Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Розділ 40. Слова знахарки

Я швидко побіг до села, тримаючи свою дорогоцінну ношу на руках. На порозі  невеличкого будинку на мене вже чекала знахарка. Жінка пропустила всередину, вказуючи на вузеньку кушетку, на яку я і поклав свою дівчинку. Після цього лікарка знаком наказала мені вийти і підійшла до Христини.

Я коротко кивнув, покинувши напівтемне приміщення. Став безцільно тинятися по селі, не знаючи куди себе подіти, але й від будинку знахарки намагався далеко не відходити - раптом знадобиться допомога. Що ж сталося з моєю коханою? Знову віддала надто багато сил, відновлюючи сад моєї матері? Але ж я стільки разів просив її бути обережною і стежити за своїм самопочуттям під час передачі енергії.

Ще й моя довга відлучка з дому, у всьому винен покійний барон. Невже не здогадувався, що я дізнаюся про все і пощади не буде? Це все його жадібність. Сподіваюся, його син буде розумнішим за батька, і добрішим.

Через півгодини до мене підбіг староста села:

- Ваша Світлість, ми не чекали на вас. Принести звіти по витратам вам сюди? – мабуть, мужичок знав свою справу і нічого незаконного не робив, бо дивився без остраху.

- Ні, я з особистої справи. У знахарки моя дружина.

- Ах, герцогиня. Щось сталося? Може відправити людину до міського лікаря? Думаю, надвечір вони встигнуть повернути назад у село, – староста хотів допомогти, це було видно по його очах. Все ж таки сільські любили мою Христину.

- Не варто посилати по лікаря, з герцогинею все в порядку, - на ганку з'явилася знахарка. - Пройдіть у будинок, Ваша Світлість.

Я махнув голові села, відпускаючи його, і кинувся за лікаркою до її будинку. Христина сиділа на кушетці та посміхалася.

Христина

Отямилася від гіркого запаху якогось відвару, яким сільська знахарка водила біля мого носа. Жінку я впізнала відразу, хоча бачила її всього кілька разів. Я оглянула світлу кімнату, помічаючи простоту житла лікарки. На лобі у себе я відчула компрес. Спробувала встати, але поки що виходило в мене не дуже. Жінка допомогла мені підвестися і сісти на кушетці. Голова трохи поболювала, а в тілі відчувалася слабкість, хоча загалом я почувала себе добре, про що й розповіла своїй цілительці.

- Це добре, панночко. Тобі б поки що перестати чарувати, бо дитина не хоче ділитися силою з іншими. Сильною буде, вся в маму, - я з нерозумінням витріщилася на знахарку, вона ж, помічаючи моє замішання, продовжила говорити:
- Невже не знала, що носиш під серцем дитину герцога? – Я заперечливо похитала головою. - Так, ти станеш мамою, золотце моє. Радість-то яка, - продовжувала промовляти жінка.

А я уважно слухала знахарку і почала усвідомлювати її слова.

«Я буду мамою! У нас з'явиться дитина! Я і мріяти вже боялася, щоб не засмучуватися. А тут такий подарунок від богів. Треба терміново повідомити Ельдару», - я не могла перестати посміхатися, і спробувала підвестися з кушетки, але мене похитнуло, і я сіла назад.

- Стривай, покличу чоловіка твого, не варто тобі зараз багато рухатися, треба відпочити, - знахарка погладила мою руку і вийшла з дому, залишивши мене наодинці з радісними думками.

Наша дитина.

Через хвилину в кімнату зайшов Ельдар, з цікавістю оглядаючи мене. А я не переставала посміхатися, дивлячись на свого чоловіка:

- Коханий, - мій голос трохи здригнувся. – У мене чудова новина. Знахарка сказала, що у нас буде дитина.
- Буде-буде, і не одна, - заговорила лікарка. – Ви заслужили велику та щасливу родину.

Чоловік впав навколішки переді мною, обіймаючи мої ноги. Однією рукою гладив мій живіт, ніби не вірячи почутим словам. Я відчула, як сльозинка стекла по моєму коліну. Мій любий плакав, все ж таки він дуже чекав на цю новину. Піднявши голову, Ельдар глянув на мене, в його очах чітко виднілися яскраві смарагдові іскри. Після цього мій герцог усміхнувся і підхопив мене на руки, кружляючи по кімнаті:

- Кохана моя, я такий щасливий! Ти зробила мене найщасливішим чоловіком у цьому світі!

Дивлячись на нас з усмішкою, знахарка простягла Ельдарові пляшечку з відваром і відправила нас додому:

- Нічого страшного у вагітності немає. Відпочиньте вдома. І поки ніякого чаклування. - Чоловік ствердно кивнув, і ми вийшли з дому лікарки, на прощання подякувавши їй. Поверталися в маєток пішки, Ельдар усе намагався взяти мене на руки, але я відмовлялася, притискаючись до нього і обвиваючи рукою за талію.

Все ж таки ми заслужили своє маленьке щастя, яке вже стало частиною мене, частиною нашої поки що невеликої родини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍