Читати книгу - "Заборонені чари"

Ховрань сповістив про це власників кількох найближчих крамниць, а ті негайно прибігли до гостинки зі своїм крамом, приваблені брязкотом золота в гаманцях заможного чужинського подружжя.

З міркувань безпеки, Кейт і Джейн узагалі сховали на саме дно валіз майже всі речі, що походили з їхнього світу. Сестра лишила при собі тільки пилочку для нігтів, маленькі ножиці, пінцет для вискубування брів та ще шампунь — бо мити волосся місцевим милом навідсіч відмовлялась; а Кейт тримав у своїх кишенях сигарети з запальничкою, годинник, кулькову ручку, шокер і Ключ. Останній призначався для спроб відшукати в Мишковичі портали — а отже, й Конорів.

— То що вийшло з Ковачем? — запитала Джейн, коли брат знову влаштувався в кріслі.

— Ну, зустрілися, поговорили, я передав йому листа. — Кейт з прикрістю зітхнув. — Але він, на жаль, не Конор. І точно нічого не знає про Конорів.

— Звідки така впевненість?

— Ми спілкувалися понад три години. Здається, я йому сподобався; та й він припав мені до душі. Достойний чоловік — розумний, чесний, порядний. Хитрий — але не лукавий. Ми розмовляли на різні теми, часом я навмисно припускався таких обмовок, у яких кожен Конор миттю розпізнав би відверті натяки. Проте Ковач списував це на моє погане знання слованської й щиро намагався допомогти мені правильно сформулювати думку.

— Він міг хитрувати. Ти ж сам казав, що він хитрий.

— Безперечно, міг. Але не так, як він це робив. Крім того, був іще один момент. Я сказав, що однією з причин наших відвідин Мишковича є паломництво до могили Святої Ілони. Ковач охоче розповів мені про саму княгиню — виявляється, він добре знав її за життя, — і палко переконував мене, щоб я не вірив усім тим нісенітницям про буцімто її чаклунські здібності. Мовляв, вона була обраниця Отця, відзначена небесною благодаттю, і все таке інше. Якби він був Конором, то не став би верзти цю нісенітницю. Йому було б соромно слухати самого себе.

— Гадаєш, він визнав би, що Марічина мати була відьмою? — з сумнівом запитала Джейн.

— Аж ніяк. Думаю, він просто не говорив би про неї так багато. Я ж зовсім не наполягав на цій темі. А якби він, не бувши Конором, таки знав про них, то й поготів обмежився б загальними словами, щоб не бовкнути зайвого. Проте він захищав княгиню. Навіть виправдовував її. В його розумінні, будь-які чари пов’язані з чимось нечистим… Ні, Ковач точно не Конор. Та й, власне, прикидатися йому не було сенсу — адже під час нашої розмови я неодноразово вмикав у кишені Ключа й намагався активувати портал у будинку. А Ковач і оком не змигнув.

Джейн миттю пожвавилася.

— То ти все ж знайшов портал?

— Так, — кивнув Кейт. — Але нам фатально не пощастило. Щепан Чірич напевно був Конором — та він помер. Зрозуміло, що його рідний син також Конор, проте зараз він перебуває у Цервениграді, разом зі Стеном. А дві дочки вже заміжні, одна з них мешкає в Брейзинському князівстві на півночі Галосагу, інша — у Влохії.

— А їхні родичі?

Кейт знову зітхнув.

— Це ще одна неприємна звістка. Щепан Чірич не мав тут кровної рідні. Його батьки переїхали до Галосагу аж із Македонії, а Щепан був їхньою єдиною дитиною.

— То, може, його перша жінка…

— Не було ніякої першої жінки. Ми з тобою помилилися — вирішили, що раз він узяв шлюб із вдовою, то й сам був удівцем. А насправді Бранка Ковач овдовіла в сімнадцять років, невдовзі після народження Славомира. За рік по тому вона вийшла за Щепана Чірича, що був одного з нею віку. Отож тут ловити нічого.

— Схоже, що так, — погодилася Джейн. — Ще одна нитка обірвалася. Що тепер робити? Сидіти склавши руки й чекати, поки Стен одержить твого листа?

— Один тиждень можна було б і зачекати, — сказав Кейт. — Та біда в тім, що Стен не на курорті, а на війні. У будь-який час він може залишити Цервениград і рушити з військом на Златовар. Поки гонець розшукає його, поки Стен віднайде можливість зв’язатися з Марікою… Словом, не можна покладатися лише на нього.

— Пропонуєш їхати до Любляна?

— Ні, це аж надто далеко. Але й залишатися тут ще на тиждень немає сенсу. На той випадок, якщо лист надійде вчасно і Стен або Маріка надішлють когось за нами, ми повідомимо вуйкові Ховраню, де нас шукати. Та спершу заждемо ще день — ану ж Ковач таки знає про Конорів. Заразом спробуємо ще один варіант і відвідаємо завтра найвідоміших мишковицьких лікарів. Судячи з усього, медицина серед Конорів у пошані. Та ж Маріка, наприклад…

Цієї миті почулося рипіння зовнішніх дверей, а відтак хтось постукав у внутрішні. Кейт машинально сунув руку до кишені, де лежав шокер, і дозволив увійти.

Це була покоївка, що принесла замовлені ним полуниці. За Кейтовою вказівкою вона поставила вазу на тумбу з його боку ліжка, а тоді промовила:

— Вуйко сказав, що завтра зранку Мілош має бути тут. Вас це влаштовує?

— Цілком, — відповів Кейт і дав дівчині ще двійко монет.

Покоївка подякувала і запитала, чи більше нічого не треба. Отримавши заперечну відповідь, вона вклонилася:

— Добраніч, пане, пані. Не забудьте замкнути за мною двері.

Вона подалася до виходу, Кейт пішов за нею. У передпокої дівчина затрималася, поманила його до себе і пошепки сказала:

— Здається, ви нехтуєте своєю дружиною. Це погано, мій пане. Дуже погано. — І вибігла в коридор.

Розгублений Кейт кілька секунд простояв нерухомо, потім замкнув на засув зовнішні двері й повернувся до кімнати.

— Що там вона шепотіла? — поцікавилася Джейн.

— Шепотіла? — прикинувся здивованим Кейт. — Нічого