Читати книгу - "Томек у країні кенгуру"

Томек задумався. Саллі аж ніяк не могла бути тут, бо звідси легко було дістатися на ферму.

Раптом він похолов від жахливої підозри. Можливо, змія вкусила Саллі, й бідна дівчинка тепер лежить мертва десь у цій гущині?

«Найкраще буде якомога швидше піти звідси, — подумав він. — Якщо Саллі вкусила змія, то й мене може спіткати таке саме лихо».

Але Томек відразу засоромився свого боягузтва. Що сказав би про таку поведінку боцман Новицький? Хіба зможе він дивитися прямо в очі татові чи Смузі? Жоден із них напевно не завагався б ні на хвилину в такій ситуації.

«О, хоча б з огляду на них я повинен ризикнути! Треба перевірити, що в цих кущах», — вирішив Томек.

Він нахилився до собаки й рішуче промовив:

— Добре, я йду за тобою, але даю слово, що більше, ніж на двадцять кроків, у ці хащі не заглиблюся.

Собака метнувся в кущі. Томек пішов за ним, стискаючи в руках штуцер, знятий із запобіжника. Обережно просуваючись гущавиною, він рахував кроки. Раптом собака зник за розлогим кущем. Схиливши голову, щоб не заважали гілки, Томек поспішив за ним, не перестаючи рахувати кроки.

«Сімнадцять, вісімнадцять…» Він урвав рахунок на півслові. Земля під його ногами розверзлася, і Томек, випустивши з рук штуцера, полетів униз. Перевернувшись кілька разів, він упав обличчям у траву. Приголомшений падінням, підвів голові й озирнувся. Поряд на землі, зібгавшись клубочком, лежала дівчинка. На її плечі безладно спадало довге волосся.

«Чаклунка заманила мене в буш. Оце попався! Зараз вона обплутає мене своєю ниткою…», — блискавкою майнуло Томекові в голові.

Він лежав без руху, очікуючи своєї долі, коли раптом знову відчув теплий, шорсткий дотик до щоки.

«Чаклунка чи… собака?» — подумав Томек, обережно підводячи голову. Із полегкістю зітхнув. Це був собака. Він притисся до землі поряд із ним і, коли Томек глянув на нього, жалібно заскавучав. Лише тепер хлопець уважно подивився на дівчинку, яка непорушно лежала на землі.

«Це… напевно Саллі. Чому ж вона лежить так тихо й непорушно? Боже мій, вона, мабуть, померла!»

Холодний піт зросив йому чоло, хлопця огорнув страх. Але час минав, і нічого незвичайного не діялось. Це його трохи підбадьорило. Томек підвівся й став зблизька розглядати дівчинку. Тепер він помітив, що вона легко дихає.

«Саллі, це напевне Саллі, — прошепотів він. — Чому ж вона тут спить, замість того, щоб піти додому?»

Томек став на коліна в головах дівчинки. Собака присів біля нього й, перехиливши голову, дивився на сплячу. Томек спочатку обережно торкнувся її плеча, а потім сильніше потермосив ним, намагаючись її розбудити. Вона розплющила очі. З її грудей вирвалось болісне зітхання.

— Хто ти? — запитала вона тихенько.

Собака радісно загавкав.

— О, і Динго тут! — додала вона.

— Це собака, який привів мене до тебе, а не динго, — заперечив Томек.

— Так, але його кличуть Динго. Це мій собака, — відповіла дівчинка, намагаючись сісти. Проте знову зі стогоном упала на землю.

— Отже, ти Саллі, та дівчинка, що заблудилась і яку всі розшукують з учорашнього дня? — недовірливо запитав Томек.

— Так, я Саллі Аллан, — відповіла дівчинка. — Невже справді всі мене шукають? А я гадала, що про мене вже забули.

— Тебе шукають у скребі, а ти, виявляється, лежиш у хащах поблизу струмка, — сказав Томек. — Чому ти не повернулася додому? Адже звідси на ферму дуже легко втрапити.

— Я не можу вилізти з цієї жахливої ями. Нога, моя нога, подивись-но на неї! — відповіла дівчинка, й на її великих очах з’явилися сльози. — О, як болить!

Томек подивився на її ліву ногу. Вона сильно спухла в щиколотці.

— Може, тебе вкусила змія? — стурбовано запитав Томек.

— Ні. Я несподівано впала в цю яму, й тоді щось сталося з моєю ногою. Не можу стати на неї й взагалі не можу звідси вийти. Якби не ти, я, мабуть, померла б тут від болю й… голоду.

Від хвилювання Томек почервонів.

— Тобі вже нічого боятися, у мене є штуцер, тільки… я випустив його з рук, падаючи в цю яму.

— То ти вже вмієш стріляти? — зацікавилася Саллі, витираючи рукою сльози.

Томек подав їй свою носову хустинку.

— Я навіть тигра вбив, який виліз із клітки на кораблі, — відповів Томек з удаваною байдужістю.

— Невже?

— У мене є фотографія. Крім того, я застрелив великого кенгуру! Ми з батьком ловимо диких тварин.

— Ти дуже хоробрий, — визнала Саллі. — Мій тато розповідав мені про вас. Я вирішила піти до вашого табору. Можеш собі уявити, я ніколи ще не бачила звіроловів. Вислизнула з дому й побігла на галявину. Коли я проходила поблизу цих кущів, побачила маленьку землерийку[62]. Хотіла її спіймати, щоб подарувати вам. І ось тоді впала в цю жахливу яму. Я кричала від болю, плакала, але ніхто не приходив на допомогу. Я чекала цілу ніч, а потім заснула, й ти прийшов. Ти не залишиш мене тут саму?

— Не бійся, не залишу, — запевнив її Томек.

— Як тебе звати? — запитала дівчинка.

— Томек. Томаш Вільмовський.

— Дуже гарне ім’я. Я називатиму тебе Томмі.

— Добре. Тепер давай я перев’яжу тобі ногу.

Томек зняв сорочку, розрізав її ножем на широкі смуги й заходився перев’язувати ногу Саллі.

— Ох, як страшно болить! — кричала плачучи Саллі, але коли Томек закінчив перев’язку, вона відчула себе значно краще.

— Тепер нам треба якось вибратися з цієї ями, поки настане ніч, — заявив Томек. І негайно почав готуватися