Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

довідки з нового місця роботи про мож­ливість його працевлаштування; відмова у видачі дозволу на звільнення не позбавляє засудженого права на її оскарження у вищого керівництва; дозвіл на виїзд за межі України можливий тільки в разі направлення засудженого у відрядження з місця роботи, для проходження курсу лікування та в разі смер­ті близького родича (подружжя, батьків, дітей, усиновителів, усиновлених, рідних братів і сестер, діда, баби, онуки), ці факти обов’язково повинні під­тверджуватися документально, для того щоб працівник інспекції мотиво­ваною постановою або дозволив виїзд, або відмовив у ньому; за загальним правилом час чергової відпустки не зараховується до строку відбування по­карання;

д) злісне ухилення засудженого від відбування покарання передбачає при­тягнення до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України;

е) засудження до виправних робіт тягне за собою судимість (ст. 88 КК).

3. Кримінально-виконавчий кодекс України 2003 р., на відміну від Виправ­но-трудового кодексу значно послабив каральний вплив на засуджених під час відбування покарання:

— якщо раніше чергова відпустка під час відбування покарання зовсім не надавалася засудженому до виправних робіт, то тепер вона надається, але час її не зараховується до строку відбування покарання (за виключенням випад­ків, установлених у ст. 46 КВК); інші види відпусток, передбачені законодав­ством, надаються засудженим на загальних підставах;

— раніше включення часу відбування покарання у виді виправних робіт до загального трудового стажу для основного контингенту засуджених було лише можливістю при певних обставинах, за новим КВК України це — закон­на реальність; таким чином, відпала необхідність вносити до трудової книжки засудженого запис про строк відбування ним покарання у виді виправних робіт як період, який не зараховується до загального та безперервного трудового стажу (п. 6.11 Інструкції).

4. Якщо під час відбування виправних робіт засуджені особи згідно з ви­сновком лікарсько-трудової експертної комісії стали непрацездатними (а — досягли пенсійного віку, б — визнані інвалідами першої або другої групи, в — жінка стала вагітною, г — захворіли на психічну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає подальшому відбуванню покарання (ст. 84 КК), то інспекція на­правляє до суду подання про їх дострокове звільнення від відбування покаран­ня за ч. 6 ст. 42 КВК України (щодо вагітних жінок — з моменту звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами). Суд також може замінити випра­вні роботи штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт (ч. 3 ст. 57 КК). Відбута частина покарання обраховується виходячи з відпрацьова­ного на момент подачі документів часу. З дня направлення матеріалів до су­ду і до їх вирішення відбування покарання призупиняється. Про ці обставини інспекція повинна обов'язково повідомити адміністрацію підприємства, уста­нови чи організації, де відбуває покарання засуджений.

Стаття 43. Обчислення строку покарання у виді виправних робіт

1. Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками, місяця­ми і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провади­лося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженим, має бути не мен­ше числа робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого су­дом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпра­цювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відраху­вання із заробітку засудженого.

2. У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засу­джений не працював з поважних причин і за ним відповідно до закону збері­галася заробітна плата, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробітного.

3. У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, виклика­ної алкогольним, наркотичним або токсичним сп’янінням або діями, пов’яза­ними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіян­ням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту або виправних робіт, а також тримання під вар­тою як запобіжного заходу з іншої кримінальної справи у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановле­ному законом порядку.

1. Строк виправних робіт обчислюється роками, місяцями і днями, протя­гом яких засуджений працював і з його заробітку провадилися відрахування. Початком строку вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого, але не раніше від дня набрання вироком чинності. Обчислення строку відбування покарання проводиться на підставі відомостей про роботу засудженого на підприємстві, які кожного місяця надсилаються до інспекції. У відомостях зазначаються кількість робочих днів за графіком, що встановлюється адміністрацією підприємства, установи та організації відповід­но до положень глави IV Кодексу законів про працю України, кількість фак­тично відпрацьованих засудженим робочих днів, а також невідпрацьованих і причини цього, кількість офіційно оформлених днів тимчасової непрацездат­ності, розмір заробітної плати і утримань з неї за вироком суду.

Якщо засуджений працює у приватного підприємця, такі відомості надсила­ються до інспекції за його підписом. Таким чином, число днів, відпрацьованих засудженою особою, має бути не меншим за число робочих днів, які припада­ють на кожний місяць встановленого судом строку покарання, і продовжуєть­ся до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів або зарахування часу, коли засуджений не працював у випадках, встановлених ст. 43 КВК України.

2. Якщо кількість днів, які зараховуються до строку відбування покарання у даному місяці, перевищує число робочих днів за графіком, то до строку від­буття покарання зараховується лише один календарний місяць, без урахування днів, відпрацьованих понад графік, однак утримання із заробітку, нараховано­го за ці дні, не здійснюються. Так само до часу відбуття покарання не зарахо­вується і понаднормова робота. Тобто, в будь-якому випадку до часу відбування виправних робіт включається тільки час, який засуджений повинен був від­працювати саме за графіком підприємства. Якщо ж засуджений не відпрацю­вав необхідної кількості робочих днів встановленого судом строку покарання, і відсутні