Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

розташований на висоті 4000 метрів над рівнем моря — неначе море, що тече з небес. Відтак Янцзи повільно спускається яскраво-зеленими пагорбами, пробивається крізь кількадесят кілометрів гір і ущелин, поступово впадає в море, що вона його сама і створила, утворюючи дельту. Тут вона була життєво важливою водоймою суспільства тисячі років. Янцзи відігравала вирішальну роль для сільського господарства і від самісінької появи Китаю зоставалася найважливішим транспортним шляхом. Але їнь і ян річки були фізичною дійсністю — вона завдала неабияких страждань, постійно розливаючись, і водночас мала невикористаний гідроелектричний потенціал.

Спершу пріоритетом Мао й компартії став контроль Хуанхе. Тут вони прагнули захистити населення від небезпеки повеней, забезпечити більше води для зрошування й підвищити виробництво електроенергії. Це завдання простим не назвеш ані з технологічного, ані з інженерного, ані з організаторського погляду. Поставити греблю на такій річці було складно через намул — він би швидко забив шлюзи. Крім того, погодні умови були непостійними: лише за один рік могли відбутися і великий паводок, і серйозна посуха. «Проєкт Хуанхе» став найбільшою справою режиму. Вони звели низку гребель вище за течією, де намулу було менше, почавши водночас садити дерева на рівнинах, аби подолати проблему намулу. Позаяк сьогодні річку використовують надмірно і вона майже не дотікає до моря, китайці почали транспортувати воду з Янцзи, втілюючи гігантські проєкти, про які я детальніше писатиму в наступному розділі.

 

Вздовж Янцзи держава також побудувала низку гребель та іригаційних споруд, і в ХХІ столітті китайці тут збудували найбільшу ГЕС у світі. Вони повністю перевершили велич США — греблю Гувера на річці Колорадо. Гребля «Три ущелини» вп’ятеро більша, і може виробити приблизно водинадцятеро більше струму. Критики ж вважають, що китайці звели величезну греблю, але знищили річку. Ця гребля 2,3 кілометра завширшки і 192 метри заввишки. Вона також захищає рівнини від майбутніх потопів. До того ж «Три ущелини» покращує транспортну спроможність річки. У 2015 році, наприклад, китайці побудували на греблі ліфтовий суднопідіймач, щоб великі кораблі могли підійматися річкою і плисти вглиб країни. У 2000-х роках 70 відсотків національного виробництва рису і 40 відсотків промислового й сільськогосподарського виробництва завдячує цій водоймі. Такі важливі промислові центри, як Шанхай, Нанкін, Вухань і Чунцін, також розташовані вздовж цієї річки.

Немає сумнівів, що лідерам компартії Китаю, від Мао до Сі, вдалося перейняти естафету династій як володарів води. Вони діяли згідно з порадами Гуань Чжуна, відомого китайського філософа й лідера:

«Прошу тебе заснувати контори з управління води в кожному регіоні і вкомплектувати їх досвідченими людьми, котрі знають, як використовувати воду. Там мають бути керівний чиновник і заступник […] Обери відтак одного чоловіка керівником гідравлічних робіт вздовж усієї річки у регіоні. Попроси їх усіх оглянути водні шляхи, мури навколо міст і передмість, вали й річки, канали й басейни, урядові будівлі й домівки. Забезпеч тих, хто виконуватиме ремонтні роботи в регіоні, достатньою кількістю робітників»[341].

І хоч цим порадам понад 2700 років, у другій половині ХХ століття компартія мала виняткові технологічні, економічні й людські ресурси для їхнього втілення. Автократичний режим Мао міг вкрай ефективно мобілізувати маси, не щадив опозицію й розбудовував державу на ґрунті партійної ідеології. Хай там як, йому вдалося закласти фізичні й матеріальні підвалини безпеки, ефективності й добробуту в Китаї. Так, режим звів приблизно 25 000 гребель — більше, ніж усі країни світу разом. Займаючи маргінальні позиції у сфері гідроенергетики в 1949 році, тепер Китай опинився на чільних місцях, маючи загальні потужності, котрі втричі перевищували американські[342]. У середньому, починаючи з 1949-го, режим втілював більше ніж три гідроінженерні проєкти щодня, включно з побудовою загат та зрошувальних каналів. Якщо подорожувати Китаєм, у багатьох місцях можна побачити гігантські статуї імператора Юя, містичного засновника Китаю, котрий отримав Небесний мандат, позаяк йому вдалося опанувати річки й у такий спосіб створити Серединне царство. Для компартії Китаю, точнісінько як і для династії Мін, Юй був взірцем. Конфуцій, серед іншого, теж повертався до Юя й заснування першої китайської династії, говорячи про ідеальне суспільство. Тоді ж бо людина — тобто державне керівництво — опанувала стихію й люди могли жити з нею в гармонії.

Найвидатнішим проєктом, на тлі якого інші проєкти зі встановлення контролю над природою в історії людства блякнуть, є сучасний проєкт, що передбачає транспортування води з Янцзи на північ. Коли «Воднотранспортний проєкт Південь — Північ», як він зветься, втілять, він змінить географію й вигляд країни. Забираючи п’ять відсотків води Янцзи і транспортуючи її 1800 кілометрів на північ, три канали живитимуть підземні води північнокитайської рівнини, котра поступово просідає через надмірну експлуатацію. Цей проєкт також частково врятує Хуанхе, води якої чимраз рідше досягають моря. Завдяки найсхіднішому з трьох каналів столицю не довелося переносити з Пекіна деінде через брак води, адже тепер вода безпосередньо забезпечувала це місто. Цей канал добудували вчасно за планом, й у 2007-му, за рік до літніх Олімпійських ігор, у Пекін ринула вода з Янцзи. Найзахідніший канал мають добудувати до 2050-го, і він забезпечуватиме водою пустелю Гобі, щоб вирощувати там злаки. Компартія вважає, що цей гідроінженерний проєкт забезпечить сталий і справедливий розвиток Китаю, скасувавши природну «несправедливість», за якою південний Китай отримував більше ніж необхідно води, а північні регіони — навпаки[343].

Цей проєкт, як і гребля «Три ущелини», демонструє, наскільки Китай вразливий до природи, а також є вдалим прикладом дуалізму в ставленні китайців до своїх водойм. Тут йдеться про фундаментальну вразливість на структурному рівні, що, можливо, набагато важливіше, ніж те, що ми бачимо на звичній політичній арені. Китайський вчений Цю Цзюнь у звіті, що він його надіслав урядові в 1487-му, дуже вдало описав значення і вразливість Великого китайського каналу: «Імператорський канал можна порівняти із шиєю людини. Якщо він не ковтатиме їжу хоча б один день, він помре. Я старий учений, і це мене непокоїть». Він боявся, що майбутня катастрофа зруйнує канал. І він мав рацію: позиції династії Мін суттєво ослабли, коли канал кілька разів доводилося закривати через зміни водопостачання. Два Ель-Ніньйо і кліматичні зміни наприкінці XVIII і в другій половині XIX століття, вивівши з ладу Імператорський канал, завдали смертельного удару династії Цін. Три канали «Воднотранспортного проєкту Південь — Північ», своєю чергою, набагато комплексніші, а один із них — східний, що поєднує Янцзи й Пекін, — частково протікає старим каналом. Нові канали хоч і побудовані краще, вони навіть вразливіші перед радикальними змінами клімату, позаяк тоді з Янцзи можна буде транспортувати менше води. У такому разі всі міста, побудовані поруч із цими каналами — котрі насправді є великими річками, порівнюючи з європейськими водними шляхами — і що вони їх забезпечують, зостануться зовсім без води.

Компартії вдалося опанувати більшість водойм, але китайці так і не змогли звільнити країну від її головної вразливості. Багато хто також переживає за те, що станеться з річками в майбутньому, або що сталося з ними вже через гідроінженерів, котрі працювали задля вдосконалення й розвитку.

  Складальний конвеєр Кремнієвої долини?

Часто кажуть, що економічний розвиток Китаю уможливило лише те, що країна стала конвеєром для винаходів, зроблених у Кремнієвій долині в Каліфорнії. Китайське диво,