Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

— Якщо ти будеш і далі дивитися на нього, то пропалиш йому дірку в спині.

— Не знаю, про що ти говориш, — невинно кліпає віями Мілана.

— А я гадаю, чудово знаєш. І твої рожеві щоки — найкращий тому доказ. Тільки не кажи, що закохалася в Ігоря.

— Ні! Звісно, ні!

— Добре, якщо так. Сподіваюся, гормони швидко вгамуються, і до мене повернеться Мілана, до якої ми всі звикли.

— Я просто… заінтригована, мабуть, - сказала Мілана, знизавши байдужо плечима. — Я маю на увазі, що він такий же, як і будь-який інший хлопець. Доволі середньостатистичний.

— Ти кажеш це, щоб переконати себе чи щоб відволіктися від потягу, який ти відчуваєш до нього? —  запитую, грайливо ворушачи бровами. Мілана розсміялася б, якби слова не зачепили за живе. 

— Може, поговоримо про щось інше? 

— Так, мабуть, все набагато гірше ніж я думала… А ви ще навіть не цілувалися. 

— Слухай… Я знаю, що тобі не терпиться зіграти роль мудрої жінки, але ти не моя мама і не треба мене опікати, - Мілана говорила повільно, ніби пояснювала малюкові задачку з математики. Ігор Корнелюк - звичайний хлопець, у жилах якого тече кров, і я можу це довести.

— Що ти маєш на увазі?

— Я змушу його закохатися в мене, - сказала вона з диявольською посмішкою. — А потім покину його.

— Що? — здалося, я недочула.

— Якщо хочеш, це парі. А коли я виграю, то змушу тебе писати за мене курсову з інформаційних технологій.

— Ти така самовпевнена, - сказала я. 

— Подивимося. Як і будь-який хлопець, Корнелюк не зможе встояти перед цією чарівною красунею, - сказала Мілана, показуючи на себе.

Мені здається жахливим, що подруга розглядає кохання як трофей, а свою вроду — як зброю. Для мене кохання — почуття, яке відрізняє людину від решти тваринного світу. Тільки людина може відчувати почуття глибокої прив’язаності, яке прийнято називати коханням. Ось чому дивно бути свідком того, як зізнання  легко злітають з губ, а потім так само легко вчорашні закохані розривають стосунки.

Слова Мілани викликали шквал думок про мої власні почуття до Богдана. Що це — прив’язаність, пристрасть чи я все-таки  щиро його кохаю? Чи готова я довіритися йому настільки, щоб розчинитися в ньому, віддати себе й прийняти тот факт, що тепер є «ми»? Як зрозуміти, що це і є те, про що мріють всі дівчата на світі?

Сміюся сама з себе, усвідомивши, в які нетрі залізла. Не дарма філософія — моя улюблена дисципліна. По правді кажучи, не варто займатися глибоким самоаналізом, щоб зрозуміти, чи когось кохаєш. Впевнена, що коли прийде справжнє кохання, сумніви зникнуть без сліду, адже  серденько не забариться з новиною.