Читати книгу - "Едем, Станіслав Лем"

тільки кінець сцени незрозумілий: це могло бути, звичайно, якесь покарання індивіда, що, гуляючи шляхом, призначеним для дзиґ, порушив установлений в них закон.

— Екзекуція на місці, як штраф за неправильний перехід вулиці — це, мабуть, жорстоко, тобі не здається? — запитав Лікар.

— Чому ти намагаєшся обернути все на нонсенс?

— Тому, що й далі вважаю: ми побачили рівно стільки, скільки могли б побачити сліпі.

— Хто ще хоче висловитися? — запитав Координатор. — Тільки, прошу вас, говоріть не антагоністично.

— Я, — озвався Фізик. — Схоже на те, що дуплекси пересуваються пішки тільки у виняткових випадках; про це, зрештою, свідчить їхня величина й диспропорція кінцівок, особливо рук, стосовно маси тіла. Мені здається, що спроби змалювати можливе еволюційне дерево, яке дало таких сформованих індивідів, були б вельми повчальними. Ви всі помітили жваву жестикуляцію дуплексів. Суттєва деталь: цими ручками жоден з них не підіймав якогось тягаря, нічого не ніс, не волік за собою, а такі картини у земному місті цілком нормальні. То, може, ті руки їм служать для чогось зовсім іншого?

— Для чого саме? — з цікавістю запитав Лікар.

— Не знаю, це твоя сфера. В усякому разі, маємо над чим попрацювати. Можливо, ми надто поквапилися зрозуміти архітектоніку їхнього суспільства — замість того, щоб узятися за сумлінне вивчення окремих його цеглин.

— Це правда, — притакнув Лікар. — Руки — так, то, без сумніву, дуже важлива проблема. Еволюційне дерево теж. Ми навіть не знаємо, чи вони ссавці. Протягом кількох днів я міг би відповісти на такі запитання, але боюся, що не зможу з’ясувати те, що мене в усьому цьому видовищі вразило найбільше.

— А саме? — запитав Інженер.

— Я не бачив жодного самотнього пішохода. Жодного. Ви не звернули на це уваги?

— Та... був один... у самому кінці, — відповів Фізик.

— Отож-бо й воно.

Ніхто довго не озивався.

— Треба подивитися цей фільм ще раз, — неквапливо мовив Координатор. — Мені здається, що Лікар має слушність. Самотніх пішоходів не було — вони пересувались як мінімум парами. Хоча на початку... Так! Один таки стояв на пристані.

— Сидів у тому конусоподібному пристрої, — уточнив Лікар. — У дисках вони теж сидять по одному. Я говорив про пішоходів. Тільки про пішоходів.

— Їх було небагато.

— Кілька сотень напевно. Уяви собі вулицю земного міста з висоти пташиного лету. Відсоток самотніх пішоходів, без сумніву, буде великий. У деякі години їх навіть більшість, а тут їх нема взагалі.

— Що це могло б означати? — запитав Інженер.

— Даруй, — похитав головою Лікар, — але зараз запитую я.

— Один самотній дуплекс приїхав з вами, — сказав Інженер.

— А тобі відомі обставини, за яких це сталося?

Інженер не відповів.

— Послухайте, колеги, — втрутився Координатор, — така дискусія відразу обертається на порожню балачку. Ми не вели там систематичних досліджень, бо не є науково-дослідною експедицією: в нас були інші клопоти — на кшталт «боротьба за існування». Треба обміркувати плани подальших наших дій. Завтра почне працювати екскаватор — це вже напевне. Усього матимемо два автомати, два напівавтомати, екскаватора і Захисника, який за необхідної обережності теж може допомогти витягти ракету. Не знаю, чи відомий вам план, який склали ми з Інженером. Первісна ідея базувалася на тому, щоб покласти ракету горизонтально, а відтак поставити її вертикально, підіймаючи корпус і підтримуючи його утрамбованим ґрунтом. Цей метод використовували ще будівничі пірамід. Отож тепер ми хочемо розбити наш «скляний мур» на шматки потрібних розмірів і збудувати з них систему риштування. Матеріалу вистачить, і ми вже знаємо, що цю речовину можна плавити й зварювати при високій температурі. Реалізація такого проекту, при використанні будівельного матеріалу, який нам мимохіть постачили жителі Едема, дасть змогу радикально скоротити весь процес. Можливо, через три дні ми стартуємо. Почекайте, — сказав він, побачивши, що всі заворушилися, — у зв’язку з цим хочу запитати вас: чи будемо стартувати?

— Так, — відповів Фізик.

— Ні! — майже одночасно відгукнувся Хімік.

— Ще ні, — кинув Кібернетик.

Запала коротка тиша. Ні Інженер, ні Лікар іще не висловилися.

— Я гадаю, що треба летіти, — заявив нарешті Лікар.

Усі вражено глянули на нього.

Коли мовчанка затяглася, він заговорив, немовби від нього чекали якихось особливих пояснень:

— Раніше я міркував інакше. Але йдеться про ціну. Просто про ціну. Без сумніву, ми могли б іще багато чого довідатися, проте здобуття цієї інформації може обійтися надто дорого. Для обох сторін. Після того, що сталося, мирні спроби порозуміння, встановлення контакту вважаю нереальними. Крім того, що ми тут один одному наговорили, кожен, мабуть, хотів він цього чи ні, змалював якусь власну концепцію цього світу. В мене теж була така концепція. Мені здавалося, що тут відбувається щось жахливе і тому ми повинні втрутитися. Поки залишалися робінзонами й переносили кожен уламок власними руками, я нічого про це не говорив. Хотів почекати, поки довідаюся більше й ми матимемо в розпорядженні технічні засоби. А тепер признаюся, що більше не бачу переконливих підстав, які примусили б мене відмовитися від моєї концепції Едема, але будь-яке втручання на захист того, що ми вважаємо добрим і справедливим, будь-яка подібна спроба закінчиться, найімовірніше, так само, як наша сьогоднішня експедиція, — застосуванням анігілятора. Певна річ, ми завжди знайдемо виправдання, що це була вимушена оборона і так далі, але замість допомоги принесемо знищення. Тепер ви знаєте більш-менш усе.

— Якби ми краще розуміли те, що діється тут насправді... — зітхнув Хімік.

Інженер похитав головою:

— Тоді, напевне, виявилося б, що кожна зі сторін по-своєму в чомусь права.

— Ну й що з того, що вбивці «по-своєму» були би праві? — запитав Хімік. — Нас цікавила б не їхня правота, а врятування жертв.

— Але що можемо їм подарувати, крім анігілятора Захисника? Припустимо, ми перетворимо півпланети на згарище, щоб зупинити ці їхні якісь каральні акції, це незрозуміле «виробництво», облави, отруєння, — а що далі?

— Відповідь на це запитання ми знали б, якби мали більше відомостей, — уперто правив своєї Хімік.

— Це не так просто, — втрутився в суперечку Координатор. — Усе, що тут діється, — одна з ланок тривалого історичного процесу. Думка про допомогу випливає з переконання, що тутешнє суспільство ділиться на «добрих» і «поганих».

— Зовсім ні, — урвав його Хімік. —