Читати книгу - "Друга одіссея"

сподівався від Чандри бурхливого вияву емоцій, здавалося, він змирився зі своєю втратою. Миколай Терновський, єдина довірена особа Чандри на кораблі, пояснив Флойду ймовірну причину його поведінки.

— У Чандри з’явився новий проект, Вуді. Пам’ятай, він працює там, де робиться щось нове, а Еал уже застарів. За останні кілька місяців Чандра багато чого навчився. Можеш здогадатися, чим він переймається зараз?

— Відверто кажучи, навіть не здогадуюся. Хіба що ти мені скажеш.

— Він розробляє Еала 10 000.

Флойдові обвисла щелепа.

— Що ж, це пояснює ті загадкові повідомлення до Урбани, про які бурчав Саша. Ну, принаймні невдовзі Чандра більше не блокуватиме системи.

Коли науковець увійшов до каюти, Флойд пригадав цю розмову; він ані хвилини не сумнівався в правдивості здогадів Миколая. Та дещо досі його цікавило.

— Чандро, — промовив він, — не знаю, чи зможу віддячити вам за роботу, яку ви виконали на обльоті, вмовивши Еала до співпраці. Я справді побоювався, що з ним виникнуть проблеми. Однак ви весь час залишалися певними щодо нього — і виявилися праві. Проте чи не відчуваєте ви докорів сумління?

— Аж ніяк, докторе Флойде.

— Чому ні? Еал має відчувати, що ситуація стає загрозливою, — і ви ж пам’ятаєте, чим це завершилося минулого разу.

— Тут є відмінність. Якщо дозволите так висловитися, можливо, успіх цього разу в дечому залежав від нашого національного характеру.

— Щось я не розумію.

— Сприйміть це так, докторе Флойде. Боумен намагався застосувати проти Еала силу. А я — ні. У моїй рідній мові є слово «ахімса». Його зазвичай перекладають як «ненасилля», а проте воно має позитивне значення. Я старанно застосовував ахімсу до Еала.

— Безперечно, ахімса — це дуже добре. Але трапляється так, що потрібне щось дієвіше, і хай як це прикро, інколи доводиться його застосовувати.

Флойд зробив паузу, він боровся зі спокусою. Святенність Чандри трохи дратувала. Не зашкодить повідомити йому факти, що спустять цього праведника з небес на землю:

— Я радий, що все спрацювало. Проте могло й не спрацювати, тож про всяк випадок я приготувався. Ахімса, чи як ви там кажете, це слушно, але зізнаюся, що мав підстраховку для вашої філософії. Якби Еал виявися, ну, затятим, я міг би з ним упоратися за секунду.

Одного разу Флойд бачив, як Чандра плаче; тепер йому довелося побачити, як він сміється, і це було не менш дивовижне явище.

— Справді, докторе Флойде! Мені шкода, що ви такої низької думки про мої розумові здібності. Від початку було зрозуміло, що ви десь установите вимикач. Я його від’єднав кілька місяців тому.

Чи зміг би вражений Флойд вигадати щось у відповідь на це, так і зосталося загадкою. Він досі стояв із роззявленим ротом, наче риба, яку викинули на берег, коли Саша гукнув з льотної палуби:

— Капітане! Колеги! Мерщій до моніторів! БОЖЕ МОЙ! ПОДИВІТЬСЯ НА ЦЕ!

Розділ 51. Велика гра

І ось тривале очікування завершилося. Ще в одному світі зародився розум і покидав колиску своєї планети. Давній експеримент майже досяг кульмінації.

Ті, хто розпочав цей експеримент багато тисячоліть тому, не були людьми, вони навіть віддалено не нагадували людей. Одначе ці істоти з плоті й крові, дивлячись у глибини космосу, відчували страх, подив і самотність. Щойно їм випала нагода, як вони полинули до зірок. Блукаючи Всесвітом, ці істоти зустрічали багато форм життя, вони спостерігали роботу еволюції в тисячах світів. І бачили, як часто перший спалах розуму займався й гаснув у космічній темряві.

У всіх галактиках і світах вони не знайшли нічого дивовижнішого за розум, тому заохочували його розвиток скрізь, де тільки могли. Вони стали фермерами на зоряних ланах, сіяли й інколи навіть пожинали.

Проте іноді їм доводилося нещадно виривати бур’ян.

Величезні динозаври вже давно загинули, коли дослідницький корабель увійшов у Сонячну систему після мандрівки, яка тривала тисячі років. Інопланетяни проминули замерзлі зовнішні планети і, ненадовго зупинившись над пустелями Марсу, що помирав, звернули свою увагу на Землю.

Послані розвідники доповіли, що цей світ кишить життям. Протягом року вони вивчали, збирали, каталогізували. Дослідивши все, що можна, вони почали проектувати. Працювали з багатьма видами на суходолі та в океані. Але котрий з їхніх експериментів увінчається успіхом, ніхто не знатиме ще мільйони років. Вони були терплячі, однак не безсмертні. А стільки всього ще чекало у Всесвіті з сотнями мільярдів сонць! Отож вони знову відлетіли в безодню, знаючи, що більше ніколи сюди не повернуться.

У цьому не було жодної потреби. Слуги, яких вони залишили, зроблять решту.

На Землі приходили та йшли льодовикові періоди, тимчасом як незмінний Місяць зберігав свою таємницю. Ще повільніше, ніж полярна крига, планетою ширилася цивілізація. Дивні, прекрасні та жахливі імперії повставали й занепадали, залишаючи набуті знання наступникам. Про Землю не забули, але ще один візит дав би мало користі. Земля — то лиш один з-поміж мільйонів мовчазних світів, який, можливо, колись заговорить.

Тепер еволюція серед зірок рухалася до нової мети. Перші дослідники Землі вже давно вийшли за межі можливостей плоті й крові; їхні машини стали кращі за їхні тіла, тож настав час переїжджати. Спершу їхній органічний мозок, а відтак лише думки переселилися в нові сяйливі домівки з металу й пластику.

І так вони ширяли серед зірок. Будувати космічні кораблі більше не було потреби. Вони самі перетворилися на космічні кораблі.

Утім, епоха механічних тіл хутко минула. Невтомно проводячи експерименти, вони нарешті навчилися нагромаджувати знання в структурі самого простору й зберігати власні думки навічно в ґратках застиглого світла. Вони стали істотами з чистого випромінювання, вільними від тиранії речовини.

Отож, вони перетворилися на питому енергію, а в тисячах інших світів безглузді оболонки смикалися в танці смерті, а потім розсипалися на порох.

Тепер вони є недосяжними для часу володарями галактики. Вони плавали серед зірок, немов туман, пірнали в порожнинах простору. Але, попри свою божественну силу, вони ще не зовсім забули свого походження з теплої твані давно зниклого моря. І вони досі стежили за випробуваннями, які колись давно розпочали їхні предки.

Розділ 52. Запалювання

Він ніколи не сподівався повернутися сюди знову, та ще й з таким дивним завданням. Коли він зайшов на «Діскавері», корабель залишився далеко позаду «Леонова», що, рятуючись, усе уповільнювався на найвищій точці своєї орбіти серед зовнішніх супутників. Сила-силенна комет, що їх багато віків тому захопила гігантська планета, проходили навколо Юпітера по такому самому видовженому еліпсу, чекаючи, поки гравці з більшою гравітацією вирішать їхню долю.

Життя