Читати книгу - "Ненависть при світлі , Роза Фаєр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Та й політика клубу зовсім інша. Я чомусь ніколи не задумувалася про іншу сторону медалі. Але ось до чого призводить легковажність.
Скільки ще століть має пройти, щоб чоловіки нарешті змінилися. Щоб не думали, що вони царі і не брали те, що подобається будь-яким методом.
Чому у нашому суспільстві засуджується жінка,яка має багато статевих партнерів. При цьому, чоловік у таких самих умовах визнається лише досвідченим.
Навіть,у випадку відвідування жінок древньої професії, чоловік залишається не при справах. Ув'язнюють і карають лише жінку.
Їх зневажають і вважають легковажними. А чоловіки,де в цьому випадку.
Чому їх роль в цьому губиться. Де попит там і пропозиція.
Якби чоловіки не хотіли платити за секс,то його б не було. Зникла проституція. Та чомусь на чорному ринку найбільше заробляють на невинності.
Сексуальне рабство, також,популярна індустрія. Хочете сказати, що чоловіки не знають, що деяких жінок примушують до такого. Та, звісно.
І вони одразу ж біжать до поліції,як дізнаються.. Смішно,так смішно все це.
Хоча, мабуть і ні. Я зараз не в кращій ситуації і повірте,я не ненавиджу чоловікім. Ми одне без одного не можемо і не зможемо існувати.
Та якось всеодно потреби щось змінювати,бо це дорога в нікуди...
Приймаю душ і одягаю халат. Далі виходжу до Артура. Настав час і мені його трохи подражнити .
Та чи варто гратися з вогнем...
Добре, знімаю халат і знову одягаю шорти з сорочкою. Хвала, що Артур все ж вирішив, що нам варто з'їздити на шопінг,бо в мене реально не має іншого одягу.
Навіть, якщо б я це захотіла попрати,то переодягнутися я можу лише в халат. Під яким я буду повністю гола,бо навіть білизни не маю.
Знаєте,я вже наче до цього звикла. Але усвідомлення того, що я її не ношу лише через те, що не маю,не зовсім приємне.
Таке враження, що я просто якийсь безхатько. Але ж я чесно працювала і нікого не чіпала. От за що це мені.
Правда,вже досить цього скиглення. Самій набридло та що зробити. Я ж ще досі в цьому соусі варюся і він більше схожий на прокислий.
Одним словом,натягую на себе маску непорушності та повертаюся до Артура. Хвала,він вже накинув на себе одяг. Бо ще одна така поява і я його точно згвалтую.
А потім скажу, що він сам винен. Не потрібно було мене провокувати і все. Начебто так чоловіки кажуть.
То чого мені не можна. По закону ми ж рівні.
-Ходімо,-спокійно встає з ліжка Артур і не чекаючи мене виходить.
Взагалі я думала, що після нашого з ним поцілунку,ми станемо якось ближче. При цьому,сама не хотіла з ним щось більше.
Та всеодно все це якось дивно. Він врятував мене вже двічі і обдумує,як правильно усе закінчити. Ми разом всюди, навіть у одному ліжку.
Хоча і просто спали,цілувалися за декілька годин до цього. Проте,все як було так і залишилося.
Наші кроки одне до одного ще більше розводять у сторони. Я не хочу з ним стосунків,бо боюся, що в них не буде ніякого майбутнього.
Ой,я так серйозно тільки що подумала. Не важливо.
А він. Чому вибачився за поцілунок,я ж була не проти. І він занадто сильно цього хотів,я ж відчувала це.
Як він насолоджувався..то чому зараз ми повернулися на початок.
Він усім незадоволений,а я бурчу..Не хай,дещо в цьому світі залишається нездійсненним.
Хоча..я начебто придумала,як розтопити лід між нами. Звісно,що в такому випадку це буде трохи небезпечно.
Оскільки,тоді межу ми перейдемо. Навіть даю на це відсотків дев'яносто. Та хіба є якась різниця . Світ навколо різко збожеволів.
То чи варто опиратися заради якихось причин. Чому просто не бути щасливим і жити одним моментом...
Здається, що я здалася...Так, мабуть,так. І виправдання цьому я не шукатиму. Просто набридло себе стримувати.
Чому я не можу бути просто щасливою. Навіть,у такій ситуації. Божевільній,нереальній і абсурдній. Я просто хочу дізнатися, що думає про мене Артур.
Чи я йому подобаюся так само,як він мені. Можливо, мені здалося, що я йому симпатизую.
В такому випадку,я перестану себе мучити. Створювати якісь ілюзії боротьби і ймовірного розвитку подій.
А просто продовжу свій шлях. Правда,вже більш спокійно і обдумано. Оскільки,поки я все відпустила за течією і нормально не думала головою.
Звісно,не враховуючи постійних думок про Артура. Ну,невинна я. Якби ви хоч раз побачили його тіло,то точно б не забули.
Також, враховуючи сон і ті його палкі поцілунки...Ммммм.
-Що з тобою. Ти наче в хмарах літаєш?-запитує Артур.
І тут я бачу, що ми вже на парковці біля якогось торгового центру.
-Та все добре,не зважай,-відмахуюся від нього.
От,що я йому можу сказати. Що вже декілька днів мучу себе тим, чи спати мені з тобою чи ні.
Та ти цього мені,наче і не пропонував. Але це не завадило мені розіграти в уяві цілу драму.
Все ж ми жінки трохи цікаві створіння. Або ж просто я трохи божевільна..
-Хоча.. слухай. Ти не хочеш трохи розслабитися і чогось випити?-іду в абанк.
Оскільки, далі ні терпіти,ні чекати не хочу. Щодо можливо не зовсім доброго розвитку подій,то байдуже.
Краще шкодувати про скоєне,ніж про те, що не спробував..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ненависть при світлі , Роза Фаєр», після закриття браузера.