Читати книгу - "Високий Мисливець"

інший спосіб позбутися суперника. Втім, кожен робить, як вважає за потрібне, і в те, чому не можна зарадити, я не втручаюсь.

— Так, у мене є донечка і є ще один синок — зовсім маленький мазунчик. Він ще не вміє розмовляти і цілими днями лежить у гамаці. Я боюся, що він чимось хворий. Може, ви оглянете його?

— Завтра, сеньйоро. Але ж я не розуміюсь на дитячих хворобах.

— А чому аж завтра? Ви ж ночуватимете у фазенді? Я боюсь лишатись сама.

Мисливець пильно подивився на неї і заперечливо похитав головою:

— Я зостануся тут, сеньйоро, бо мушу пильнувати не тільки вашу фазенду, а й свій човен та вантаж у ньому, і звідси мені видно всю околицю. Я дав слово Карліто, що з вами нічого не станеться, і, лише перебуваючи тут, можу бути певен, що ви в безпеці. Коли повернетеся в дім, приваліть чимось двері.

— На добраніч, сеньйоре!

— На добраніч!

— Тепер маю ще одного ворога, — пробурмотів мисливець собі під ніс. — Добре, що я познайомився з тими хлопцями. Принаймні хоч висплюсь спокійно.

Вранці фазенда, здавалося, вимерла, двері й віконниці в будинку були щільно зачинені, і тільки дим з димаря свідчив, що там є люди. Не чути було жодного звуку. День мав бути спокійний і нудний. Мисливець подумав: може, йому оглянути місце, де призначена зустріч із Байджокігі? Можливо, вождь уже чекає на нього. А якщо ні, то непогано дати димом знак індіанцям, що він уже прибув. Караї повільно простував понад берегом, читаючи з маленької книжечки, яка завжди супроводила його у мандрах: «Коли глумляться наді мною…»

… Зненацька він відчув, як щось лупонуло його в ліву ногу. Удар був такий сильний, ніби хтось гепнув його молотком. Мисливець відскочив убік і відчув, що на нозі начебто зависла гиря. В його широку штанину вп'ялася змія мбоіпева — найнебезпечніший південноамериканський гад, що нападав стрибком здалеку. Караї умить обхопив шию змії біля самої голови і відітнув тіло гадюки своїм мисливським ножем. У цій ситуації тільки так і треба було діяти.

Хоча мисливець і не відчував болю від укусу, проте він не був певен, що отруйні зуби змії не проштрикнули йому шкіри. Озирнувшись довкола, він побачив на кілку огорожі згорнуте ласо. Розмотувати його не було часу. Він розрубав ласо ножем, і, не випускаючи голови змії, яка уп'ялася зубами в матерію широких штанів — бомбачас, другою рукою обв'язав ласо навколо ноги і міцно затягнув його. Тільки тепер Караї відпустив голову гада. Просунувши ручку ножа під ласо, він закрутив його так, що зовсім припинив потік крові у ногу. Аж тепер він дістав хвилинку перепочинку і можливість роздивитися, що ж із ним сталось.

Побачивши, що налякавсь даремно, Караї засміявся. Хоч зуби змії і пройшли крізь цупку тканину манчестер, але на нозі не видно було навіть пошкрябини. Мисливець сів на землю, розрівняв ножем кукурудзяний лист, нарізав тоненькими смужками тютюну і, розім'явши його в руках, скрутив сигарету. Тільки закуривши і вдихнувши кілька разів диму, щоб заспокоїтись, він обережно відірвав голову змії від штанів, а місця, де пройшли її зуби, випалив так, що в матерії утворилися чотири дірки, і таким чином знищив найменші сліди отрути. Потім з кількох сухих гілок розклав невелике багаття і пошпурив у нього голову гада. Перекинувши короткий і товстий тулуб змії через плече, мисливець попрямував до фазенди. Минувши загорожу, він спинився перед дверима, заставленими ящиками, і плеснув у долоні. Ніхто не відчинив йому. Він поклав тіло змії перед дверима, постукав у них ручкою ножа і, знову поминувши загорожу, пішов на ділянку, вирубану під плантацію. Ще здалеку Караї погукав лісорубів. Йому одразу ж відповіли, а невдовзі він почув, як тріщать гілки під ногами робітників, які бігли до нього, а ще за хвилину хлопці обступили його з усіх боків.

— У мене є для вас робота, друзі. За неї, може, заплатять, а може, й ні. Але робота потребує сміливості, а надто обережності. Чи не хочете спробувати?

— Пропозиція непевна і не дуже заманлива. Та спершу хочемо подякувати вам за харчі. Досі нас годували гнилою квасолею, протухлим рисом і запліснявілою солониною. Ми вже давно не їли такої смачної страви. Що ж у вас за робота?

— Отам, за рогом загорожі, я вбив мбоіпеву.

— Ех, хазяїне, навіщо ви це зробили? Мбоіпеви завжди лазять у парі, і, якщо вбити одну, друга буде ганятися за вами, доки не настигне. Кажуть, що для цієї зміюки і річка не перешкода. Тепер їдьте човном кудись далі, може, тоді вона вас не знайде. Ні, не треба було цього робити! Краще б ви її якось обійшли.

— Якби я її не вбив, вона б убила мене. Тепер нічого не вдієш. Про все це я чув і від досвідчених мисливців. Не знаю, чи то правда, але цілком імовірно, що так воно і є. Поїхати я не можу, ви це знаєте, та й нема такої потреби, бо за себе я не боюсь. Інша річ, що десь отут лазить змія, яка може вкусити не одну людину. Це погана смерть. Її треба будь-що знайти. Вся фазенда заросла кущами й високою травою. Допоможіть мені розчистити навколо будинку місцину, щоб гадина не залізла у дім.

— Якщо ви не боїтеся за себе, то чого турбуєтесь за інших? Невже ви так залежите від цих людей?

— Там діти.

— І то правда. Але ми все одно не будемо виривати траву й чагарники голими руками.

— Я віддам ваші мачете. Хто піде зі мною? Повторюю: цілком можливо, що за цю роботу вам ніхто не заплатить.

— Та всі підемо. Хоч би заради того гарненького хлоп'яти, який прибігав був до нас на вирубку, принаймні спершу, поки господарі не заборгували нам так багато. Потім йому, мабуть, заборонили ходити до нас.

Усі взялися до роботи. Рухалися в ряд від рогу загорожі до будинку, зрізану траву й чагарник скидали на купи і одразу ж запалювали. Чорний дим од сухої трави і ще зелених кущів хмарами здіймався вгору,