюку не схожий. Один із нас, коротше кажучи. От схарапудиться піпл! Адже цей не схожий на вбивцю, отже, подібні до нього можуть ходити серед нас і ходять, аби ти не сумнівалася. Страшилка вийде — будь здоров. Грамотно зробити, грамотно подати…»

Чому-чому, а професійному чуттю режисера Олена довіряла.

Харламов: — Скільки пострілів ви зробили в голову Діденка?

Баглай: — Один. Для чого людину мучити, в голову — моментальна смерть.

Харламов: — Де в цей момент була Світлана?

Баглай: — Хто?

Харламов: — Світлана, донька Діденка.

Баглай: — Так і кажіть. Уточнюйте. Я з нею що — знайомитися прийшов? Вона сиділа на дивані, руки й ноги їй зв'язали дротом, рота заклеїли скотчем. Аби вона нам не заважала.

Харламов: — Ваші подальші дії, підозрюваний. Пойняті, прошу дивитися уважніше.

Баглай: — Я підійшов до неї, сказав — нема чого боятися більше. Все вже скінчилося. Тоді здер скотч з її рота. Вона відразу почала плакати, проситися.

Харламов: — Що саме вона казала?

Баглай: — Казала, аби з нею робили все, що завгодно, і як завгодно. Мені це не сподобалося. Я запитав, як вона може говорити таке, вона ж не повія. Потім спитав, як би вона вчинила на моєму місці. Вона сказала, що не бачила нічиїх облич, тому не може нічого нікому розказати. Тоді я зняв з голови маску і сказав: «Тепер ти бачила мене. Виходу немає». Далі я знову заклеїв їй скотчем рота, розвернув до себе спиною і вистрілив у голову.

Олена боялася сьогоднішньої ночі. Боялася повернення вчорашнього кошмару. Боялася просто лишитися на самоті. Навіть на Корнієнка почала дивитися іншими очима. Здоровий професійний цинізм — ось чого бракує їй для такої програми. Вона усвідомила: їй доведеться говорити в кадрі та за кадром щось подібне, гамуючи при цьому емоції, зберігаючи безсторонній вираз обличчя. Режисерові це вдається, і вона вже не сердилася на нього за вчорашній зіпсований вечір, за показну грубість та відвертий пофігізм. Так виживають, зрозуміла вона.

Щоправда, ще не вирішила для себе, чи навчиться в такий спосіб виживати вона сама.

Харламов: — Ваші дії після того, коли ви побачили, що від уколу Микитенко не помер?

Баглай: — Зайшов до нього ззаду, накинув на шию зашморг і почав душити.

Харламов: — 3 якого матеріалу ви зробили зашморг?

Баглай: — 3 дроту. Ми наперед знайшли кілька шматків дроту, так надійніше в'язати.

Харламов: — Для імітації дроту вам надається шматок мотузки. Покажіть на макеті, як ви душили Микитенка. Пойняті, прошу підійти ближче.

Баглай: — Отак… Підійшов іззаду. (Ідіотська з вигляду ганчір’яна лялька, якій невідомий хохмач намалював незграбну та зовсім недоречну посмішку і великі круглі очі, зовсім забувши про ніс. Ліва рука Баглая прикута до правиці здоровила в цивільному, вільною правою рукою він накидає мотузку на ганчір’яну шию).

Харламов: — Ваші подальші дії, підозрюваний.

Баглай: — Потім хлопці розкрутили дріт, Микитенко впав на підлогу (оперативники скинули ляльку зі стільця розмальованим обличчям донизу, на земляну підлогу льоху). — Я нахилився до нього, аби пересвідчитися, що він мертвий. Коли побачив, що він живий, вирішив стукнути його молотком.

Харламов: — А не простіше було вбити його пострілом із пістолета, як ви це робили раніше?

Гужва: — Пане слідчий, мій клієнт не на допиті. Здається, все вже є в протоколах. Його дії мусить оцінити суд.

Харламов: — Призупиніть запис. Зараз тринадцята двадцять сім… (Олена могла лише здогадуватися про зміст розмови при вимкнутій камері, адвокат починав дратувати навіть її, зовсім сторонню людину, нейтрального спостерігача). — Тринадцята тридцять шість, запис поновлюється. Підозрюваний Баглай, вам надається макет молотка (йому подають шматок картону, вирізаний у формі великої літери «Т»). — Покажіть, як ви били Микитенка по голові.

Баглай: — Отак.

Харламов: — Скільки разів ви його вдарили?

Баглай: — Три чи чотири рази, тепер не пригадаю. Не думаю, що це аж так важливо. Погано, що я все одно його не добив, бо потім довелося мучитися. Хоча кров у нього йшла ротом і носом. Хто ж думав, що він такий живучий виявиться.

Харламов: — Запитання до підозрюваного будуть?

Гужва: — Так, звичайно. Скажіть, ви шкодуєте за тим, що зробили?

Баглай: — Тепер так, звичайно. Тоді я злився на Микитенка, діяв у стані афекту, нервового збудження. Прошу це врахувати…

Коли вони ввечері поверталися до готелю і Олена намагалася перетравити та систематизувати прочитане й побачене, Корнієнко висловлював свої думки вголос:

— Усе він бреше, нікого йому не шкода. Ти ж бачила цю морду? Видно, адвокат зі шкіри пнувся, от на що сподівався — тут не зрозуміло. Та все одно нам це не треба, хоча для цимесу спробуй з адвокатом синхрончик записати. А так хлопчинка нічого собі, кишки випустить і не задумається. Чи не так?

— Так, типчик іще той.

— Думаєш, він до кінця життя сидітиме? Ні хріна подібного. Є кілька варіантів, до твого відома. Йому організовують десь нещасний випадок. Чи