Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

А після обіду дає відповідь: «Буде чудова та ясна погода, сінг Утар!» хоча вже тоді з неба можуть падати циганські діти.

Наступного дня ми почали об'їзд нашої провінції, і це мало допомогти мені стати раджею. Наш почет їхав верхи на конях, слонах та верблюдах. Ми з бегумою — на слонах. Ще й на різних, як того вимагав індійський етикет. Вона рухалась попереду з однією половиною почту, а я позаду з іншою. На спині у мого слона красувалася надійна бронзова гармата, щоб на час нашої розважальної поїздки забезпечити «дружній прийом» сотні розбійницьким племенам, крізь території яких довелось подорожувати. За весь час я міг бачитись з дружиною, лише сидячи на різних слонах.

Ми брали участь у різних індійських святкуваннях, починаючи з поклоніння зміям та обожнюванням кокосів. На прощанні з Мохаррамом ми самі по коліно зайшли у води ріки Ганг; на святі Голіса дозволили божевільним гусейнам та факірам обсипати себе червоною пудрою; на фестивалі Ганешу, роздавали «нуззар» та отримували «кілліат» — обидва означають подарунки. Перший правителі роздають підданим, а другий раби дарують правителям. Без такого обміну влада правителя не визнається.

Одне за одним ми відвідували святі місця: переповнені ідолами чаітії, пагоди, Гамбії та баолі, котрі були частково храмами, а частково гробницями. Відвідали лікарню для тварин у джайнітів, де доглядають хворих собак, котів, волів, ворон, сорок, індичок. Також міста «науссні», де живуть виключно жінки — баядери; чоловіки сюди приходять тільки в гості. Баядери мають право приходити до палацу імператора і танцювати та співати під час засідань.

(— Оце так чудовісінька традиція! — не втримався великий князь. — Вони ж напевне дуже гарні, ге?

— Маєте правду, ваша милість. Їхні одежі — чистий шовк та кашемір, вишиті золотом та перлами, вони ходять босі, але їхні пальці вкриті коштовними перстенями. Їх сукні відкриті, як і у наших дам. Одна тільки різниця: наші жінки залишають оголеними плечі і груди, що здається цілком природним, а баядери, закриваючи плечі і груди, оголюються в області живота, що виглядає теж природним.

— Досить вже було цього неподобства! — огризнувся солтис. — Тепер він нам розповідатиме про язичницьку моду!)

Ми також приготували виставу для людей: поєдинки слонів та поєдинки слонів з людьми. Перший називався «мусті», а другий — «сатмарі». А ще — криваву розправу левів та кабанів, сутичку носорогів. У свою чергу, набоби організовували для нас святкування з ліхтарями та шахову гру з живими фігурами.

Ми відвідали найдальші закутки нашої провінції: де живуть туги, котрим релігія диктує душити подорожніх; терени бхілів, котрі визнають тільки знівечених богів; території мавп, де живе чотирирукий народ, їхнього короля звуть Ленгур, а жителів мавпоподібними, що вміють говорити і ходять нагими.

Кожен день нашої подорожі дивував все більшими новинками. Залишивши «місто семи мудреців», ми прибули в «місто мертвих королів», де височіють святилища і під кожним з них — гробниця правителя, і жодної живої душі. Потім було паломництво до дерева Будди (хоча ми сповідували релігію Шиви, велика частина наших підданих були буддистами). Звідти ми пішли до «джерела мудрості», храми котрого охороняють баядери, котрі стали вдовами, будучи нареченими, тому своє ремесло можуть практикувати виключно в храмі, в якості служіння богам.

(— Нічогенькі храми, скажу я вам! — буркнув солтис.

— Але ж їхні літургії не можуть бути нудними, — підкреслив великий князь.)

Весь цей час, я бачив свою дружину або на троні, або верхи на слоні чи в паланкіні, поки я сидів на іншому троні, їхав верхи на іншому слоні, чи в іншому паланкіні. В нас ледве була можливість перемовитись.

На сто десятий день ми нарешті повернулися додому. Ранком того дня, Сейб-Алніфа відправила мені листа, з якого я дізнався, що свята обітниця, яку в Європі називають «шлюб святого Йосифа», закінчується сьогоднішнім днем. За час нашої подорожі повернувся поштовий голуб з довгоочікуваною згодою. Біля головних воріт міста нас зустріли горожани, рао, сінги, бонзи, мудреці, святі, які прийняли нас з усією помпезністю, а мене, як раджу. Після цього відбувся великий царський бенкет, наприкінці котрого, відбувається «уттерпан»: кожен з гостей отримує в подарунок шовкового носовичка, якого сам король поливає трояндовою водою. А сам він отримує уттерпан від королеви, і просить її окропити його носовичок у «сенані». Сенана — це те місце, куди можуть заходити тільки чоловік та дружина — святе святих подружжя.

Зізнаюся, вельмишановне панство, що в очікуванні безмежного щастя я забув і віддячити Шиві за всі його дари, і подякувати Єгові, котрий міг все відібрати.

Та іншого гріха до цього часу за мною не було. Уявіть муки факіра, який встановив на тім'ї горщик з апельсиновим зернятком. Він не має права зняти його, поки зерно не проросте, не дасть цвіту і не принесе плоди. Доти він змушений навіть спати стоячи, прив'язаний до дерева. Ті муки були дрібницею у порівнянні з тим, як страждав я, не маючи змоги освідчитись неймовірно вродливій дружині, поруч з якою я подорожував сто десять днів.

І от настав останній день нашої подорожі! Перед нами розкинулось місто з позолоченими дахами. Посередині базару я вже бачив обриси баолі, під дахом якого спочиває тринога корова, висічена з граніту. Всі віруючі вірять, що опівночі вона оживає і йде пастися. Я вже бачив, як нам назустріч, через чудові різьблені ворота, виходили люди, вершники в золотих обладунках верхи на конях та верблюдах, в оточенні баядер та факірів. Все в цій урочисті процесії змішалось: породисті коні, чиї попони виблискують перлами, напівголі жебраки, брахмани, танцівниці, дорогоцінні камені і золото, розкіш, квіти, лахміття, бруд, відкриті виразки та рани.

Як завжди, Сейб-Алніфа рухалась на