Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"

25. Inventio veritatis

ЄЛИЗАВЕТА 

Андрій приїхав до матері, як вона і просила. Єлизавета сиділа в своєму кабінеті і курила тонку сигарету:

- Мамо, що трапилося? Чому така терміновість? - запитав Андрій, який щойно увійшов в кабінет.

- Сину, в мене є план і я найняла людей, щоб його втілити.

- Що за план? Ти про що взагалі?

- Поліція, копає під мене. Я вирішила, що час діяти.

- Ти про що? Чому поліція тебе шукає? Що ти наробила цього разу?

- Розумієш, синку, це дуже давня історія! Сім років тому, твій батько влип в одну серйзну справу і я застосувала свої методи, щоб це вирішити. Але, нажаль, термін дії справи ще не завершився. Я думала, що все скінчено, але в них з'явилися нові докази і вони відкрили справу заново. - її голос звучав спокійно, але відчувалася якась напруга.

- Що ти маєш на увазі? Яка справа? Що ви зробили? - його голос був схвильованим.

- Я не хотіла втягувати тебе у це, але ти на пряму з цим зв'язаний...

- Щоо? Що ти маєш на увазі?

- Сім років тому Овчаренко Тимофій займався справою твого батька, пов'язаною з корупцією. У нього були всі докази, щоб посадити його мінімум на 7 років, але я взяла цю справу в свої руки і вирішила своїми методами...

- Тобто? Що ти зробила? І як це пов'язано зі мною? 

- Розумієш... Я найняла серйозних людей, щоб позбутися всіх доказів... І в мене практично все вийшло... Але...

- Ти про що? Що ти маєш на увазі? - йому все більше і більше не подобалося русло, в яке повертала їхня розмова.

- Антон Овчаренко - син Тимофія, віз докази в суд і потрапив в ДТП. Спеціальні люди мали прибрати його, але в них нічого не вийшло, тому вони забрали лише документи, а він, на щастя, все забув...

- Мамо, як ти могла? Ти збожеволіла? 

- Тихо! Та це не найгірше, найгірше те, що він - біологічний батько Святослава. А ти хотів одружитися з Віолою... - вона говорила це з ненавистю і призирством.

- Мамо... - Андрій був шокований. - Як ти могла? Навіщо ти найняла людей, щоб убити Антона? Ти збожеволіла? - у нього просто не вистачало слів.

- Замовкни! Це ти - ідіот! Як ти міг полюбити ту лисицю, ще й хотів, щоб вона стала частиною нашої сім'ї?! Дурень! - вона різко підвелася з свого крісла.

- Мамо, я тебе не впізнаю... Що з тобою? - хоча глибоко в душі, Андрій підозрював, що його мати - страшна людина, але не думав, що настільки...

- Я зробила все заради тебе і твого майбутнього! А ти умудрився вибрати її, ідіот! - вона наблизилася до нього, в її погляді горіла ненависть і злість.

- А ти запитала мене, чого хочу я? Ти все життя вирішувала за мене, я втомився від цього! Зараз я робитиму, те, чого хочу сам! І в нас з Люсею є свій план! - він вперше в житті підняв голос на матір.

- Що? План? Ти просто дурень! І хто, в біса, така Люся?

- Люся це я - дівчина вашого сина! - Люся увійшла впевненою ходою в кабінет, під яким стояла до того. Андрій попросив її почекати в машині, поки він закінчить розмову з матір'ю, але вона не послухала його.

- Андрій, хто ця дівка? Якого біса, вона сказала, що вона - твоя дівчина? - Єлизавета була в ступорі.

- Це, моя наречена! І твоя думка мене не цікавить! - він вперше в житті був таким рішучим. Люся добре промила йому мізки, аплодую стоячи.

- Що? Хто? Ця... ця... Профурсетка? - Єлизаветі невистачало слів, щоб описати своє ставлення до цієї фіфи.

- Мамо! Припини! - зупинив її Андрій.

- Заткнись! Ідіота шматок, я стільки вклала сил, часу і грошей в твоє майбутнє, а ти приводиш якусь... шльондру... і заявляєш, що вона твоя наречена! Ти збожеволів? - вона була зла, як пантера. З її вух від злості, аж йшов пар.

- По-перше, яке ви маєте право називати мене шльондрою? По-друге, як ви розмовляєте зі своїм сином? Андрій вже дорослий хлопчик і має право вирішувати сам, що йому робити і як жити далі!

- Закрий свій рот! Не знаю на якій Окружній він тебе знайшов, але я не дозволю тобі так зі мною розмовляти! Ти... ти... - вона різко підійшла до Люсі і замахнулася рукою, щоб дати їй ляпаса. Але, Люся перехопила її руку, різко стисла і відкинула вбік.

- Та як ви смієте? Ваше щастя, що ви мати Андрія... Я була поруч з ним 4 роки. Я зробила все, щоб він мене згадав. Змінила професію і роботу. Коли ми познайомилися, він був п'яний і ми переспали. Він не пам'ятає цього, але ми вже все обговорили. І маразм якоїсь старої нам не перешкода! Залиште його в спокої!

- Що? Я виростила його, дала йому дах над головою і нормальну освіту, вклала купу грошей в його розвиток... - вона хотіла схопити її за волосся, але втрутився Андрій:

- Мамо, годі вже! Я надто втомився від усього цього... Мені потрібна була лише мати, а не якийсь тиран і диктатор вдома... Зупинися, поки в мене залишилася хоч якась частинка поваги до тебе! Не смій більше втручатися в моє особисте життя, інакше я зневажатиму тебе решту свого життя! І не смій обзивати мою наречену! - він вперше був таким різким і грубим зі своєю матір'ю.

-Та як ти посмів? Ти проміняєш мене на цю... цю... жінку? - вона глянула в бік Люсі з відразою і фиркнула.

- Прошу тебе, годі! Зупинися, поки не пізно! - в його погляді читалося благання.

- Ні! Ти не вчиниш так зі свою матір'ю! Ти - невдячний ідіот! Знаєш скільки грошей я вклала у тебе, скільки всього я зробила заради тебе? - у неї починалася істерика.

- Я повторюю востаннє, з мене досить! Я житиму окремо, по-далі від тебе... Ти мабуть поступово сходиш зрозуму! Ти знаєш, якою повинна бути мати? Повчися цьому у Віолетти...

- Та, як ти можеш говорити мені таке? Порівнювати мене з подібною жінкою... я твоя мати, ти не забув? Як ти розмовляєш зі мною?

- Я розмовляю з тобою так, як ти цього заслуговуєш! Залиш нас з Люсею у спокої! Щодо твоїх справ, я не збираюся в цьому брати участі! Бувай, мамо... - його остання фраза прозвучала з відразою. Андрій взяв Люсю за руку і повів до дверей.

- Стій... Стій... Ти не посмієш! Зупинися негайно! Якщо ти вийдеш за ці двері, ти мені більше не син! Чуєш..? - її голос був злегка захрипшим і звучав безсило.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍