Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

30

Вечір. Кімнату освітлює тьмяне блідо-синє світло вечірніх сутінок, що ллється з відкритого вікна. Легкий вітерець м'яко колише білий тюль, від чого на стіну відкидаються тіні від тих нечисленних автомобілів, що проїжджають мимо. У темній спальні на ліжку тихо гуде ввімкнений ноутбук. Олівія лежить на моєму плечі і тихо зітхає щоразу, коли у фільмі проскакує сумний момент. Ми сидимо так уже більше години і я відчуваю, як мої очі вже злипаються, але мені так цікаво дізнатися, чим все ж таки закінчиться ця довготривала суперечка між двома династіями. Зовні лунає стукіт дверей. Ми так і лежимо, спостерігаючи за справжнісінькою тишею перед бурею.

- Кейн прийшов, - байдуже подає голос Олівія.

- Угу.

Кімната знову занурюється у тишу. Ми продовжуємо сидіти в компанії одна одної, слухаючи мірне гудіння ноутбука. Проходить ще кілька хвилин, але так і нічого не відбувається. Кейн не приходить. Я вирішую вийти сама.

- Я поки поставлю на паузу, - Олівія клацає на кнопку і, ймовірно, надто жваво підтягує до себе ноутбук, нетерпляче клацаючи мишкою на іконку із зображенням веселої усміхненої дівчинки в оточенні своїх домашніх улюбленців. Це її нова гра, яку Кейн дозволив їй завантажити днями.

Я виходжу зі спальні і обережно закриваю за собою двері. Кейн стоїть у проході, трохи розставивши ноги, одна його рука знаходиться в кишені штанів, а в іншій він тримає телефон. Я помічаю похмуро вигнуті брови, тривожну зморшку на його лобі, у нього на обличчі застиг задумливий вираз. Пальці швидко працюють у телефоні. Щось мені підказує, що він перебуває у такому положенні ще з того часу, як прийшов. Це чомусь викликає у мені посмішку.

- Привіт, - м'яким голосом вимовляю я.

Кейн відразу підводить голову, секунду-другу дивлячись на мене в замішанні. 

- Кім, - і його губи розпливаються в такій ніжній обезброєній посмішці. Кейн натискає збоку на блокування, від чого екран гасне, ставить телефон на полицю і стягує з себе піджак, вішаючи його на гачок.

- Як день пройшов, маленька?

- Просто чудово, все пройшло як по маслу. Ми з Олівією зараз дивимось фільм. Приєднаєшся? - з якоюсь таємною надією питаю, уважно за ним спостерігаючи.

- Звичайно, із задоволенням, - йдучи мені назустріч, невідривно на мене дивлячись, Кейн просто пропалює мене очима. - Я тільки піду в душ, а то брудний, як свиня. Без мене не вмикайте, - останню фразу він говорить дуже близько, а потім він нахиляється і цілує мене. М'яко. Ніжно. Солодко. Відчуття знайомих мурашок наповнює тіло і щось у моїй голові вибухає сотнею феєрверків, що розсипалися. Торкання його губ м'які та ніжні, він цілує мене легко, обережно торкаючись руками.

Кейн відривається від мене і довго дивиться у вічі. Він іде у бік ванної, а я відчуваю, як холод раптом заповнює мої вени та артерії. Мені здалося, що я відчула від нього запах чужих духів. Я чую, як починає шуміти душ у ванній кімнаті. Та ні... Мабуть, мені здалося.

***

- ...Так що тепер доведеться відкласти всі справи і затягнути судові позови, доки не знайдуть призвідника.

- Угу, - я розглядаю поділ своєї нової нічної сорочки, підколупуючи прозорі вставки мережива нігтем з минулотижневим манікюром. – Зрозуміло. Ти коли будеш? Я приготувала тобі равіолі з грибами, чорничну запіканку ну і ще дещо... - прикусивши губу в таємному очікуванні на його реакцію, я затамовую подих.

- У мене дуже багато роботи. Вибач, маленька, - вибачливим видихом просить він.

- Гаразд... Тоді я лягаю без тебе?

- Мабуть.

- ...А тобі зовсім не обов'язково лягати на диван і ти можеш не переживати, що розбудиш мене. Розігрієш собі вечерю, коли повернешся. Обов'язково поїж, Кейн, я готувала для тебе її дві години.

- Дякую, Кім. Люблю тебе.

Пронизлива тиша, що настає після коротких переривистих гудків, лунає мабуть надто довго. Я спокійно дивлюсь на екран, але в голові гуде тихий тривожний сигнал. Ось уже кілька днів мене саму не залишає дивне передчуття, примарний натяк на те, що я не беру до уваги щось дуже важливе. Я не сержуся на Кейна, але не розумію, чому так гулко колотиться серце, а кров різкими довгими поштовхами б'є по великих артеріях.

Я не розумію що відбувається. Кейн затримується на роботі ось уже котрий день. Тепер він єдиний керуючий у фірмі замість Блейка, він щодня залишається допізна під різними приводами, часто зависає в телефоні, ходить весь задумливий і від нього несе чужими духами... Я знаю, ні, впевнена в тому, що він не може мені зраджувати, надто це вже низько та неблагородно для людини такої крові, як він. Мені не подобається те, що він весь час віддає роботі і віддає перевагу порожнім офісним стінам, ніж моїй компанії. Хоча я розумію, розумію, що Блейк у лікарні і йому важко одному. Але сьогодні ось уже п'ятий день, як я лягаю спати зовсім одна... Щось з ним відбувається і я маю з'ясувати що.

***

16:10 "Кейн, дякую тобі за вчорашню вечерю, ти мене дуже підбадьорив. За останній тиждень нашого спілкування ми з тобою сильно зблизилися... Ти помітив? Я так. І це неправильно."

16:23 "Мені здається, Кім щось підозрює. Сьогодні вона на мене дивно дивилася, коли я уплітала солодкі круасани з гірчицею за обидві щоки. Говорила, що навіть у неї, вагітної, немає таких дивних уподобань. А ще вона помітила, що я погладшала. Мені самій здається, що в мене вже помітний живіт, хоча пройшло всього нічого. Мені страшно від думки, що зовсім скоро я не зможу приховувати свою вагітність. Ти говорив, що вона все зрозуміє, але я все ще не готова поговорити з нею."

17:00 "Кейн? Чому ти не відповідаєш?"

17:06 "Ти маєш рацію, Елайно, це неправильно. Я змушений це припинити. Я не хочу робити їй боляче, зрозумій. Вона вже і так зазнала надто багато болю, так не може продовжуватися далі. Ми більше не можемо зустрічатися. Вибач."

- О Боже.

Я в потрясінні відсахуюсь назад, спираючись на стільницю, через що моя рука здригається і склянка з водою злітає вниз, бризками осколків на мить заглушивши всі звуки в моїй голові.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍