Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 1. Лисий"

були відведені назад — будь-якої миті вона могла пожбурити гадюку в кожного з присутніх. Так, це була страшна зброя, проти якої жодного захисту не існувало. Гадюка в польоті звиватиметься — її не відіб'єш, не зловиш. Та й ухилитися не так просто — занадто мала відстань.

Баба Яга кинула пильні швидкі погляди на кожного з них, вибираючи першу жертву. Зрозуміло, що розмовляти й щось з'ясовувати вона не схильна. Вона прийшла помститися.

Очі її затрималися на Лисому. Він тільки встиг подумати, що треба напнути простирадло, тоді є сподівання струсити гадюку на підлогу. І стара тут же прочитала цей його намір. Вона на хвилю завагалася, а потім різко крикнула Лелі:

— А ну, ти, мала відьмачко! Стягни з нього полотно!

Леля не ворухнулася.

— Я кому сказала!

Леля навіть бровою не повела, ніби не почула.

— Може, хочеш, щоб я в тебе гадюку запустила?

Леля повільно підвела очі й подивилася прямо в обличчя бабі Язі.

— Можна подумати, що інакше ви не кинете в мене гадюку, — спокійно відповіла вона.

Лисий просто замилувався її витримкою. Навіть відчув якусь гордість за Лелю. Хоча й щедро здобрену гіркотою. Леля зараз дуже ризикувала. Власне, вона мала рацію. Вибір її був — між негайним початком смертних мук і трошечки відкладеним.

— А от і не кину, — дуже чесно збрехала баба Яга. — От побачиш: не кину, якщо стягнеш полотно. Ти мені зовсім не потрібна. І він не потрібен, — вона кивнула на Лисого. — Мені полотно потрібне. Ага! Сподобалося. Хіба ж можна такого брудного хлопчиська таким гарним полотном укривати! Давай, стягай! — і вона переконливо розмахнулася.

— Таки треба було вас убити, — тихо сказав Лисий.

— А треба було, треба було, — швидко погодилася баба Яга. — Менше ганьби мені було б. Померла б та й усе. А так соромно в очі глянути.

— Кому? — здивувався Лисий. Йому й справді було цікаво, чи живий лішак.

— Як кому? — схоже, баба просто не зрозуміла запитання. — Собі, звісно! Я ж жінка. Я ж не можу в дзеркало не дивитися! А глянеш туди… — вона сама себе перебила, ображений жіночий голос змінився лютим гарчанням ведмедиці. — Стягай полотно, я сказала!

— А як повбиваєте нас, уже не соромно буде? — затягував час хлопець.

— А чого ж тоді соромитися? — знову жіночим голосом баба Яга почала дратуватися на недоумкуватість Лисого.

— Як чого? — тепер хлопець удав подив. — Діти вас пожаліли, лишили в живих, а ви за це їх повбивали…

Інженер зненацька засміявся. Баба різко обернулася до нього.

— Ти будеш перший, — по-гадючому прошипіла вона.

— Ти, Лесику, зробив неправильний хід, — спокійно, з посмішкою, мовив Інженер. — Для неї ж якраз найстрашнішим і найобразливішим є не те, що її діти перемогли, а те, що пожаліли.

— Як це? — здивувалася Леля. Вона, здається, вперше після того, як сіла на арбалет, виказала якісь почуття.

— Замовкніть!!! — страшно заверещала баба Яга. — Я вас усіх повбиваю! Я вас усіх знищу! Від вас і кісточок не лишиться зараз! Полотно!!!

Лисий перехопив Лелин погляд. Він не міг їй прямо сказати, але сподівався, що по очах його вона прочитає. Схоже, вона зрозуміла його. Повільно підійшла до ліжка, взялася за край простирадла…

— Ну! — вискнула баба Яга.

Дівчинка різко смикнула простирадло вгору, й тієї ж миті Лисий вистрілив, не встигнувши навіть як слід прицілитися. Стріла з глухим ударом увійшла в ліве плече баби Яги. Стара ще кинула в Лелю гадюку, але дівчинка передбачила це. Перед нею було простирадло, в яке ввігнався отруйний зуб. Йому не вистачило якихось двох-трьох вершків до Лелиного живота. Леля випустила з рук простирадло й відскочила від нього. Воно впало на підлогу, накривши гадюку.

Бабі Язі пощастило значно менше.

Вона мимоволі піднесла руку до рани на плечі, якось геть випустивши з пам'яті, що в руці ще лишалася гадюка. І, мабуть, взагалі втратила контроль над плазуном. Або ж на гадюку так подіяла свіжа рана. Та, не вагаючись, увігнала зуб поруч зі стрілою в плече старої, забарвлене в якийсь брунатно-зеленавий колір. Ще дві гадюки впали на підлогу й поплазували до Інженера. Виглядало так, ніби кожна з гадюк знала своє призначення.

Лисий схопив шаблю й кинувся до них. Втім, він ні за що не встиг би, якби Інженер не зробив дуже несподіваного руху: він нахилився вбік і плавно ліг спиною на стіл.

— Не рубай! — крикнув він Лисому, але було пізно.

Удар шаблі розтяв одну з гадюк навпіл. Дві половинки чорними кільцями закрутилися на підлозі. Лисий не міг відвести від них погляду. Потім кільця стишилися й раптом перетворилися на двох таких самих гадюк. Вони розірвали кільця й дружно подивилися на Лисого. Гадюки дивилися спокійно і впевнено, ніби знали, що він нікуди не дінеться. Ну, може ще раз рубонути шаблею. Але це тільки певнішою зробить його кінцеву поразку.

Лисий не міг навіть змигнути. І не те, щоб тіло відмовлялося його слухатися. Просто слухатися було нікого. Він ніби зі сторони спостерігав, як стоїть посеред кімнати, поруч на підлозі корчиться й підвиває баба Яга. На столі сидить сумний Інженер. А між столом і Лисим — три гадюки. Одна з них намагається по ніжці стола здертися нагору, дві інші повільно наближаються до нього, не зводячи з нього очей. І йому це цілком байдуже.

Єдина людина, яку він не бачив, була Леля. Вона щось робила за його спиною, але що саме, він не знав — щось похапливо шурхотіло тканиною, ніби вона вдягалася й збиралася втекти. Втім, Лисого це не обходило. Яке це мало значення? Яке вона мала значення? Тільки ці дві гадюки, тільки вони…

Раптом баба Яга відчайдушно заверещала:

— Ні!!!

Гадюки на мить спинилися й озирнулися на неї. Тієї ж миті щось велике й біле майнуло перед його очима й повільно впало на гадюк.

Тільки тепер він отямився й роззирнувся. Стара істерично голосила — схоже не так від болю, як від розпачу. Вона вже була майже чорного кольору. Розібрати окремі слова з того, що вона викрикувала крізь ридання, було неможливо. Вчепившись їй у плече, на ній ліниво звивалася чорна, ще жива, але якась обм'якла гадюка. Перед Лисим на підлозі лежало простирадло, яким він раніше вкривався. Гадюки під ним не ворушилися. Ще одна змія безуспішно і якось без особливого бажання намагалася здертися догори по ніжці стола. Між Лисим і ліжком лежало ще одне простирадло.

На ліжку був голий старий матрац.

Леля обхопила Лисого руками за шию й заплакала йому в плече.