Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої , Влада Калина"

Розділ 22

Вони дивилися, один на одного так уважно, як ніколи раніше. Ніби боялися щось проґавити. Саша була зосереджена на його губах ніби чекала, що вони зараз скажуть, що це все жарт. Хоча, глибоко в душі дівчина дуже хотіла, щоб все це було правдою.

"Це мені почулося чи взагалі приснилося? Може це дійсно сон. ВІН - сон!... Здається ні." - Вщіпнула себе за руку - боляче. 

Олег спочатку заплющив очі, потім розплющив. М'яз на його щелепі почав сіпатися і хлопець зробив повільний вдих видих.

 - Чого дивишся так? - розвів руки, а дівчина відійшла на крок неначе злякалася. - Не подобається чоловік?... Хочеш поміняти, - кивнув головою в сторону дверей натякаючи на Петра.

- Ти оце зараз серйозно?!... Ти мій чоловік?! - Саша незводила погляду з його руки та пальця на якому була обручка.

" Як це взагалі могло статися, якщо…"

На хвилинку вона замислилась. Почала згадувати все. Коли дівчина розписувалася у свідоцтві про шлюб то підпис Петра там вже стояв… чи то був не його підпис?... Краєм ока вона помітила тільки по-батькові нареченого і там було написано: " Миколайович ", а ім'я… от з ім'ям була невеличка проблемка, так як його нібито ненароком та жіночка із РАГсу прикрила долонею коли показувала Олександрі куди ставити підпис. Та й Саша не придала цьому великого значення адже вона була впевнена, що виходить заміж за Петра. 

- Зачекай…но… - дівчина перевела погляд на його обличчя. - Ти теж Миколайович?!

- Так, - загадкова посмішка Метиста натякала на ще щось, щось те, що він приховував від Саши.

- Ти щось не договорюєш, - вона прижмурила очі нахиливши трохи голову вбік. - Зізнавайся, як ти вмовив Петра піти на все це і навіщо? Чому сам не прийшов по мене?

- Сам?! - хлопець повернувся та почав помалу підходити до дивану, сів… точніше, розвалився на ньому неначе стомився. - Не все так просто. Ох. - Прикрив обличчя руками. 

- Що не просто? Розповідай не тягни, - Саша підняла трохи весільну сукню скинула босоніжки бо вже п'ята почала боліти. Підійшла теж до дивана. Метист їй здався замученим, не виспаним, може ніч не спав хвилювався, і говорив якимись загадками. 

- В нас з Петром батько один на двох, - накінець видавив з себе хоч якусь інформацію Олег.

- Що?! Це жарт такий? - дівчина вперлася задницею в стіл який стояв поруч. - Микола Андрійович ваш… твій батько? 

- Мені зараз не до жартів, - сухо відповів Олег… чи називати його її чоловіком? А, що, красиво звучить.

- То ти хочеш сказати, що Андрійович змусив Петра піти на весь цей цирк?

- Майже… Взагалі то його змусили обставини.

- Це ж які?

- Якась дівка написала на нього заяву в поліцію за згвалтування. Він приперся до Миколи Андрійовича по допомогу.

- Ого! Це ж мабуть… - Олександра на секунду задумалася. - Анжела. Точно. Оце, так. Ця дівка…

- Ця дівка власною смертю не помре, - перебив їх слова Олег. - Поставила умову - або Петро на ній одружиться або сяде до в'язниці. Аферистка. Не дивись на мене так, це її Петро так називав. Він правда її ще й не так обзивав.

- А я й не знала, що Анжела здатна на щось подібне. Вона ж мені говорила, що кохає Петра і що в них був секс за згодою.

- Не знаю, навіть якщо факт зґвалтування не підтвердиться, то все одно репутація Петра буде підмочена. Батько пообіцяв, що допоможе викрутитися з цієї ситуації, якщо Петро допоможе витягти тебе з маєтку. Якби я сам туди приперся, то погодся, твій татусь не віддав би тебе мені. Ще й пристрелив би на порозі, а поліції б сказав, що злодій проліз. А саме страшніше було б, коли він знайшов би заміну Петру і видав тебе за іншого. Тоді б я точно нічого не вдіяв. Тож… - Метист підвівся з дивану. - План складали впопихах, зробили все що змогли. 

- Ти міг би мені зателефонувати з мобільного Петра і хача б попередити, - Олександра продовжувала злитися. Вона відчувала себе останньою дурепою, яку обвели навколо пальця. Так же ж реально можна вийти заміж за Бог знає кого. Ще та жіночка з РАГсу… навіть не підморгнула.

- Саша, припини. Міг би це! Міг би те! - крикнув Метист. - Ти взагалі знаєш на які приниження мені довелося піти, щоб одружитися з тобою?!

- Ти що знову когось вбив?

- Та краще б вбив.

- Не жартуй так, - вона згадала тих мертвих бандитів у лісі. А Олег так і не пішов тоді їх закопувати. Їх тіла мабуть і досі там лежать.

- Олександра, хороша моя, я тебе прошу, годі сваритися. Що зроблено те зроблено. - Він підходив все ближче. - Все вже позаду. Я твій чоловік і маю право на шлюбну ніч.

- Вона вже була в хатині лісника, - несміло, червоніючи, дівчина почала згадувати ту ніч.

- То була репетиція, - засміявся Метист. Саша кинулася йому в обійми, сховала обличчя у нього на шиї, заплющуючи очі, щоб її чоловік не помітив палаючих щічок. - Дурненька. Я ж кохаю тебе. Я б все одно щось вигадав. - Він притиснув її та обійняв, так міцно, що в Саши перехопило подих. Дівчина відчувала як його тіло тремтить поряд з її, то було легке тремтіння у м'язах, у такт його дихання. Олег почав цілувати її вухо, щоку, шию, ніжними поцілунками.

Саша весь час поглядала на двері. Вона боялася, що Петро увірветься з криками. Їй ще не вірилося, що все,що відбувалося було насправді. 

- А Петро точно не прийде? - тихо, злякано запитала Олега, який видав низький горловий звук задоволення і видихнув запах її волосся. 

- Не псуй кайф цим ім'ям, - хлопець зупинився. - Не прийде, - хрипко відказав.

- Але він вибіг з криками, про якесь шампанське.

- Просто знайшов привід вийти. Що?!... Боже, Саша! - Метист вилаявся і пішов до вхідних дверей номеру. Замкнув їх. - Все! - крикнув їй. - Можемо продовжувати? 

- Продовжимо коли розповіси про яке приниження ти говорив? Що тобі довелося зробити?

- Я не хочу про це говорити, - хлопець почав роздягатися, він скинув куртку, футболку, черевики. На ньому залишилися тільки джинси, носки… Він неначе навмисне мав намір звабити Олександру своїми загорілими м'язами, до яких так і хотілося доторкнутися, особливо до торсу. Так хотілося поцілувати те місце де билось його серце. Хороше серце. Саме найкраще. Саша на секунду замріялася, про Метиста і те, що хоче, щоб його руки завжди обіймали її. Коли починала це уявляти то самій страшно робилося від своїх хворих фантазій.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍