Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Губи в бранця стиснулися в тонку лінію, брови зійшлися над переніссям. Схоже, це на думку йому не спадало.

— Чудова вийшла б угода! Вона могла перетворити тебе на багатія, дозволила б вийти з гри і не ризикувати собою. Але ти поспішив, взявся за замовлення, не обдумавши всіх можливостей. Проте, я можу помилитися, і ти б не зрадив замовника. Для людей твоєї професії репутація дуже важлива, одна зрада чи проста помилка може знецінити всі заслуги. Інша справа, коли зраджує хтось зі знатних вельмож. Їм усе сходить із рук, вони завжди відкупляться, знайдуть спосіб уникнути покарання, а то й наживуться на цьому бруді. Адже вони вищі за простих людей, понад законами. І правила, які можуть позбавити життя тебе, на них не поширюються.

Бранець мовчав, похмуро спостерігаючи за Ульфом. А от регент раптово повернувся до Іліяса й зміряв його довгим важким поглядом. На лобі жерця виступили краплинки поту.

— А ім'я жертви тобі хоча б назвали? — Ульф знов повернувся до свого "співрозмовника". — Чи наказали вбити дитину, не сказавши, хто вона? Цікаво вийшло. І дуже зручно. Виконаєш завдання — тебе усунуть свої ж, а загинеш — то й не шкода зовсім. А головне: помститися замовникові тобі вже не вдасться.

В очах чоловіка на секунду спалахнула лють, але вмить згасла, стерта глибоким розчаруванням.

— Бачу, тобі стало набагато цікавіше, — Ульф розвернувся і заклав руки за спину. — Ось перша моя пропозиція: я знайду твоїх замовників, і їм доведеться дізнатися, як це — бути зрадженим й стертим з історії та пам'яті. Ти, швидше за все, цього вже не побачиш, але думка про те, що вони отримають відплату з твоєї волі, має деяку витонченість, чи не так?

Найманець злегка хмикнув, начебто визнаючи те, що регент має рацію.

— А друга пропозиція: ти сам вибереш свою долю. Звідси тобі не вийти і, відповідно до закону, смерть твоя буде вкрай болісною. Але... Я дам тобі можливість померти так, як ти захочеш.

Чоловік здивовано підняв очі. Він очікував чого завгодно, але не цього. Закони в імперії були вкрай жорстокі, а пом'якшення вироку здавалося нереальним.

— Мене цікавлять справжні винуватці, а не ти. Ти робив свою роботу, хай брудну, але хоча б чесно. Вони ж зрадили свої клятви, свого імператора й самих себе. Подумай як слід. Довгі дні мук чи легка смерть і помста?

Ульф стояв навпроти бранця, але той мовчав, не поспішаючи давати відповідь. Погляд його ковзнув по катові й жаровні, по застиглому в кріслі білому, як полотно, Іліясу, по секретарю, що тихою тінню посів своє місце, але врешті зупинився на чужаку.

— Отже, ні. Не буду наполягати, — Ульф відвернувся і дав знак катові. — Можете починати. До вечора часу вистачить? Не бачу сенсу повертатися до розмов раніше, — він підняв зі столу кліщі та переклав їх у жаровню. — Пальці правої руки не чіпайте, інакше буде незручно підписувати визнання.

Іліяс щосили вчепився в підлокітники, відчуваючи, що ще трохи — і йому стане погано. А ось чоловік біля стіни, схоже, нарешті усвідомив, що ввічливі розмови скінчилися. На чолі його виступили великі краплі поту, обличчя набуло землистого відтінку. Він рвонувся вперед, щосили намагаючись привернути до себе увагу. Регент обернувся:

— Хочеш змінити рішення?

Найманець повільно кивнув.

— Добре, але пам'ятай: усі відповіді до єдиної.

І тут же посипалися запитання:

— Тебе пустили в гарем під час святкування? — кивок. — Пройшов через таємні ходи? — згода. — Але двері тобі відчинили зсередини, правильно? Ти бачив, хто? Шкода. Чи зможеш показати, де це було? Добре, пізніше. Звідки знав розташування кімнат і постів охорони? Розповіли заздалегідь? Отже, залишили план біля входу? Коли тебе схопили, ніяких паперів не було. Знищив? Сховав? У тунелі? Ясно. Потім ти сховався і був у ньому до ночі? А потім охорона Аділя пішла, залишилася тільки нещасна служниця? Ти виманив її, вбив і забрав тіло, але потім тобі завадили, правильно? Не скажу, що мені шкода, але й так теж буває: не завжди доля на нашому боці. Хто найняв тебе?

Мовчання.

— Відмовляєшся говорити? — бранець квапливо похитав головою і спробував показати щось руками, але не вийшло. — Не знаєш імені? — поспішний кивок. — Ти бачив замовника особисто? Описати зможеш? — знову відмова. — Голос? Вік? Одяг? Зовсім нічого? Погано... Відомості передали на папері? — так. — І оплата, зрозуміло, наперед? Ти зберіг послання?

Ульф запитував довго, уточнюючи кожну, навіть найнезначнішу, деталь, відновлюючи подробиц цієї ночі крок за кроком. Але Іліяс уже майже не слухав регента, неспроможний відвести погляд від інструментів ката, що повільно набували червоного відтінку.

— Що ж, — прозвучало раптово в тиші. — Дякую за цікаву розмову. Я перевірю все до останнього слова, і якщо дізнаюся, що ти збрехав хоча б трохи, вже вибачай, але нашій домовленості буде покладено край.

Ульф витримав довгу паузу, а потім повернувся до Іліяса.

— Ви все чули? Думаю, нам є що обговорити наодинці.