Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

ти вже не ображайся, але це загальноприйнятий підхід на планеті. Тільки системи контролю і спостереження.

— Ех… шкода, хотілося якось узабезпечити свій кут, так би мовити від невідомості… облом, що взагалі нічого, Кайл — хлопець хитро подивився на чиновника.

— Гм… гм — пом'явся той — є один варіант, але дорогий — деякі типи всюдиходів з лінійки «профі» комплектуються когерентним лазером постійного променя. Ця штука йде там в комплекті виробника і не вважається важким озброєнням, але вимагає серйозного генератора. Хоча, якщо подумати, воно і справді не вписується в поняття «Важке озброєння» — ось такі пристрої можна буде замовити для селища під програму. Але до них знадобиться своя система спостереження, кристал управління, не говорячи про серйозну енергетичну установку, а крім того, тобі потрібно буде вивчити декілька додаткових баз знань. Так, трохи не забув: в обов'язковому порядку установка загородження — шестиметрова огорожа з металопластика. Тут не так йде мова про створення периметра, як в цьому селищі, наприклад, як про світломаскування на нічний час — включиш вночі світло у будинку, попити води, наприклад — і злетяться і сповзуться до тебе усі, хто вирішить поцікавитися, хто тут такий яскравий і дурнуватий? Але що я тобі говорю, ви адже з Волшем з таким допитливим організмом вже познайомилися якось, хе-хе.

— І що тобі наговорив цей Кайл? — поцікавився напарник, коли через пару днів вони знову розтинали своїм всюдиходом савану — напевно, локшину на вуха вішав професійно, що все, мовляв, безкоштовно і все таке інше?

— Та ні, нічого безкоштовного там немає, якраз — все за гроші, хоча і гасять частину боргу через двадцять п'ять років. Вигідно виплачувати увесь термін такий кредит — тоді ти в хорошому плюсі, а ось якщо погасити раніше терміну, то тоді невигідно — ось така замануха, партнер!

— А ти знаєш, Вік, у тебе може вийти, враховуючи твою стійкість — помітив задумливо Волш, розглядаючи місцевість по ходу руху — ось якби ти був не один такий унікальний, тоді б все було взагалі прекрасно.

— У мене є деякі думки із цього приводу — може і вийде, але нам потрібно знайти тих вугільно-чорних бізонів, що паскудять на своєму шляху скрізь — потрібно перевірити одну ідею — Волш тільки зацікавлено подивився на напарника, але промовчав.

Сказати по правді, думка у Віктора була хоч і безглуздою, але логічною — він міркував так: ось ці найчорніші бізони, або як їх там правильно назвати. Судячи з усього, тварини були ментально стійкими до зовнішнього навіювання, як і він — це виходячи з їх реакції на атаку хижаків. Значить, копитні мали такий природний захист за умовчанням при народженні, і в цьому землянин не сумнівався — щоб людині успішно полювати, потрібно мати і власний ментальний захист. Ідея хлопця полягала в тому, щоб добути один-два неушкоджених мозку цих тварин і згодувати їх Волшу,… та і самому не перешкодить спробувати — дивишся, і ці мерзенні відчуття в голові або пропадуть, або стануть не такими мерзенними,… а може і взагалі, якось видозміняться. Звичайно, для цієї справи можна було спробувати мозки якогось хижака, але тут опиралася внутрішня жаба — втрачати десять-п'ятнадцять штук, було украй шкода, а у випадку з цими копитними можна і спробувати. Адже мозки травоїдних не приймаються скупниками, хоча Віктор припускав, що конкретно ці тварини будуть вченим «Новомеда» цікаві — потрібно буде привезти на пробу пару екземплярів: не може бути, щоб ментально стійкі звірі не мали чогось цінного в голові. Але спершу їх потрібно було знайти — адже такий вид був відсутній у базах по фауні Версоли, тобто у близьких до селищ територіях вони ніколи не з'являлися.

Глава 10

— Послухай, Волш, а ось чому ти не спробував з'їсти хоч один мозок хижака з тих, що добув? Напевно ж такі досліди вже проводилися на планеті, це адже напрошується само собою. Думаю, ці розумники там — хлопець показав пальцем в небо — 100 % такі експерименти проводять.

— Хе-хе, ти думаєш, що один такий розумний тут? — відповів напарник, відірвавшись від розглядання зображення, яке поступало з камери, піднятої зараз на стрілі підйомника — зараз у подорожніх був черговий привал в дорозі. — Такі експерименти проводилися і проводяться постійно, і де результат? Безрезультатно, та і не по кишені таке задоволення простому мисливцеві, сам адже ціни знаєш, та і майже усі, кого я знаю, до такого розбазарювання грошей відносяться різко негативно. Сам подумай: зжерти те, що принесе тобі дванадцять-п'ятнадцять тисяч без гарантії того, що щось вийде — тут же все націлено на заробіток, а цей варіант, все одно, що викинути гроші в каналізацію.

— Я приблизно так і думав: жадність переможе розум, люди гинутимуть, як корм для тварюк, але думка про вартість трофея все одно погасить на кореню розумність таких спроб. Все як скрізь: гроші над усе. Ось тому я і пропоную провести експеримент на цих бізонах — ти будеш моїм піддослідним поросям, хрю-хрю, а-ха-ха-ха.

Цього разу партнери вирішили заглибитися значно далі, щоб пошукати ексклюзивні трофеї далеко від цивілізації, ну…. чи знайти собі унікальні пригоди на свої дупи — як вийде. Проблему автономності всюдихода розв'язали при останньому ремонті: замовили ще два баки, які їм змонтували на стелі в районі сантехнічного блоку — обійшлося в додаткових вісімсот бон з матеріалами і роботою. Довелося трохи опустити стелю в тому місці, але на комфортність житла це ніяк не вплинуло, а ось дальність ходу їх мобільного будинку тепер серйозно підвищилася. Волш за допомогою бортового кристала прикинув, що вони зможуть їздити по савані не три-чотири тижні, а майже шість — передбачалося, що вкладення себе окуплять за цей рейс. Закінчивши роздивлятися дані з камери, партнери визначилися з майбутнім напрямом руху — в п'яти кілометрах на південний схід виявили оазис, де і було вирішено влаштувати невеликий геноцид