Читати книгу - "Перехресні стежки, Франко І. Я."

подвійна адміністрація, подвійний кошт.

- Се так.

- В усякім разі дуже прошу любого графа...

- Але ж розуміється! - перервав живо граф.- Се ж мій обов’язок переглянути статут.

- Ми не зрікаємось твоєї цінної опозиції,- з солодким усміхом мовив маршалок.- Навпаки, вона нам дуже пожадана, але почуваємо, що в основному питанні по нашім боці правда.

- Ну, маршалку,- мовив трохи уражений граф,- за кого ж ти мене маєш, думаючи, що я можу бути в опозиції проти справедливого проекту?

- А в такім разі ми погодимося! - радісно мовив маршалок і протягнув графові обі руки. Сей обтер пальці правої руки серветою і подав її маршалкові.

Обід помалу доходив до кінця. Коли подали індика, гостям поналивано шампана, і граф Кшивотульський підніс тост на здоров’я соленізантки, оздоби польського жіноцтва, господині повіту, пані маршалкової. Тост принято з ентузіазмом, граф поцілував руку господині, а за його прикладом робили се по черзі всі інші гості. Потім пішло морожене, цукри і фрукти, і тут маршалок у довгій цвітастій промові подякував усім гостям за честь, а обертаючися спеціально до графа, горячо славив згоду і єдність усіх найблагородніших і найповажніших людей у повіті, остерігав перед розладдям у їх рядах перед лицем ворога, що встає знизу і піднімає до бою проти сього острова ладу, традиції і цивілізації всі темні сили. І сей тост принято з великим одушевленням, а маршалок і граф кинулись собі в обійми.

Вже геть по дев’ятій гості повставали з-за стола. Дами разом з панею маршалковою пішли до її покоїв, а мужчини перейшли до кабінету пана маршалка на чорну каву і цигара. Пан маршалок ішов передом попід руку з графом.

- А що, коханий графе, твоя справа в суді? - запитав мов знехотя.

- А,- всміхнувся йовіально граф,- ось мій нинішній візаві,- і він, обернувшися лицем, говорив так, щоб чув його й президент, що йшов зараз за ними,- ось пан президент ласкавий хоче конче мене на старі літа впакувати до криміналу.

- Вільні жарти, пане графе, вільні жарти,- трохи заклопотаний, мовив президент.

- Ну, але скажіть, так, по щирості: се б була велика сатисфакція для вас, судовиків, посадити мене так з на місячок, на два, а?

Президент переборов своє заклопотання і приняв поважний вид.

- Пане графе,- мовив він,- тілько бог знає, скілько клопоту наробила мені досі ся справа. Задля неї досі,- скажу се sub rosa, 40 хоч се урядова тайна,- я був два рази у президента крайового суду і раз у намісника.

- Ов, а я й не знав, що Гриць Галабурда,- так називався побитий графом селянин,- така велика фігура, що його відворотною стороною цікавляться аж такі великі достойники. Чи не жадали фотографії?

- Отак пан граф завсіди! - сумно хитаючи головою, промовив президент.- Кілько разів можна було вбити сю нещасну справу, якби пан граф були лише хотіли насерйо!

- Я? Хіба я зачинав її?

- Ну, до певної міри так,- несміло мовив президент.

- Раrdon, коханий президенте. Хлоп приходить до мене зі скаргою, я вислухую його і бачу, що справа ясна, як сонце...

- Дарують шановний граф,- перервав президент.- Справа зовсім не така ясна, а головно, пан граф не мали ніякого права судити її.

- Е, що там мені ваші писані права! - офукнувся граф і пустив величезний клуб диму просто в лице президентові.

- Перепрошаю, панове,- вмішався пан маршалок,- але мені здається, що дискусія зійшла на невластиву дорогу. Шановний пан президент сказав перед хвилею, що справа могла б бути залагоджена. Даруйте, що я вмішуюся в се діло, але мені, як і загалом усьому обивательству, безмірно залежить на тім, аби ся справа була залагоджена без скандалу. Се конче потрібне для поваги нашого стану, цілого повіту.

- І я нічого більше не бажаю,- додав президент.

- Так вільно спитати, як пан президент представляють собі її залагодження?

- Схотіть, панове, зрозуміти,- мовив, немов звиняючися, президент,- що я не можу попросту взяти і кинути справу під сукно. Вона занадто голосна, а вдодатку маємо тут у повіті кореспондента...

- Їдовиту гадюку! - додав маршалок.

- При тім справа не в моїх руках. Слідство скінчене, акти має в руках прокуратор...

- Ну, хто хоче в горох, той уже знайде стежку,- буркнув граф.

Президент закусив губи і замовк.

- Коханий президенте,- задобрював його маршалок, бачачи, що графова увага болючо діткнула його,- прошу не переривати собі. Ми цікаві знати, який можливий вихід із сеї справи. Я не сумніваюся, що наш любий граф зробить усе що зможе, щоб задовольнити вимоги права.

- Вихід тут дуже простий,- мовив успокоєний президент.- Панове, знаєте старий правний аксіом: Wo kein Kläger, da kein Richter. 41 Хоча в сьому випадку скаргу веде прокураторія, але я не сумніваюся і готов зі свого боку зробити все, що зможу в тім напрямі, щоб вона відступила від оскарження, коли тілько первісний покривджений зажадає того.

- Грицько Галабурда! - скрикнув граф.- А що, чи не казав я, що він тут головна особа.

- Беру на себе Грицька Галабурду,- мовив маршалок,- і надіюся ще завтра доставити його з такою заявою до прокураторії.

Граф Кшивотульський витріщив очі.

- Добре би було,- мовив далі президент,- якби із громади покривдженого явилася депутація у прокуратора і в мене і зложила свідоцтво...

- І се беру на себе! - поспішно мовив маршалок.

- Ну, а нам нічого більше й не треба. Але якусь опору, якесь покриття мусимо мати.

- Коли лиш сього вам треба! Се ж при тій популярності, яку має наш коханий граф, найлегша річ у світі. Що, любий графе, не маєш нічого против того, щоб я взяв сю справу в свої руки?

Граф мовчки подав руку йому, а потім президентові. Всі три панове поєднались. Се поєднання запечатало справу реформи повітових кас і справу Гриця Галабурди. Хлопських 80 000 з[олотих] р[инських] мали без опозиції піти на латання дір у кишенях пана маршалка, Гриць Галабурда мав замість покарання свого кривдника задовольнитися кільканадцятьма ринськими «басарунку», а в повіті мала відтепер панувати