Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

прикордонних урядників. При цьому останні широко залучали козаків. Деякі старости, що контролювали прикордонні замки, стали відомими завдяки цим походам, а з часом навіть почали сприйматися як козацькі гетьмани. Такими, наприклад, були канівський та черкаський староста Остафій Дашкович (1455— 1535), староста хмільницький Предслав Лянцкоронський (1489?—1531) і особливо староста барський Бернард Претвич (бл. 1500—1562). Під керівництвом останнього почав свою прикордонну службу Дмитро Вишневецький. При цьому він уславився як один з найбільш завзятих нападників на турецькі володіння в Північному Причорномор’ї427.

Схоже, Дмитра Вишневецького не задовольняла роль підпорядкованого. Він прагнув стати самостійним ватажком. У 1553 р. починає збирати в пониззі Дніпра, на острові Мала Хортиця, свою козацьку ватагу. У нього був уже бойовий досвід, певні матеріальні статки й князівська харизма (що теж чимало значило). Українські автори намагаються представити цей чин князя як намагання дати відсіч татарській агресії. Чесно кажучи, це виглядає не дуже переконливо.

Більш правдоподібним є те, що Вишневецький створював своє військо, аби потім стати на службу до якогось щедрого можновладця. Коли виходити з такого, чисто прагматичного розуміння, нічого дивного немає, що князь влітку 1553 р. покинув Малу Хортицю й подався зі своїми козаками до Османської імперії (чи то в Константинополь-Стамбул, чи в Аккерман). Цей епізод у біографії Вишневецького не можуть пояснити українські історики. Адже він не відповідає ідеї, згідно з якою князь-войовник був борцем проти татар і турків.

Правда, невдовзі Вишневецький покидає Туреччину і приїздить до Польщі. На початку 1554 р. опиняється в Кракові. Тут його «лобістом» стає Миколай Сенявський – давній товариш Дмитра, з яким він воював проти татар і турків на прикордонні. Король Сигізмунд Август (1520—1572) пробачає Вишневецькому турецький вояж і призначає його «стражником на Хортиці». Князь будує на острові Мала Хортиця замок428. Оточене природними заборолами (водами Дніпра, плавнями), це місце було малоприступним для ворогів. З іншого боку, вказана фортеця, знаходячись неподалік татарських і турецьких володінь, могла стати непоганою базою для наїздів на ці землі.

На думку українських істориків народницького й націоналістичного спрямування, замок, побудований Вишневецьким на Малій Хортиці, і є початком Запорозької Січі. Щодо представників української радянської історіографії, то вони, як правило, дотримувалися іншої думки. Наприклад, один із провідних радянських істориків козаччини Володимир Голобуцький вважав, що фортеця, побудована Вишневецьким, призначалася для наступу… на запорізьких козаків429. Також подібні погляди знайшли відображення в радянських енциклопедичних виданнях. Не можна сказати, що така точка зору є безпідставною. Ще Дмитро Яворницький звернув увагу на лист короля Сигізмунда Августа до Дмитра Вишневецького, який відносять до 1557 р. У ньому читаємо наступне: «А що стосується збудованого тобою замку і виявленої нам послуги, то така послуга приємна нам, бо ти влаштував замок для нас, господаря, у потрібному місці, і саме такий замок міг би стримати лихих людей, шкідників і забезпечити панства наші. Та щоб зміцнити той замок людьми й бойовими засобами, як ти писав нам про це, то без особистого твого приїзду до нас ми тепер не маємо ґрунтовних підстав виконати це, хоч виводити тебе з замку на цей час також не годиться з огляду на звістку від тебе і з інших країн про намір великого московського князя здобути замки при ріці Дніпрі саме в тому місці, де й ти хотів збудувати городи, на нашій землі, а також заради зачіпок, на які могли б зважитися за твоєї відсутності козаки, наражаючи на небезпеку краї нашої держави. Виводити тебе з замку не годилося б іще й задля того, що ти, залишаючись у ньому, міг велику користь принести, не допускаючи козаків робити зачіпки чабанам і шкоди улусам турецького царя, з огляду на багато причин, на угоду і присягу нашу з турецьким цісарем і вічний мир з перекопським царем»430.

Однак варто відзначити, що далеко не всі українські радянські історики дотримувалися такої точки зору на особу Вишневецького як на ворога козаків. Зрештою, сам Голобуцький в пізніших роботах, виданих за часів незалежності, демонстрував позитивне ставлення до Дмитра Вишневецького.

Хто правий у цій дискусії? Очевидно, не варто вважати фортецю на Малій Хортиці «типовою» Запорізькою Січчю. Адже створювалася ця твердиня з санкції влади за подобою інших приграничних замків. І передбачалося, що влада контролюватиме її. Але було одне «але». Будувалася ця фортеця переважно козаками, які тут концентрувалися. Тобто могла слугувати зразком для творення «справжніх» Січей.

Твердиня на Малій Хортиці довго не проіснувала. Влітку 1556 р. Вишневецький здійснив разом зі своїми козаками крупний наїзд на татарські й турецькі землі при підтримці московського військового загону. Спочатку пограбували околиці фортеці Ісламкерман на Таванській переправі (неподалік сучасної Каховки), а потім був узятий Очаків. Восени цього ж року князь уже сам, без московітів, двічі ходив на Ісламкерман. Під час другого походу захопив і спалив укріплення, а гармати з цієї фортеці, що належала кримському хану, були перевезені на Малу Хортицю431.

Звісно, така бурхлива діяльність Вишневецького на пограниччі не могла не викликати відповідної реакції з боку кримських й турецьких влад. Спочатку ситуацію намагалися врегулювати на дипломатичному рівні. Королю Сигізмунду Августу було вказано, що дії Вишневецького є порушенням миру. Король же, в свою чергу, виправдовувався перед кримським ханом Девлет Гіреєм, заявляючи, що літні наїзди 1556 р. – справа московських козаків, до якої Вишневецький не мав стосунку. Навіть було намагання переконати володаря Криму, що фортеця на Малій Хортиці буде корисною для ханства як забороло проти московської експансії. І не випадково саме Вишневецькому доручено тримати сторожу на Дніпрі, адже він мав добрі особисті стосунки з султаном та ханом. Але після осінніх виправ князя на турецькі й татарські землі ці аргументи виглядали непереконливо. Кримський хан Девлет Гірей навіть намагався домовитися з Вишневецьким, запрошував його до себе на службу.