Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

явно пішов на користь, посилюючи його впевненість у собі. Тепер він уже не просто голова, а господар комунальної квартири, поверху й цілого будинку, його суддя й володар… Таким чином і я, нарешті, перетворилася на First Lady. Хіба ні? Ха-ха! Людина повинна все випробувати, хоча аж на таке мій Станіслав просто не здатен. Спітнілий, він сопе на перекладині, Тіна з Рітою присідають, я теж мушу займатися вправами, Міхал тренується ретельно, він і свою матір, Павлу, підбив на фізкультуру, а до них нарешті мусив приєднатися й Еда… Ми, мабуть, уже ніколи не спекаємося цього «тренувального приміщення», де ми робимо вправи під звуки Станіславового свистка.

Можливо, це й корисно для здоров’я, однак надзвичайно нудно.

В усякому разі, добре, що Станіслав після роботи ходить чергувати до міського штабу ТСЗ, тож я маю вдосталь вільного часу. Швидко роблю покупки, бо в період боротьби з БЗУ Станіславові вистачає на вечерю шпинату, а в комунальній квартирі мені прибирати не доводиться — там завжди прибирає котрась «арештантка». Отже, я стала вільною жінкою!

Таким чином ми з Карлою Сладічковою чимчикуємо після роботи прямісінько до кав’ярні «Савой», де маємо вже постійне місце в жовтому закапелку. Тут навдивовижу затишно, офіціанти у фраках продають з-під поли сигарети, а гардеробниця пропонує за п’ять крон порцію розчинного порошку, який ми підсипаємо до віденської кави зі збитими вершками.

— Як там твій ревнивий Станіслав? — посміхається Карла, сьорбаючи зміцнену каву.

— Вже двічі приходив з розбитим писком, а одного разу — кульгаючи. Одне слово — інспектор ТСЗ!

— Він у тебе такий старанний.

— І, як завжди, все перебільшує. Просто Станіслав занадто порядний, і йому прикро, що навколо забагато гнідих, а білих майже не стало. Всі ми тією чи тією мірою гнідо-білі. Станіслав і досі не може зрозуміти, що бути сьогодні бурим — така ж буденна річ, як мати кілька кілограмів надмірної ваги…

— Це вже тепер у кожного другого, — додає Карла, яка має цілих двадцять отих зайвих кілограмів.

— Сьогодні гнідість така ж звичайна хвороба, як, скажімо, кашель у заводському селищі.

— У нас в Усті це знають навіть п’ятирічні діти.

— Я взагалі думаю, що гніді тепер займаються тим, чим, власне, хотіли займатися завжди, та тільки тепер зважились.

— Бо їм мається краще, ніж білим, — мовила бура Карла, витягаючи з сумки пакетик розчинного порошку.

— Хочеш?

— Звичайно, адже вдома на мене чекає лише шпинат і скакалка.

Ми ще двічі досипали собі порошку, після чого Карлу, як завжди, розібрала ненажерливість, і Карла змолотила чотири порції шоколадного торту, двісті грамів копченої ковбаси, п’ять булочок і збиті вершки з яєчним коньяком.

На мене розчинний порошок діє інакше, я починаю розглядатися по кав’ярні, де сидить чимало симпатичних чоловіків. Вони посміхаються до мене, виразно поводячи пальцями по своїх бурих звірятках, що виглядають з-під манжетів сорочок. Я охоче спробувала б із тим… або он з отим, але Станіслав, напевно, вбив би мене. Як добре, що не треба ловити чоловіка в кав’ярні, адже вдома у мене є коханець. Я ніколи не забуваю про самоповагу.

Але в комуналці вдень нудно, мов у казармі, кожен дивиться, як би звідти чкурнути, краще посидіти вдома в холоднечі й темряві, навіть до телевізора збирається троє-четверо, а буває — й жодного. Еда, білий, наче відро з-під вапна, не бажає побути зі мною навіть годинку… хоча я б із задоволенням трошки розважилась. Я його мало не благаю, а він увесь час пручається, хай йому чорт, я для нього наче запархатіла!

— Якщо дратуватимеш мене, поскаржуся Станіславові, що ти палиш на сходах! — пригрозила Леона Еді.

— Тоді мені доведеться тренуватись на десять хвилин довше? — глузував з неї він.

— Скажу Станіславові, щоб він зайнявся твоїм тілом, а його це тішить, ти ж знаєш!

— А якщо ми добре розважимось у тепленькій зараженій квартирі?

— Тоді знову станеш моїм любчиком, і Станіслав дасть тобі спокій.

— Виходить, треба вибирати між пазурами Бімоня й Бімоньової? — засміявся Еда Роган.

— Не дуже веселись! — застерегла його Леона. — Сьогодні ти ще можеш вибрати. Взавтра вже ні.

СТАНОВЛЕННЯ БУРОГО БАГАТОЗВІРА, за найновішими дослідженнями, почалось набагато раніше, ніж думали досі. Очевидно, йдеться про тисячоліття, тобто про світанок людської історії!

Ознаки рудої недуги в кожного виявляються по-різному; від байдужості, тупості й невігластва аж до зажерливості та дикої агресивності. Можна сказати, що за надзвичайних обставин величезна кількість мазуту просто виступила на поверхню людського тіла. Це, власне, те, що було закладене в людині з самого початку. Образно кажучи, доісторична твариноподібна людина була цілком бурою, як деякі види тварин тієї доби, тож уся історія людської цивілізації є, певною мірою, історією боротьби з тваринним елементом, що, однак, проіснував аж до сьогоднішнього дня, коли мазут виступив на поверхню у вигляді бурих наростів БЗУ, як свідчення людської деградації.

Найсприятливішими умовами є для багатозвіра нерухомість, темрява, тож уражена людина повинна прагнути до руху й світла. Фізичний рух діє обмежено, тимчасово, а до цілковитого видужання призводить спокійний, але безперервний розумовий рух.

Яким чином можна все це зробити швидко й ефективно!

Найкращі наслідки дають сучасні психологічні методи зосередження, засновані на аутогенному тренінгові Шульца, лікувальних методах Якобсона, Коуга, Бехтерєва та багатьох інших, без кого важко уявити сучасну психотерапію.

Аутогенне тренування (АТ) кілька років тому поширилося у цілому світі й вийшло за межі медицини. Сьогодні успішно застосовують АТ цілком здорові люди. Так, наприклад, дуже поширений «психорегулюючий тренінг» серед радянських спортсменів. Деякі варіанти АТ успішно застосовуються в педагогіці, в роботі з молоддю, під час вивчення іноземних мов, у космонавтиці тощо.

XI