Читати книгу - "Кращий друг мого чоловіка, Тая Смоленська"

Глава 27

Ілля ще спить. Я милуюсь синочком, обережно беру його на руки й іду на кухню. Намагаючись не шуміти, розводжу дитячу суміш.

Максим спить, я ж погойдую на руках малюка, щоб він не почав плакати. Останній тиждень був важким. Я виявилася не готовою до того, що дитина може плакати всю ніч, а ти нічого з цим зробити не можеш. Не розумієш, болить у нього щось чи він голодний?

Максим через нас теж не спав, а рано-вранці втомлений вирушав на роботу. Одного разу взяв подушку посеред ночі й спустився вниз, спав у машині. Мені через це шалено незручно. Насправді це стало вирішальним фактором того, що я остаточно прийняла рішення поїхати до батьків. Надто вже напружена атмосфера в цій квартирі, та й усе чуже. Я ніби небажана гостя зі своєю дитиною.

Я йду в спальню, сідаю на ліжко і спостерігаю за тим, як смішно морщить носик син, як їсть, прикривши оченята, а потім здригаюся, коли помічаю у дверному отворі Максима. Як довго він стоїть тут і спостерігає за мною?

— Доброго ранку, — киває він і йде в мій бік.

— Максиме, я поговорити хотіла, — підіймаю на нього погляд, наважуючись порушити тему мого від’їзду. — Мені вже краще, тому я була б вдячна, якби ти у свій вихідний відвіз нас з Іллюшею та речами до моїх батьків. Якийсь час поживу в них.

 — Про що ти? Мені здавалося, що ми з тобою вже все вирішили. До того ж за кілька днів до нас мають мої батьки приїхати на два дні. Я сказав їм про онука, вони хочуть познайомитись.

— Твої батьки? — шоковано дивлюсь на нього. Такого я точно не очікувала. Кліпаю часто-часто, намагаючись усвідомити сказане ним.

— Ти ж не думала, що я сина ховатиму від усіх? — дивиться на мене серйозно.

Насправді саме так я і думала, але зізнатися про це вголос якось незручно. Тому інше говорю:

— Але… це так ніяково, Максиме. Що вони про мене подумають? Адже ми… ми ніхто одне одному. Я залетіла від тебе й зателефонувала тільки зараз… впала на голову разом з Іллею.

— Не хвилюйся, вони будуть раді онукові. Насправді вони відразу ж після того, як я їм цю новину повідомив, їхати збиралися, але я попросив перенести приїзд на кілька днів, щоб я зміг узяти відгул на роботі. Думаю, ти б надто хвилювалася, якби я тебе з ними у квартирі наодинці залишив.

Я киваю. Відмовити йому не можу. Страшенно хвилююся через зустріч із його батьками. Одне добре — вони хоч би не знають, що я колишня дружина його друга. Це ще більше погіршило б ситуацію.

— Треба щось приготувати до їхнього приїзду. Я тоді список продуктів напишу.

— Олю, не метушись, я сам усім займуся, а ти за сином приглядай, — усміхається він.

— Але… — хочу заперечити, але Максим не дає.

— Замовимо їжу з ресторану, тобі точно не варто зараз стояти біля плити. До речі, ти не забула, що в тебе завтра запланований візит до лікаря? Я в обід приїду й відвезу тебе. Автокрісло я вже купив. Вибач, що не порадився із вибором, якось спонтанно все вийшло.

Я намагаюся усміхнутися з вдячності, а в самої на душі туга така. Дивлюся на нього й відірватися не можу. Самойлов знову на себе схожий. Дбайливий. Сам усе вирішує і спрощує мені життя.

— Дякую, Максиме. Звісно, я не поїду до приїзду твоїх батьків, але я вже прийняла рішення. Я не можу вічно тут жити. Ми одне одному ніхто. Квартира тісна. І мені, і тобі потрібен особистий простір. Дитина до весни повзати почне, потрібен буде столик для годування, іграшок купа, потім ходунки підуть. Тут буде тісно. Я вже мовчу про те, що коли зуби полізуть, буде ще гірше, ніж останні кілька ночей. Через нас ти не висипаєшся, а в тебе робота.

Максим якийсь час довго дивиться на мене. Мені здається, що я навела значні аргументи на користь свого переїзду. Але Максим їх не приймає.

— Я щось вигадаю. Не хвилюйся за це. Усе ж таки Ілля й мій син.

Я хмикаю. Він навіть жодного разу його на руки не взяв. Більше схоже, що Ілля син сусіда, ніж його.

Вирішую, що зараз сперечатися марно, до того ж найбільше мене зараз непокоїть візит його батьків.

Коли Максим іде на роботу, а Ілля засинає, я проходжусь квартирою, намагаючись оцінити фронт роботи. Потрібно привести тут усе до ладу, помити душову кабінку, випрасувати речі та пелюшки, що накопичилися за тиждень. Після обіду виходжу з малюком на прогулянку, далеко не йду, зауважую на собі цікаві погляди сусідів. Усім напевно цікаво, хто я і з якої квартири.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍