Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"

потай мати тих самих почуттів», які були властиві Ленінові та його однодумцям, про причини поразки царського уряду в Першій світовій війні. Улам стверджує: «Є досить переконливі непрямі докази, що ідея фізичної ліквідації всіх своїх противників у лавах партії з’явилась у Сталіна після Рейнської кризи»[1096].

Сталін не зупинявся ані перед чим, щоб тільки втримати владу. Задля цього, а також аби відвернути війну бодай на певний час, 1939 р. він зважився навіть укласти договір про ненапад зі своїм архіворогом Гітлером. Ще раніше, в 1936–1937 рр., у розпал своєї терористичної кампанії проти німецьких та японських шпигунів, він надсилає свого представника до Німеччини, щоб той вивідав можливості зближення[1097]. Водночас він намагався переконати партію, що давні товариші Леніна були гітлерівськими найманцями. Щоб надати цій заяві більшої переконливості, Сталін оголосив, що альянс Троцького і Зинов’єва з Гітлером засвідчує, що «немає нічого дивного в людському житті»[1098].

Сталін, здається, опинився в тому самому становищі, що й російські царі. Згідно з нотатками Г. Димитрова про його розмови зі Сталіним у листопаді 1937 р., російський цар робив одне добре діло: будував і об’єднував велику державу. Тепер вороги народу хотіли продати Україну Німеччині, Білорусь — Польщі, Примор’я — Японії, Донбас — Франції. Сталін заявив, що «кожного, хто своїми діями і думками, так, навіть і думками, зазіхає на єдність соціалістичної держави, нещадно будемо знищувати»[1099]. Будь-яке обговорення історії, пов’язаної з тероризмом, було піддане анафемі. 1937 р. Каганович напався на статтю про вбивство Олександра II 1881 р. як на сигнал для терористів, троцькістів та зинов’євців[1100].

Нотатки Димитрова засвідчують, що Сталін збирався знищити й кожного, хто був пов’язаний із «ворогом», який начебто замислив зруйнувати його імперію: «Ми знищуватимемо кожного такого ворога, нехай навіть старого більшовика, ми знищимо ввесь його рід, його сім’ю... За знищення всіх ворогів до кінця, їх самих, їхніх родів!»[1101] Сталін часто користувався словом «рід» у своїх промовах. Безперечно, великий терор був масованою операцією, спрямованою на винищення родин, друзів і колеґ уявних ворогів.

На Донбасі в 1936–1938 рр., як і повсюди в країні, народ масово тероризували. Як уже зазначалося, й до Єжова репресії на Донбасі були доволі масовими. Призначення Єжова, як згадував голова донбаського НКВС В. Т. Іванов, спровокувало цілу революцію, що відродила традиції ЧК: «Не чекали порад, санкцій, розпоряджень, а громили контрреволюцію»[1102]. В червні 1937 р. А. Я. Вишинський, тодішній генеральний прокурор, в серії статей в газеті «Социалистический Донбасс» нагадав про «Шахтинську справу» 1928 р. і знову заговорив про труднощі викриття прихованих ворогів: «Розвідника із зовнішнього вигляду, звичайно ж, упізнати не можна. Та й взагалі, неможливо прописати який-небудь раз і назавжди ефективний рецепт з приводу того, як розпізнавати ворога, який до того ж ще так вправно маскується»[1103]. Якщо найближчі соратники Леніна виявилися «ворогами», значить, кожен міг бути ворогом.

Політична еліта Донбасу була винищена великим терором. Саркісов, який кілька років правив Донбасом, та найближчі до нього люди були розстріляні 1937 р. Саркісов раніше був у сварці з провідником українського НКВС Балицьким і не міг залишатися на посаді через своє політичне минуле — він був троцькістом. Тому за кожної слушної нагоди його всіляко публічно принижували. У грудні 1936 р. він уже не міг визнавати, що були саботажники, але не було шкідників; тепер його змусили визнати, що ті, кого він раніше звільнив як саботажників, насправді були шкідниками-троцькістами[1104]. Все одно Саркісов не врятував свого життя. В квітні 1937 р. його зняли з посади секретаря обкому партії і призначили директором «Донбасвугілля». В липні цього ж року його та майже всіх колеґ заарештували як «ворогів народу» і всіх розстріляли[1105]. З сімдесяти шести членів обласного комітету партії в травні 1937 р. на червень 1938 р. залишилося тільки шість[1106].

Наступник Саркісова, Е. К. Прамнек, жив у страху і відчаї[1107]. Зовні він видавався бойовим. На пленумі ЦК КПУ у вересні 1937 р. він заявив: «Ось уже третій місяць чистимо, чистимо ці “нужники”, де заховалися вороги, і ніяк не можемо це сміття вигребти»[1108]. Але письменник О. Авдєєнко, якому колись Прамнек зізнався в своїх труднощах, пише, що наодинці він казав, що працювати неможливо: «З ким працювати? Всі перші й другі секретарі міськкомів і райкомів виявилися ворогами народу. Майже всіх членів бюро репресовано. Директори підприємств виявились або шкідниками, або шпигунами. Головні інженери, головні технологи, навіть головні лікарі деяких поліклінік і лікарень — теж із розряду сволоти»[1109]. Прамнека зняли з посади у березні 1938 р. і невдовзі заарештували. Як латиша, його звинуватили в шпигунстві на користь Латвії (тоді ще незалежної країни) і Німеччини. На суді він доводив свою безвинність, але все одно був розстріляний у липні того самого року[1110].

Комсомол тероризували так само жорстоко. 1937 р. були заарештовані майже всі члени ЦК комсомолу України; керівники всіх обласних організацій виявилися «ворогами народу»; так само й секретарі комсомольських організацій усіх великих міст, зокрема Сталіно, Макіївки та Ворошиловграда. Всі комсомольські газети, від Києва і до областей, виявилися в руках «ворогів»[1111]. Одне слово, увесь комсомол на Донбасі винищили[1112].

Як великий індустріальний реґіон, Донбас став домівкою для багатьох відомих організаторів промисловості. Багато з них загинуло під час кампанії терору. Від літа 1936 р. захист з боку комісара важкої промисловості Орджонікідзе та місцевих керівників партії, як-от Саркісова, вже був неефективним[1113]. Орджонікідзе зазнавав страшного тиску, спричиненого лавиною репресій проти його підлеглих. У лютому 1937 р. він покінчив життя самогубством. Керівництво Донбасу ще від 1935 р. звинувачували в тому, що в реґіоні перешкоджають запровадженню стахановських методів праці. Але стахановський рух мав свій побічний ефект, бо перевиконувати норми силкувалися за всяку ціну, нехтуючи правила техніки безпеки. Питання безпеки на робочому місці було вкрай гострим для кожного, надто в таких галузях, як вуглевидобування і металургія, де траплялося дуже багато нещасних випадків. Мисливці на ворогів народу зі шкури пнулися, щоб кожен нещасний випадок інтерпретувати як акт шкідництва.

Аварії — не рідкість у Донбасі. Про всі смертельні випадки при аваріях повідомляли до Москви. Матеріали архівів засвідчують болючі факти. 7 жовтня 1936 р. від вибуху газу загинуло п’ять чоловік на «Донбас-антрациті». Через десять днів ще один вибух газу забрав життя одинадцяти шахтарів в «Артемвугіллі». 28 листопада аварія у стовбурі шахти коштувала життя п’ятьом шахтарям[1114]. (Майже через рік, 17 листопада 1937 р., згідно з рапортом у Москву, випадки загибелі робітників внаслідок аварій стали ще частішими. На одній шахті робітника роздушила шахтна кліть.