Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"

– Розділ 27 –

Машину хитнуло, через що я різко прокинулася і сіла на сидінні. Подивившись у вікно, я відразу впізнаю місце, куди мене привіз Андрій. З цього будинку почалася історія наших стосунків.

– Приїхали, люба. Не поспішай, я допоможу тобі.

Андрій виходить з машини і допомагає мені вибратися, а потім швидко підхоплює на руки і несе в будинок. Опинившись усередині, він одразу прямує до спальні. Ледь торкнувшись м'якого ліжка, мені стає так добре, що я, нарешті, можу розслабитися. Після того жахливого будинку, в якому мене тримав Рома, це місце здається мені раєм на землі.

– Зараз я розпалю камін, і в будинку стане тепло, – Андрій дбайливо накриває мене зверху ковдрою, ніжно цілує у скроню і починає закидати дрова в камін.

Закутавшись сильніше в ковдру, я спостерігаю за кожним його рухом. Андрій знайшов мене і врятував, ризикуючи при цьому власним життям. Усередині все перевертається від почуттів, що переповнюють мене, але зовні я не показую цього.

Без жертв, звісно, не обійшлося. Я бачила охоронця, що лежав нерухомо на підлозі в тому будинку. Думаю, він був мертвий. Невже Андрій зважився на вбивство заради мене...

Через деякий час будинок наповнюється теплом. Я лежу із заплющеними очима, але раптом відчуваю легкий дотик губ до своєї скроні. Посміхаюся, але не розплющую очей. Андрій відсторонюється, і до мене долинають звуки віддалених кроків. Я не помічаю, як знову занурююся в сон.

Не можу сказати точно, скільки минуло часу, поки я спала. Прокинувшись, я потягуюся і сідаю на ліжку. Після гарного відпочинку в теплому і м'якому ліжку відчуваю, що страшенно зголодніла, на підтвердження чого у мене відразу починає бурчати в животі. У цю саму хвилину в кімнату входить Андрій.

– Я приготував вечерю, зараз принесу. Тобі потрібно набиратися сил, – він розвертається, але я його зупиняю.

– Не варто нести їжу сюди, я цілком можу й сама дійти до кухні, – я виплутуюся з ковдри і встаю з ліжка.

– Ти ще не достатньо зміцніла, не варто перевантажувати себе.

– Ні, Андрію, я не хочу почуватися безпорадною.

– Добре, – він погоджується і подає мені руку.

Як приємно за стільки днів поїсти нарешті нормальної їжі. Ні в яке порівняння з тими жахливими сандвічами, які привозив мені Рома.

– Я хотіла б прийняти душ, – відсунувши порожню тарілку, я піднімаюся з-за столу, і Андрій одразу опиняється поруч.

– Без проблем. Тобі потрібна допомога?

– Ні, я впораюся. Послухай, перестань так мене опікати, адже я не маленька дитина, – я притискаю долоню до його грудей.

– Звичайно, ні, ти просто доросла людина, яка ледь не втратила життя через свою дурість, – він докірливо дивиться на мене.

– Тобто ти мене звинувачуєш у тому, що я опинилася в полоні в Роми?

– Якби ти послухала мене, а не чинила нерозважливо, то нічого цього не було б, – він помітно сердиться.

На мить усередині здіймається хвиля обурення й образи, я вже відкриваю рота, щоб висловити своє невдоволення, але в останню мить передумую. Насправді, Андрій має рацію. Якби не моя безтурботність, тоді я б не опинилася в тому жахливому будинку, і йому не довелося б ризикувати своїм життям, щоб урятувати моє.

– Вибач, звісно, ти маєш рацію. Безглуздо все вийшло, я повинна була зіставити всі ризики, перш ніж залишати квартиру. Не гнівайся, гаразд, – я обіймаю його за шию.

– Проїхали. Ти, здається, збиралася прийняти душ. Я принесу тобі рушник, – з цими словами він відсторонюється від мене і виходить з кухні.

Я стою і дивлюся йому вслід. Андрій сердиться на мене за те, що сталося. Можливо, потрібно трохи часу, щоб він заспокоївся. Найменше мені хочеться зараз з'ясовувати з ним стосунки, тому я приймаю рішення наразі не загострювати на цьому увагу.

Стоячи під душем, я з силою тру мочалкою свою шкіру, від чого вона помітно червоніє, але я продовжую старанно її терти. Не знаю, на кого я злюся більше. На Рому, за те що викрав мене й утримував як полонянку, чи на себе, за безтурботність і надмірну довірливість.

Я жила з цією людиною півроку і сліпо в усьому довіряла йому. Вірила його словам про кохання. Він змусив мене так думати, оточив уявною турботою, пустив пилюку в очі, а я повелася на це. Рано втративши маму, мені так не вистачало в житті кохання й турботи, що я прийняла за чисту монету слова й залицяння Роми. А він виявився просто гарним актором.

На щастя, тепер мої очі достатньо відкриті, щоб бачити і чітко розуміти, хто насправді бажає мені добра, а хто вправно прикидався довгий час. Теж стосується і моєї рідної сестри. Хто б міг подумати, що заради грошей Віола здатна ризикнути моїм життям і так жорстко підставити.

У дитинстві вона завжди захищала мене від неприємностей і людей, які намагалися заподіяти мені шкоду, чи то Симона, чи то хлопчаки з двору. Поруч із нею я завжди почувалася в безпеці. І ось тепер, через багато років, її зрада ледь не коштувала мені життя. Що ж, як би боляче не було усвідомлювати, що моя рідна сестра зрадниця, але мені доведеться змиритися з цим.

Обмотавшись рушником, я повертаюся до спальні, а на ліжку на мене вже чекає одяг. Я скидаю рушник і натягую штани і футболку. Андрій досить великий чоловік і в його речах я виглядаю досить кумедно. На жаль, свого змінного одягу в мене немає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍