Читати книгу - "Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук"

class="book">Без сумніву, існував зв’язок, поки що нами не встановлений, між знахідкою у скіфському кургані, таємничим кристалом-додекаедром і чашею-кристалом. Інтуїція підказувала, що це були саме ті Зоряні Реліквії — уламки каменя Чінтамані, про які мовилося в щоденниках професора Сошенка. Однак ми дедалі більше схилялися до того, що вичерпну відповідь можна отримати, лише відшукавши ці реліквії. Але де причаївся додекаедр? Де ховається чаша і де знаходиться таємничий Чінтамані?

Ми. прекрасно усвідомлювали, що його величність випадок (чи все-таки нерозгадана закономірність?) дав нам у руки нитку, проте не вказав методу розплутування клубка загадок, який докотився до нас із глибини часу. Поки що накопичена інформація перебувала в стані пасиву.

Після того нічного експерименту скарабей замовк. Навіть невичерпний оптимізм Сашка Ткачука помітно підупав. Принаймні Сашко вже не генерував у такій кількості, як колись, архіфантастичних теорій та гіпотез. Що стосується зроблених нами знімків, то вони не могли служити доказом подорожі у Скіфію, зустрічі з Демократом. Хто повірить у їх реальність, у пережите нами? Єдиний свідок — сам скарабей. Але відколи Кузьмич вимкнув високу напругу, химерний жук більше не реагував ні на які подразники. Чого лише не придумував Ткачук, щоб вивести скарабея із стану заціпеніння! Але той ніби навмисне заблокувався якимсь надскладним кодом.

Тим часом осінь стукала у вікно. Слід було вже думати рро річний звіт, а в нас, окрім таблиць, графіків спектрів випромінювань, записів емпіричного характеру, нічого не було. Жодних фундаментальних результатів. Теорія, котра пояснювала б фізичні властивості кристала, буксувала. Поки що Сашкові умовиводи про скарабея-комп’ютера залишались гіпотезою. Цікавою, оригінальною, але тільки гіпотезою. Не розповідати ж ученій раді про знайомство з Демокрітом чи легендарним Атеем, яке відбулося завдяки скарабею. Лишались щоденники Аркадія Олександровича. Але вони — лише натяк на якусь таємницю, не більше. Принаймні поки що.

У цей період Сашко став особливо схильним до чорного гумору. «У нас немає нічого постійнішого, ніж тимчасові труднощі», — похмуро жартував він, чаклуючи над установкою, котра допомогла нам зазирнути у невідоме. На жаль, це була лише мить. Неповторна мить зустрічі з далеким минулим.

Микола Олексійович був настроєний на пошук реліктів, про які згадували Сошенко і Прасад, та ретельніший аналіз щоденників професора. Отож, поки ми аналізували причини цейтноту, наш старший товариш поринув з головою в архівні глибини.

* * *

Минали дні, збігали місяці напруженої роботи, а ми все тупцювали на місці. В інституті поповзли чутки, що вчена рада археофізичну тему закриє, якщо лабораторія не представить вагомих і перспективних результатів. Учений секретар, в якого я спробував було щось випитати з цього приводу, нічого певного не сказав. Повідомив лише, що дійсно є думка заслухати звіт лабораторії на розширеному засіданні вченої ради і порадив мені поговорити з директором. Отож якогось дня в кабінеті Деркача між нашим тріо й академіком відбулася така розмова.

Вислухавши короткий виклад змісту добутих в архівах Академії матеріалів, пов’язаних з експедицією професора Сошенка в Індію і познайомившись з тими несподіванками, якими продовжував дивувати експериментаторів кристал-скарабей, директор сказав:

— Напрям пошуків видається мені правильним. Але не забувайте, що незабаром почнеться монтаж суперкомп’ютера на ракетодромі в Тхумбі, тож доведеться докласти всіх зусиль, щоб перша радянсько-індійська міжзоряна ракета отримала бездефектний електронний астронавігатор.

— Може, все-таки спробуємо використати модернізовані скарабеєм НВІСи? — запропонував схильний до авантюр Ткачук. — Як-не-як, швидкодія суперкомп’ютера на їх основі значно перевищує розрахунки.

— Ми не можемо дозволити собі подібного кроку. Надто великий риск. Тим паче, що причини цих метаморфоз не встановлені.

— А якщо порадитися з нашим колегою доктором Рамешем Ахбаром Сінгхом? — не здавався Сашко.

— Не думаю, що він погодиться на подібні фантазії, — похитав головою академік.

— До речі, коли він прилітає? — запитав я.

— Десь наприкінці грудня або на початку січня. Гадаю, він допоможе встановити необхідні контакти з індійською стороною, щоб довідатись про подробиці перебування Сошенка в Індії та про його друга Крішана Прасада, — академік на хвильку замислився, відтак повів далі: — Здається мені, що, захопившись особою Аркадія Олександровича, ви дещо випустили з поля зору, хоч це дещо лежало зовсім поруч, на поверхні. На мою думку, саме воно може послужити тією сакраментальною сполучною ланкою, якої так бракує для пояснення дивовижного комплексу незрозумілостей і загадок.

— Ви мене заінтригували, — не витерпів Сашко.

— Не лише тебе, — докинув я. — Нам з Миколою Олексійовичем також цікаво довідатись, що мається на увазі.

— Я маю на увазі ось що. Сучасником професора Сошенка був відомий російський вчений-мінералог Євграф Степанович Федоров, член Російської Академії наук. Аркадій Олександрович не міг не знати його робіт. Так ось. Ще в 1891 році у монографії «Симетрія правильних систем фігур» Федоров уперше показав, що існує 230 різних типів кристалічної ґратки, хоча речовин, які можуть кристалізуватись, величезна кількість. Іншими словами, стали відомі всі стійкі кристалічні форми організації матерії: 230 — не більше і не менше. Дослідження вченого однозначно встановили: утворення різноманітних організаційних форм, — а структура кристалічної ґратки, як ви прекрасно знаєте, є одним із фрагментів організації матерії взагалі, — підкоряється певним загальним законам, які керують світом і порушити які ніхто не спроможний.

— Матерії завжди притаманна організація, — зауважив професор Бандура.

— Безумовно. Для будь-якого рівня матерії характерна певна організаційна форма: існує організація живої тканини, кристалів, тваринного світу, суспільства. В цьому й проявляється єдність світу, що нас оточує. Не секрет, що одні й ті ж форми організації матерії, її фрагментарну архітектуру ми зустрічаємо в об’єктах найрізноманітнішої природи.

— А конкретніше? — озвався Ткачук.

— Будь ласка. Виявляється, галактики розташовані не абияк, а утворюють чарункову структуру. Вони розміщуються наче на гранях і вершинах багатогранників, чимось нагадуючи клітковину в рослинних тканинах. Щоправда, розміри такої клітини — двісті мільйонів світлових років. Далі. В 1981 році естонські астрономи під керівництвом професора Ейнасто прийшли до висновку, що будова Всесвіту нагадує конструкцію, схожу на бджолині стільники з комірками, «зліпленими» з галактик. А тепер погляньте сюди, — Деркач поклав перед