Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"

морські пінни, одне слово, всі молюски, що виділяють перламутр, себто синю, блакитну, фіолетову органічну масу, якою вкривають зсередини поверхню своїх черепашок.

— Навіть їстівні скойки? — запитався канадець.

— Атож! Навіть їстівні скойки деяких водоймищ Уельсу, Шотландії, Ірландії, Саксонії, Богемії, Франції.

— Прекрасно! Це треба запам'ятати, — мовив канадець.

— Але, — вів я далі,— здебільша перли утворюються в скойці — дорогоцінній перлівниці. Отже, перлина — не що інше, як виділення перламутрової маси, що набула кулястої форми. Перлина утворюється від подразнення, до якого спричиняється піщинка чи якась інша неорганічна речовина, котра потрапляє в складки молюска. Вільно лежачи на тілі тваринки, це ядро майбутньої перлини чіпляється до скойки і протягом багатьох років обростає концентричними шарами перламутрової маси.

— А буває по кілька перлин в одній скойці? — запитався Консель.

— Так, друже мій. Траплялися скойки — справжні скриньки коштовностей. Кажуть, хоч я тому не вірю, ніби в одній скойці знайшли не менше ста п'ятдесяти акул.

— Сто п'ятдесят акул! — вигукнув Нед Ленд.

— Хіба я сказав «акул»? — запитав я знітившись— Я хотів сказати — сто п'ятдесят перлин. Акули тут ні до чого.

— Та звичайно, — сказав Консель. — А чи не пояснив би пан професор, як зі скойок дістають оті перли?

— Є кілька способів. Коли перлина щільно приросла до стулки, її витягають щипчиками. Та звичайно скойки висипають на мати, розстелені на березі. Під сонцем молюски гинуть, і через десять днів, коли вони до решти згниють, скойки зсипають до великих басейнів з морською водою, розкривають, тоді миють. А вже по цьому беруться до роботи сортувальники скойок. Спершу вони здіймають перламутрові платівки, знані на ринку під назвою сріблястих, несправжніх білих, несправжніх чорних, що продають на вагу по сто двадцять п'ять і сто п'ятдесят кілограмів у ящику. Вичищену від скойок паренхіму42 розварюють, відкидають на сито і в такий спосіб дістають із тіла молюска геть усі перлини, до найдрібнішої.

— А ціна перлини залежить, певно, від її величини? — запитався Консель.

— Не тільки від величини, — відповів я, — а й від форми, від того, чи перлина, як кажуть ювеліри, «чистої води», тобто від її кольору, від блиску, інакше кажучи, від того, чи вона міниться всіма ніжними відтінками перламутру. Найкоштовнішими вважаються так звані дівочі або високородні перлини; утворюються вони поодинчо в тканині молюска. Це білі, часто непрозорі камінці, але трапляються і з опаловими переливами. Ті перлини бувають найчастіше кулястої або грушуватої форми. Кулясті йдуть на браслети, грушуваті — на сережки. Найкоштовніші перлини продаються від штуки. А перлини, що утворюються на скойці й мають неправильну форму, коштують дешевше і продаються вагою. Нарешті нижчий ґатунок — дрібні перлини, що їх називають зернятками, продаються мірою; ідуть вони на вишивки та оздобу церковного одягу.

— Оте сортування перлин, певно, робота загайна й марудна, — сказав канадець.

— Ні, друже мій. Це роблять за допомогою решіт із дірками різної величини. Перлини, що залишаються в рідкому решеті, котре має від двадцяти до вісімдесяти дірок, — це перлини першого ґатунку. Перлини, що не проходять крізь решето, яке має від ста до восьмисот дірок, — другого ґатунку. Нарешті перлини, що залишаються в решеті, котре має дев'ятсот — тисячу дірок, вважаються зернятками.

— Хитро придумано! — сказав Консель. — Я бачу, навіть класифікацію перлин механізовано. А чи не сказав би пан професор, який прибуток дають оті ловища перлів?

— Коли судити з книжки Сірра, — відповів я, — цейлонські перлові родовища щороку приносять три мільйони акул.

— Франків! — поправив Консель.

— Еге ж, франків! Три мільйони франків, — похопився я. — Але, здається мені, тепер ці ловища не такі прибуткові, як перше. От хоч би взяти американські промисли. За Карла П'ятого вони щороку давали чотири мільйони чистого прибутку, нині ж од них дістають дві третини тої суми. А загалом річний прибуток усіх перлових промислів становить дев'ять мільйонів франків.

— Але трапляються окремі перлини, що коштують великих грошей, — зауважив Консель.

— Так, друже мій. Кажуть, ніби Цезар подарував Сервілії перлину вартістю, як на наші гроші, сто двадцять тисяч франків.

— А я чував, що в давнину якась дама пила розчинені оцтом перлини.

— Клеопатра! — уточнив Консель.

— Мабуть, не дуже приємне питво, — сказав Нед Ленд.

— Гидка штука, друже Неде, — відповів Консель. — Зате чарочка такого напою коштувала сто п'ятдесят тисяч франків. Неабиякі гроші!

— Була б ота дамочка моєю жінкою! — мовив Нед Ленд, промовисто глянувши на свої кулачиська.

— Нед Ленд — чоловік Клеопатри! — вигукнув Консель.

— Я трохи був не женився, Конселю, — статечно проказав канадець. — I не я винен, що діло не склеїлось. Я навіть купив перлове намисто своїй нареченій Кет Тендер. А вона пішла за іншого. Ну що ж! Намисто коштувало всього півтора долара! А які були перлини! Присягаюся, пане професоре, — жодна б не проскочила через найрідше сито.

— Мій любий Неде, — сміючись відповів я, — то були штучні перлини, простісінькі скляні кульки, наповнені перламутровою есенцією.

— Нехай навіть есенція, — опирався канадець, — але вона мусила дорого коштувати.

— Вона нічого не варта. Це не що інше, як срібляста речовина з верховодчиної луски, що її розчиняють азотною кислотою. Ціна їй — ламаний гріш.

— Тим-то Кет і пішла за іншого, — філософськи розміркував Нед.

— Ну, та повернімося до розмови про вартість перлів, — сказав я. — Гадаю, жоден монарх не має такої перлини, як капітан Немо…

— Оце вона? — запитався Консель, показуючи на чудову перлину під скляним ковпаком.

— Так. Думаю, що не схиблю, оцінивши її на два мільйони…

— Франків?! — вихопився Консель.

— Еге ж! — сказав я. — Два мільйони франків! А капітанові Немо,