Читати книгу - "Сім стихій"

дивиться. Мовби про щось хоче запитати — і не наважується. На вигляд їй двадцять п’ять (а насправді більше). Вона дивиться, дивиться, та враз і усміхнеться. А я насварюся на неї пальцем і відійду од дзеркала.

Ні вже, хай краще все буде, як було досі.

17 серпня. Ти вважала, що твоя справа — рефлектор, поглиначі, приймальна частина. Для решти є Ольмін, Телегін, Караханов. Ти боялася їм заважати розпитуваннями та порадами? А Олександр Валентинович Ольмін, котрий розв’язував проблему упакування часток у конусі, виходить, працював на заводі просто з цікавості? Чи ознайомлювався з конструкцією морських поглиначів просто для годиться? Таж розкрий очі, Ірко: він знає про приймальну апаратуру більше за тебе! Він перевірив розрахунки. Але якби я все-таки знала, навіщо це йому! Адже він не має сумнівів, він вірить мені. Так він каже. А каже він тільки правду.

25 серпня. Ну й про що я дізналася ще? Що конус формуватимуть кілька хвилин, бо часткам треба подолати відстань до Сонця, і що він не буде суцільним? Але тоді що це за конус?.. Що частки повинні випускатися імпульсами?.. Проте коротшими за одну мільярдну секунди імпульси сформувати просто неможливо: техніка не дозволяє. І Сонце випалить усе живе на планеті. Вихід один: послати до Сонця дуже вузький конус. Але енергія навіть одної мільярдної частини сонячного диска у багато разів перевищує енергію, яку дають усі електростанції планети. При куті конуса у шість сотих кутової секунди саме захоплено мільярдну частину. Випарується і ґрунт, і берег, і сопка разом з установками. Ось навіщо потрібен рефлектор і поглиначі, що відводять тепло у море, а краще б — в океан. І ще: помилка на соту частку кутової секунди неприпустима.

НОТАТКИ НА ПОЛЯХ. Ти вивчала теодоліт, Ірко. Цей досить точний, як на твої уявлення, прилад, дає похибку на цілу кутову секунду.

Шанобливо постався до світила, Ірко.

ВИСНОВОК. Це перший проект, коли потрібно всіма засобами позбуватися зайвої дармової енергії. Помилка смертельна.

28 серпня. Один із транспортних кораблів доставив на Берег Сонця екіпаж японського рефрижераторного судна, яке постраждало від шторму. Капітан Атара дістав фотокартки, розповів про себе, про сім’ю, про шхуну, на якій плавав раніше.

— Знаєте, що пишуть іноді в газетах про проект? — запитав Атара. — Ви відберете у Сонця частину енергії, і сонячних днів стане менше.

— Це не так, — сказав Ольмін. — На експеримент потрібно кілька хвилин.

— Все одно, — сказав Атара.

— Проте енергія не зникає, ви знаєте.

— Не зовсім розумію.

— Ми посилаємо енергію назад, у космос, до Сонця, відбиваємо її. Меншу частину відводимо у море.

— Виходить, наші моря стануть теплішими??

— Зовсім ненабагато. Колись — так.

— І все-таки…

Атара замислився. Розмова не залишала начебто жодних сумнівів, і все ж він дивився на Ольміна уважно й запитливо, ніби сподівався якось дізнатися ще про щось. Перехопивши цей погляд, Ольмін зумів так само, без слів, ледь помітним жестом відповісти: «Не хвилюйтеся».

— А чи не занадто потепліє на Землі? — запитав Атара.

— Тепло можна переправити хоч на Марс. Можливо, колись приймачі встановлять і на кораблях. І тепло, і холод, коли треба, і хід судну. А вночі — накопичувачі, акумулятори. Енергія допоможе зберегти льодовики.

— А хмарність?

— Сонячний джгут пробиває хмари, туман, град.

29 серпня. Сьогодні були в тайзі. Чоловік вісім наших. Коли я зупинилася під старим кедром, мені здалося, що у вітах причаїлася рись, що жде вона мене, вичікує.

…Видиралися по крутосхилу, зарослому ліщиною, збирали ягоди, сміялися. Пила воду з потічка, пригадала, як зустрічала Ольміна.

Мені подарували перлину. Знайшли її на тайговій річці у мушлі перловиці.

19 жовтня. Перегортала давній-предавній журнал. В одній статті автор пригадує способи використання сонячної енергії. Про піроліз пише цілком серйозно. Це суха перегонка, одержання деревного вугілля.

Енергетичні плантації… Звучить, як обіцянка. А це всього-на-всього «вирощування дерев». Деревина — паливо. У первісної людини з «енергетичними плантаціями» все складалося набагато краще. Вона ж винайшла й економічний реактор — вогнище.

Фотосинтез, що регулюється, — уже дещо. Одержували водень. На дослідних станціях. Що ще? Бактеріальна переробка. Синьо-зелені водорості. Продукти — метан, той же водень…

Жарт. Із Свіфта.

«…Протягом восьми років він розробляв проект видобування сонячних променів з огірків. Добуті промені він має намір помістити в герметичні слоїки, аби потім користуватися ними для зігрівання повітря в холодну дощову погоду».

Енергетичний басейн. Пристрій: бетонна чаша, глибина один-два метри, наповнюється пошарово, спочатку формують придонний шар — тут тримається підсолена і тому важка вода. Зверху-прісна. Конвекційних потоків немає. Тепло збирається на дні. Відводиться до машини.

Океани — природний колектор енергії. У тропіках різниця температур між поверхневими та глибинними шарами досягає двадцяти градусів.

Інший спосіб: геліогідростанції. Давхат Сальвах — це затока, що вклинюється в узбережжя Саудовської Аравії. Її відділили греблею від моря. Рівень води в ньому за чотири роки впав на 15 метрів. У греблі змонтовано турбіни.

Сонячні автомобілі. Геліоархітектура… Комусь спало на думку щасливе запитання: навіщо це архітектори вибудовують скляні коробки, що поглинають сонце, а інженери устатковують їх дорогими кондиціонерами, що відбирають це тепло з величезними втратами? Чи не краще вирощувати сади — на дахах, на широких карнизах та на положистих стінах, підбираючи «теплову сорочку» для будинків з підходящих сортів? Сади зменшують зустрічні теплові потоки, що за своєю інтенсивністю схожі на міграції лемінгів. Вуглекислота — продукт обміну — теж використовується: рослини швидше тягнуться вгору, а довгі промови й доповіді на конференціях незалежно від змісту тільки сприяють цьому, бо завжди дають двоокис вуглецю.

2 грудня. Непостійний, як сонячне світло. Звідки це? Не пригадую. Покладатися на світло можна не завжди. Але є