Читати книгу - "Пазл"

Вбивця з викруткою тут, десь у цих коридорах, готовий напасти знову. Смерть блукає навколо, а ніхто в це не вірить.

Хто наступний після Мокі та Лепренса?

Раптом у Ілана виникла остання ідея. Він повернувся на кухню і, коли всі зібралися, заявив:

— Ви досі четверо лікарів. Я хочу бачити ваші шприци.

Фей з утомленим виглядом курила біля коридору. Філоза закінчував змішувати рублене м’ясо зі спагеті. Останній засунув руку до кишені і показав свій шприц.

— Якщо тобі від цього полегшає, бо, маю визнати, ти починаєш мене лякати. Задоволений?

Ілан кивнув, і Філоза поклав шприц назад до кишені. Коли він повернувся до Фей, та підняла свій до рівня очей. На голці досі був пластиковий ковпачок.

— І ми досі не знаємо, навіщо він потрібен,— сказала вона, розтоптуючи недопалок п’яткою.

Ябловські підіграв. Він кивнув на Гайгекса.

— Хоча я б не проти всадити шприц йому в зад…

— У мене мого більше немає,— відрізала Хлоя.

Вона почувалась не у своїй тарілці, стоячи, спершись на стіну біля холодильника. З одним блакитним оком, а іншим зеленим, здавалося, що під шкірою невинної жінки ховалася якась дивна істота.

Це стало ще одним шоком для Ілана.

— Де ж він? — запитав він глухим голосом.

— Уранці я залишила його у своїй кімнаті, перш ніж піти в душ. Він лежав у кишені халата. Я повинна була замк­нути двері на ключ, я була необачна. Але…— вона подивилася Іланові у вічі,— я не планувала залишатися в душі так довго. Хтось скористався цим, щоб обікрасти мене. На щастя, мої лебеді надійно заховані.

Філоза зупинився. Він знову поставив каструлю на газ.

— Чому ти про це нікому не сказала?

— А навіщо? — захищалась вона.— Ти справді вважаєш, що той чи та, хто це зробив, зізнався б?

Вона зробила наголос на слові «та».

— Ну ти й сучка,— сухо кинула Наомі Фей.

— І дуже хитра,— додав Філоза.— Ти ніколи ні в чому не винна, завжди винен хтось інший. Кожен з нас скаже, що не вчиняв цієї крадіжки, перевірити це неможливо. Чому ти не розповідаєш, що робила вчора перед вимкненням світла? Це ж ти розпалила багаття біля театру і спалила всі ті фотографії?

— Ні, це не я. Усе, що ти кажеш,— брехня.

— Брехня? Ти цілком могла застосувати свій шприц проти власного хлопця, переодягнувшись невідомо в кого, лише для того щоб вкрасти його лебедів, а потім стверджувати, що в тебе його вкрали. Запросто.

— А чому це був не ти? Може, це ти вкрав мій шприц, хто знає? У мене немає жодних причин красти Іланових лебедів, бо ми домовились, що якщо хтось із нас виграє, то ми поділимо гроші на двох.

— Тоді, може, це було одним із твоїх завдань?

— Іди до біса, огидний самозакоханий збоченцю. Ти теж ненормальний.

— Це ти ненормальна. Ти готова на все. Якщо ти виграєш, ніщо не завадить тобі втекти з грошима, не лишивши Дедіссе його половину.

Він наповнив тарілки і недбало жбурнув їх перед гравцями, спочатку подавши Іланові. Той дивився на Хлою з докором. Можливо, хтось із гравців справді переодягнувся в оранжевий комбінезон і вколов йому снодійне. Хтось із гравців, у кого, як сказав Філоза, було таке саме завдання, як і в нього. Хлоя?

Остання вибухнула, коли Ілан надто пильно на неї подивився:

— Це їх ти маєш спопеляти поглядом, чорт забирай! Це не я вкрала лебедів Лепренса чи рюмсала на сцені театру. І не я прикувала тебе до електричного стільця. Я не знаю, чого Філоза на мене напосівся, але він щось приховує. Цей тип — жахливий маніпулятор.

Ілан не мав бажання виставляти брудну білизну на загал. Він був засмучений і розгніваний. Лікарнею блукає вбивця; зграйка виродків розважаються, знущаючись із нього фізично та психологічно; Мокі, товстий добряк Мокі — мертвий, і ніхто в це не вірить.

Він подивився на годинник. Через п’ять хвилин вимкнеться світло.

— У нас немає жодних новин від Гадеса, від його команди, тут відбуваються якісь жахіття, а ви не зважаєте, одержимі цим баблом. Чого ви чекаєте? Ще одного трупа?

— Наскільки мені відомо, немає ніякого трупа,— сказала Фей.

— Я знайду спосіб вийти звідси і піду до мінівена. Там наші телефони і пушка. А якщо тут справді немає зв’язку, як сказав Гадес, тоді я спробую завести машину і вибратися з цього кошмару, з вами чи без вас.

47

Спочатку Іланові потрібно було поїсти, наповнити шлунок, щоб не стався гіпоглікемічний шок, у випадку, якщо йому справді доведеться вирушити в дорогу в заметіль. Тому він швидше за всіх з’їв вечерю, яку приготував Філоза.

Хлоя намагалась відмовити його від спроб зробити неможливе. Навіть якщо йому вдасться поїхати, він може ­потрапити в аварію, і що він робитиме тоді? Повідомить у поліцію? У такому разі він точно покладе край грі і створить проблеми їм усім.

— А ще там собаки, про яких говорив Гадес,— відрубала Хлоя.— Великі собаки, що стережуть територію.

Ілан затремтів. Звісно, він подумав про собак, його думки були зайняті ними більше, ніж будь-чим іншим. Він ви­йшов із-за столу і поставив тарілку зі столовими приборами в раковину.

— Знаю. Але я впевнений, що ніяких собак немає. Без сумніву, це ще одна вигадка Гадеса, щоб завадити нам забратися звідси.

— Я думаю, що вони існують,— втрутився Ябловські, який відчув загрозу.— Великі пси, на кшталт доберманів чи босеронів.

— Стули пельку!

— Якщо вони вчепляться в тебе зубами, то вже не відпустять.

— Якщо ти все-таки це зробиш, я на тебе ображусь,— додала Хлоя.— Ти ж знаєш, що мені потрібні ці гроші. «Параноя» — це два роки мого життя.

Його залякувала не лише Хлоя, він налаштував проти себе всіх кандидатів, окрім Гайгекса, який просто гриз свою варену моркву, примруживши очі за квадратними окулярами. Усі намагалися переконати його залишитись — марно. Розлючений, Ябловські жбурнув тарілку, однак Ілана це не вразило.

— Якщо вони не хочуть дозволити мені вийти, то хай покажуться,— повторював він, дивлячись у камеру.— Хай покажуться і пояснять. Як ви думаєте, чому вони не реагують? Мокі мертвий. Я знаю, що я бачив.

Проковтнувши свою їжу, він підвівся, у нього трохи запаморочилось у голові. У цей момент, мабуть, на долю секунди, йому здалося, що обличчя Гайгекса деформувалось і одразу ж знову набуло нормального вигляду. Злякавшись нового нападу, він активізувався. Він зробив новий смолоскип зі смужок тканини, вирізаних із простирадла, змочених рослинним жиром, надійно намотаних на відламану ніжку стільця і закріплених дротом. Навколо лунала розмова на підвищених тонах, ніхто не хотів його відпускати, але й ніхто не перешкоджав фізично його намірам.

— А що ти робитимеш, якщо твій смолоскип загасить заметіль? — спитала Фей.

— Не загасить.

— А собаки?

— Немає ніяких собак.

Хлоя, схвильована, крокувала взад-вперед. Вона кусала нігті. Ілан ще