Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими

Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

136
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 69
Перейти на сторінку:
скликають фахівців, щоб переконатись у тому, чому вже віддають перевагу. Деякі експерти можуть, наприклад, виступати за зниження податків; інші — закликати до збільшення видатків на свої улюблені проекти: від соціального захисту до національної оборони. Обидві позиції — зниження податків і збільшення видатків — можуть мати логічне обґрунтування, але зазвичай їх не можна ухвалити одночасно. Фахівці ж не можуть контролювати те, що політики мусять усе одно обирати серед альтернатив, навіть якщо вони суперечать одна одній. (Наступну групу фахівців попросять допомогти розібратися з містерією величезного дефіциту бюджету).

Суспільство, на жаль, поводиться так само. Коли спеціалісти з дієтології викреслили яйця зі списку небезпечних продуктів, вони не мали на увазі, щоб люди йшли в заклади швидкого харчування й замовляли там щоранку бутерброди з яйцями, бо це здоровий сніданок. Люди чують те, що хочуть почути, а потім перестають слухати. І коли неточне дотримання порад фахівців призводить до поганих результатів, обивателі звинувачують експертів у некомпетентності, бо завжди треба знайти винного.

Зрештою, фахівці можуть тільки пропонувати альтернативи. Вони не ухвалюють рішення про цінності. Експерти можуть описати проблеми, але не скажуть людям, що з ними робити, навіть якщо всі погоджуються щодо природи цих труднощів.

Чи змінюється клімат Землі? Більшість фахівців дає ствердну відповідь і думає, що знає, чому так відбувається. Але чи точні їхні моделі в масштабі десятиліть і століть — це вже інше питання. Фахівці не можуть відповісти, що робити зі змінами клімату. Може, і правда, що Бостон, Шанхай чи Лондон через п’ятдесят років опиняться під водою, але також імовірно, що виборці, які можуть мати рацію чи помилятися, вирішать передати розв’язання цієї проблеми подальшим поколінням замість того, щоб зараз ризикувати роботою (чи комфортом).

Експерти повідомляють виборцям, що може статися, але виборці своєю чергою мають замислитися над цими питаннями, вирішити, що для них найцінніше, і в такий спосіб ухвалити рішення щодо подальших дій. Я не хотів би, аби Бостон поглинуло море, але якщо люди ігноруватимуть фахівців і допустять, щоб таке сталося, — це не помилка експертів, а неспроможність громадськості. Якщо Бостон стане Венецією, це буде її вибір, і невипадково. Коли виборці свідомо не хочуть розібратись у важливих питаннях, бо ті надто складні й бентежні, не дивно, що фахівці припиняють із ними говорити й натомість покладаються на свої зв’язки в політиці, щоб агітувати за власні рішення.

Часом експерти дають невдалі поради чи припускаються помилок, але розвинуте суспільство та уряд без них не впорається, скільки б американців не думало, що це можливо. Ігнорувати поради фахівців — це нереалістична альтернатива не лише через те, що політичний процес складний, але й тому, що це означало б звільнити громадян від обов’язку вивчати проблеми, які прямо стосуються їхнього добробуту. Більше того, коли суспільство вже не розрізняє фахівців і політиків і просто хоче звинуватити всіх зі світу політики в наслідках, які його засмучують, результатом буде не краща політика, а політизація фахових порад. Політики ніколи не перестануть покладатися на експертів, проте почнуть дослухатися до тих фахівців, які скажуть їм (і розлюченим людям, які гепають у двері їхніх кабінетів) те, що вони хочуть почути.

Нічого не може бути гірше, ніж коли демократія і фахова спільнота сплітаються в корупційні зв’язки, бо ні демократичні лідери, ні їхні експертні радники не хочуть мати справу з нетямущими виборцями. У такій ситуації фаховість уже служить не суспільним інтересам, а лише певним політичним групам і просто намагається задовольнити суспільство. Ми вже небезпечно близько до таких наслідків у сучасній Америці.

Республіка, якщо ви знаєте, що це

Проблеми з відповідальністю фахівців ускладнюються ще й тим, що більшість американців, здається, не розуміє власної системи управління. Сполучені Штати — це республіка, а не демократія. Слово «республіка» вже й не почуєш, і це дозволяє зрозуміти, наскільки сучасні американці плутають демократію, тобто загальну політичну філософію, із республікою — визначенням форми правління. У 1787 році Бенджаміна Франкліна, імовірно, спитали, що буде після Конституційної конвенції у Філадельфії. «Республіка, — відповів він, — якщо ви її утримаєте». Сьогодні більшим викликом є знайти когось, хто знав би, що таке республіка.

Це важливо, бо звичайні люди надто легко забувають, що республіканська форма правління не передбачала колективного ухвалення рішень щодо складних питань. Так само вона не була задумана, щоб нею управляла невеличка група технократів чи інших фахівців. Натомість республіка мала бути засобом, який дасть поінформованим виборцям (головне слово тут поінформованим) можливість обирати представників, які ухвалюватимуть рішення від їхнього імені.

Класичне американське мислення, можливо, ґрунтується на славі Афін, але США — не Афіни й ніколи не мали бути агорою, місцем народних зборів. І американці мають бути за це вдячними. Як писав Малколм Гладуелл[160] у 2010 році, великі організації не ухвалюють рішення, опитуючи кожного, хай якими демократичними вони не видаються.

Автомобільні компанії мудро використовують мережеву систему для організації сотень постачальників, а не для розробки автомобілів. Ніхто не вірить у те, що формування цілісної філософії виробництва може здійснювати розгалужена організаційна система без лідерів. В умовах мережевих систем, які не мають централізованої структури лідерства й чітких ліній підпорядкування, складно досягти консенсусу й поставити цілі. Мережі не можуть мислити стратегічно та хронічно схильні до конфліктів і помилок. Як можна ухвалити складні рішення про тактику чи стратегію або філософські напрямки, якщо всі рівні?[161]

Це один із викликів, які мала б подолати республіканська форма правління. Навіть коли люди розуміються на своїй справі, вони не можуть з’єднати власні рішення в цілісну політику з таким успіхом, як угадують вагу бика чи ціну акцій. Республіка дозволяє меншій групі людей приходити до спільного знаменника, працюючи із часто несумісними вимогами суспільства.

З’ясувати ж, чого хоче суспільство, дуже складно, якщо виборці не розуміються на жодному з питань, про які йдеться. Пересічні люди скаржаться на те, що ними керують фахівці, і вимагають більшого залучення до розв’язання складних питань національного рівня. Утім, багато з них гнівається й вимагає цього, відмовившись виконувати власну роль у громадському житті, яка полягає в тому, щоб бути достатньо поінформованими та політично грамотними для обрання представників, які діятимуть від їхнього імені. Як сказав Ілля Сомін, «коли урядових чиновників обирають, базуючись на невігластві, вони потім управляють не лише тими, хто за них голосував, а й рештою суспільства. Керуючи людьми, ми маємо моральне зобов’язання робити це принаймні з притомним рівнем знань».[162]

Я не буду тут розхвалювати американську форму представницької демократії, особливо беручи

1 ... 61 62 63 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"