Читати книгу - "Принц Ґаллії"

самодуром і ніколи не тішився ілюзіями щодо жінчиних почуттів. За час, що минув від отримання звістки про повернення Філіпа до його коронації, Симон майже змирився з думкою, що рано чи пізно Амеліна зрадить його. Та коли це сталося, він попервах поводився, мов біснуватий, ридав, як мале дитя, і на всі лади проклинав світ, у якому живуть ці невдячні, підступні та зрадливі створіння — жінки. Єдине, що не спадало йому на думку, це відлупцювати Амеліну. Зопалу він вирішив був негайно залишити Тараскон і повернутися з нею до батькового замку в Тарбі, але щойно заїкнувся про це, як Амеліна здійняла істерику і навпростець заявила, що радше помре, ніж розстанеться з Філіпом. Зрештою Симон збагнув, що коли й далі наполягатиме на своєму, то взагалі втратить дружину, яку палко кохає, і визнав за краще ділити її з Філіпом. Він навіть виявив неабияку розважливість і на людях намагався не зрадити свого розпачу, зате в ліжку з Амеліною не стільки любився, скільки дорікав їй за „розпусність та безсоромність“, що, звісно, не сприяло поліпшенню їхніх стосунків.

Зі свого боку Філіп не був еґоїстом і по-братському „ділився“ з Симоном. Надмірний запал Амеліни він угамовував численними романами з іншими жінками, обравши, за його ж власними словами, тактику активного стримування. Поки вона була помірна в подружній зраді, то й Філіп поводився більш-менш статечно; та тільки-но Амеліна виходила за межі пристойності, виставляючи їхній зв’язок напоказ, він геть розперізувався і міняв коханок ледве не щодня.

У любовних пригодах ні Ернан, ні Ґабріель Філіпа не підтримували, а Ґастон д’Альбре з його цинічним ставленням до жіноцтва частенько псував йому апетит. Отож коли в Тарасконі відбувалися „пікантні вечірки з сороміцьким фіналом“ (як зневажливо і не без ревнощів відгукувалася про них Амеліна), Філіпові товаришували інші друзі, з його „школи розпусти“ (теж Амелінині слова), і лише зрідка до них приєднувався Ґастон. Цього останнього не обходила загадковість жіночої душі, що її так цінував Філіп, і він чхати хотів на всілякі мудрування та вишукані, хоч і короткі прелюдії, до яких звикло вдаватися Філіпове товариство. „Твого брата,“ — сказав якось Філіп Амеліні, — „цікавлять у жінках лише дві речі: лоно, і то якнайпалкіше — щоб угамувати його тваринну хіть, та ще великі цицьки — щоб за них було зручно вхопитися.“ Ґастон був справжній жеребець і зраджував свою дружину, Клотильду де Труа, здебільшого через те, що вона одна була не в змозі задовольнити його. До того ж майже щороку Клотильда вагітніла і тому не дуже переймалася частими загулами свого чоловіка, ставлячись до них із розумінням та поблажливістю.

Цілковиту протилежність Ґастонові становив Ґабріель де Шеверні. Він був невиправний романтик і неодноразово казав Філіпові, у відповідь на пропозицію повпадати коло якоїсь панночки, що єдина жінка, за якою він погодиться упадати, а поготів — лягти з нею в ліжко, буде та, яку він покохає і яка стане його дружиною. Така гідна поваги принциповість дуже непокоїла Філіпа, котрий зі свого гіркого досвіду знав, яке безжальне буває життя до ідеалістів. Він відчував себе відповідальним за долю цього хлопця, брата Луїзи — єдиної жінки, яку він по-справжньому кохав і яка померла шість років тому, носячи під серцем його дитину.

Що ж до Ернана, то його вступ до лав ордену Храму Сіонського виявився для Філіпа цілковитою несподіванкою. Якби сім чи вісім років тому хтось сказав, що Шатоф’єр збайдужіє до жінок і, мало того, стане монахом, нехай і войовничим, Філіп розцінив би це як дурний і не надто дотепний жарт. Проте факт був наявний: Ернан не лише суворо додержувався обітниці цнотливості, що її склав, надягнувши плащ тамплієра, а й узагалі намагався уникати жіночого товариства. І хоч Ернан нікому не відкривав своєї душі, навіть Філіпові — за винятком одного-єдиного разу, коли померла його молочна сестра, — та саме ці спогади наводили Філіп на певні припущення, хай якими б сміховинними й безглуздими вони здавалися на перший погляд. Ні для кого з друзів Шатоф’єра не було секретом його дитяче кохання до Едженії, всі знали, що саме за її смерть поплатився життям Ґійом Аквітанський. Але хто б міг подумати, що ця дівчина-плебейка, дочка служниці, лишила в Ернановій пам’яті такий глибокий слід, що й досі, більш ніж через сім років, відгукувався в його серці гострим, невитравним болем…

Першим кроком Філіпа в його сходженні на ґалльський престол і першим випробуванням Ернана, як ґасконського полководця, був здійснений ними похід на Байону, яка на той час перебувала під владою французької корони.

Наприкінці минулого сторіччя, за бездарного правління герцоґа Карла III Аквітанського, прозваного в народі Негідником, його кузен, французький король Філіп-Авґуст II, відомий нащадкам, як Великий, відторгнув від Ґасконі її північні ґрафства Сент та Анґулем, а також південно-західний порт Байону і майже все однойменне ґрафство. Після півстолітньої бездіяльності трьох своїх попередників — Філіпа Доброго, Робера Благочестивого та Філіпа Справедливого, — Філіп Красивий вирішив, що час уже покінчити з цією кричущою історичною несправедливістю. Природним чином, процес відновлення статус-кво належало розпочати з Байони, яка не мала з Францією спільних кордонів і була анклавом в оточенні ґасконських земель.

І ось, однієї тихої літньої ночі наприкінці червня, таємно зібрана армія ґасконців на чолі з Філіпом та Ернаном несподівано для багатьох, зокрема й для самого герцоґа, увійшла на територію Байонського ґрафства і, не зустрівши значного опору, за лічені дні опинилася під стінами Байони. Одночасно ескадра військових кораблів із Сантандера ввійшла в гирло ріки Адур і заблокувала байонський порт, замкнувши тим самим кільце оточення міста.

Одначе наказу про штурм Байони Ернан не давав. Натомість ґасконці заходилися розбивати табір, і ґраф Рене Байонський, що спостерігав за цим зі сторожової вежі замка, полегшено зітхнув і задоволено потер руки.

— Усе гаразд, панове, — сказав він своїм наближеним. — Коротун-Красунчик та його шмаркач-конетабль збираються розпочати облогу. Правду кажуть, що коли Бог хоче когось покарати, передусім позбавляє його розуму. З нашими запасами їжі та питної води ми протримаємося довше, ніж вони можуть собі уявити. А там диви зберуться на силах мої васали, та й кузен Філіп-Авґуст не сидітиме склавши руки і незабаром надішле нам підмогу. Ходімо обідати, панове. Якщо Красунчик має Байону за легковажну дівчину, на яку досить кинути один палкий погляд, щоб вона сама лягла під нього, то він глибоко помиляється.