Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

біологічних об’єктів на планетарних відстанях. В арсеналі мали бути не лише засоби знищення.

— Вас інформували щодо принципу дії ворожої зброї?

— Він базується на невідомих людству фізичних процесах субквантового рівня. Це якась «обнулююча дуга» або ж «дуга смерті», що руйнує тонкі взаємодії у клітинних мембранах. Я знаю лише те, що наші захисні екрани не здатні їй протидіяти.

— А ґ’орміти мають засоби захисту від «дуги»?

— Мені про це невідомо. Але я знаю, що ґ’орміти вміють застосовувати «дугу». Цю зброю вони отримали від Великих Повзучих Отців, і вона у них вже сотні тисяч років заборонена для використання. У війні з нами, як ви знаєте, вони «дуги» не застосовували.

— «Дуга» діє проти планет?

— Ні, вона ефективна лише проти локально позиціонованих об’єктів, що перебувають у глибокому вакуумі.

Зоран кілька хвилин вдивлявся у жовті пустелі Фаренго. Або ж робив вигляд, що вдивляється. Потім він ще раз подивився на список і запитав:

— Ще одне, Преподобна сестро: навіщо ящерам Мулан з Гуммом?

— Не знаю. Можливо, це пов’язано з вагітністю Мулан. Ґ’орміти надзвичайно шанують тих, хто готується подарувати Всесвітові нове життя.

— А от баронесу ящери не запросили.

— Авжеж. Вони розчаровані нею. Баронеса відмовилась виношувати подаровану ними дитину й помістила ембріон до інкубатора. Для ґ’ормітів це тяжка образа.

— Я бачу, що ґ’орміти знають геть усе, що відбувається на моєму кораблі. Геть усе, Преподобна, до найменших дрібниць. На відміну від мене… — Зоран вимкнув зображення Фаренго, і у рубці запанувала напівтемрява. — І коли ж ви збираєтесь вивести Кішу Шайнар з компенсуючого сну?

— Вже виводимо, командоре. Їй немає ще й трьох років, і, відповідно, виникли певні складності з пробудженням динамічних функцій. Вона спала у протиперевантажному коконі майже сто сорок діб. Але ми впораємось… Ви хочете поспілкуватись з дівчинкою?

— З дворічною дитиною? — гмикнув Зоран. — Ні, Преподобна, не маю такого бажання. «Живий щит», значить? Ну-ну…

11

Поселення «Межиріччя»

південніше цирку Мефістофель, Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

2 юна 417 року Ери Відновлення.

Маккосліб ішов повз порожні будинки поселенців. Останніх цивільних три години тому вивезли із «Межиріччя» евакуаційні команди. Ланс зазирнув до одного з будинків. Меблі-трансформери, модифікатори простору, що створювали ілюзії дорогих інтер’єрів, робот-сервіратор з нахабно-райдужною панеллю. Стандартний кімнатний набір для небагатих громадян Периферії. З вікна можна було побачити велетенські теплиці, де поселенці вирощували авреліанські олійні культури.

— Вони будуть тут за кілька хвилин, сір! — у дверях виник штаб-ад’ютант.

— Ідемо… — Ланс востаннє оглянув вітальню, якій залишилось кілька стандартних хвилин існування. Орда адельм спалила десятки таких поселень, спалить і це. Й уже після того наштовхнеться на пастку.

Він залишив кімнату, неквапом зійшов з тераси на заплитчену вулицю. З півночі линуло зловісне голосне шелестіння: це наближались тисячі скорпіоноподібних істот. Ланс застрибнув до кабіни конвертоплана, зачекав, поки ад’ютант займе своє місце за його спиною, і віддав голосову команду. Гвинтокрил м’яко відірвався від вуличних плит і почав набирати висоту. Всі північні поля були вкриті строкато забарвленими адельмами. Блиснули плазмові кулі, й до лілового неба здійнялись помаранчеві пасма вогню — ксеноморфи розпочали знищення «Межиріччя» з теплиць.

За третину стандартної години конвертоплан виконувача обов’язків Надзвичайного міністра приаврелився на майданчику, розташованому на території тимчасового табору Охоронних сил. На нього вже чекали командири загонів і керівники технічних підрозділів. У штабному модулі готували останню нараду перед початком загальновійськової операції. Від її успішності залежав вибір стратегії майбутнього контрнаступу.

Маккосліб зайшов до модуля, залишивши охорону за шлюзовою мембраною.

— Вітаю вас, офіцери! — звернувся він до присутніх.

— Слава Аврелії! — відповіли зібрані на нараду і згуртувались навколо консолі тривимірного демонстратора. Світло, що линуло від об’ємного зображення долини Хадса, забарвило обличчя офіцерів у відтінки жовтого і зеленого. Від цього вони здавались ще більш стривоженими і напруженими.

— Доповідайте, Доне, — звернувся Ланс до керівника технічної служби.

— Пастка готова, сір. Ми розташували випромінювачі півколом. Його радіус — вісім кілометрів. Основна орда адельм суне якраз туди, — Дон показав на куб демонстратора, куди транслювали тривимірну картинку з орбітальної бази, і продовжив:

— Потрібно затримати авангард адельм на лінії випромінювачів, щоб ті тварюки, які йдуть за авангардом, почали наповнювати нашу пастку. Досвід показує, сір, що вони концентрують свої сили у напрямку найбільшого спротиву.

— А вони не пошкодять самих випромінювачів?

— Розробники присягають, що їхні апарати витримають навіть тисячу попадань кульових блискавок.

— Казкарі! — похитав головою старий генерал-десантник.

— За вашими розрахунками, як довго знадобиться стримувати адельм на лінії випромінювачів? — уточнив Ланс в обер-техніка.

— Близько години, сір.

Присутні обмінялись багатозначними поглядами. Вони зрозуміли, що оборонці лінії приречені на значні втрати.

— Є думки щодо складу підрозділів стримування? — запитав Ланс у армійського генерала, що керував цим сектором оборони.

— Загони, сформовані з поселенців…

— Ніяких поселенців. Мова може йти лише про професійних бійців.

— Я зрозумів, сір, — кивнув генерал. — Але у нас тут всього дві роти «командос».

— Перекиньте з інших ділянок всіх бійців «командос» і мобільні з’єднання «павуків», які ще не задіяні у боях.

— Буде зроблено, сір!

— Вважаю також доцільним задіяти для формування підрозділів стримування бійців охорони штабу, — додав Ланс. — Я особисто координуватиму операцію.

— Це небезпечно, міністре, — буркнув генерал-десантник.

— Я знаю.

На двадцять два кілометри «лінії стримування» у Ланса було ледь три сотні «павуків» застарілих модифікацій і півтори тисячі бійців. Чисельність адельм, що прямували до пастки, не піддавалась точному обрахунку, орбітальні засоби стеження постійно коректували дані. Остання з таких корекцій видала на монітор число шістдесят дві тисячі вісімсот тридцять.

Дискоїд із виконувачем обов’язків Надзвичайного міністра завис у тридцяти метрах над одним із випромінювачів. Керамітовий купол апарата маскувала висока тубільна трава з жовтими суцвіттями. Адельми, не звертаючи на випромінювач уваги, крокували на південь. З висоти їхні шереги зливались у суцільну жовто-червоно-чорну «ковдру», яка вкривала поля аж до самого обрію.

— Атакуйте! — наказав Ланс екіпажу дискоїда.

Оператор зброї негайно активував плазмові катапульти.

Шерега з двох десятків авреліанських скорпіонів обвуглилась, а ще з півсотні обпалених адельм позадкувало. Наступні шереги войовничо задерли хвости і випустили плазмові кульки. Ксенобіологи запевняли Маккосліба, що керовані блискавки не піднімаються над поверхнею вище двадцяти метрів. І цього разу бойова практика спростувала наукові дані про ворога. Якби пілоти не здійснили вчасного ривка вгору, дискоїда було б збито. Деякі з плазмоїдів підстрибнули аж на півсотні метрів. Від близьких вибухів «летюча тарілка» завібрувала і почала звалюватись на бік.

— Зачепило? — спитав Ланс у пілотів.

— Ні, сір, якісь енергетичні хвилі, — відповів командир дискоїда, знову виводячи літальний апарат на атакуючу позицію.

Оператор зброї тепер вистрілив з усіх плаганів,