Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

35

У його квартиру ми буквально ввалюємося. Ще в ліфті почавши цілуватися, ми ніяк не можемо зупинитися. Його рука розстібає мою куртку, поки інша утримує за талію. Грубі пальці стискають сосок крізь тканину ліфчика. Кусаю його губи, вигинаючись у міцних обіймах.

Стогну йому в губи, відчуваючи, як імпульси від сосків розносяться всім тілом. Так, так правильно, так потрібно мені.

Ліфт пілікає на потрібному поверсі. Ми практично вивалюємося з нього. Тільки тут Зимнєв відривається від нашого поцілунку. Впевнено засовує ключ у дверний замок.

Наші куртки летять на підлогу. Взуття теж. Ніколи не думала, що можна нормально розстебнути чобіт, коли позаду стоїть чоловік, запустивши руки в ліфчик. Але я примудряюся зняти один і другий, а потім мене кудись тягнуть.

Блузка, його піджак — усе летить на підлогу. Брязкає пряжка ременя, моя спідниця зривається одним рухом із моїх стегон.

Думаю, що мене візьмуть прямо на гостьовому дивані, але Зимнєв тягне мене в душ.

Вмикає воду, налаштовує її. Я стягую білизну. Вадим роздягається теж. Подає мені руку.

І знову гострий поцілунок. Його руки ковзають моїм тілом.

Мене різко розвертають до стіни. Його рука ковзає спиною. Хочу розвести ноги, але він не дає. Вигинаюся і стогну в нетерпінні й млосному очікуванні.

Кров розганяється венами розплавленим металом. Вмикається вода. Теплі краплі падають на наші тіла. Різкий розворот, і я руками впираються в перегородку. Ноги мені навіть не розводять. Зимнєв повільно занурює член всередину мене. Хочу розставити ноги, але мені не дають, утримуючи в такій позиції.

Це туго, занадто багато, але я приймаю його. Він входить повністю. Впивається губами в мою шию й починає повільно рухатися. Не дає мені розкритися, утримуючи мої ноги зімкнутими. Іншою рукою обхоплює груди, розтирає сосок між пальців.

Прискорює темп, вбивається в мене.

Стискаю його зсередини. Насаджуюся, прискорююся. Задоволення накочує на мене потужною хвилею. Приємне відчуття концентрується внизу живота, розтікається тілом. Укол у саме серце, яке нервово б’ється заради однієї людини.

У ці миті хочеться ридати, зізнаватися в коханні й проситися на ручки.

Намагаюся віддихатися, усе ще тримаючись за перегородку. Як ми її не знесли своїми поштовхами — диво. Зимнєв виходить із мене. Ногами стікає сперма, відразу змішуючись із водою.

Подумки прикидаю, пігулки я сьогодні пила. Отже, без наслідків. Хоча не довіряю я цим пігулкам. А що як однаково завагітнію?

Додумати до наслідків і пофантазувати, як я буду виховувати дитину сама, мені не дають.

Вадим розвертає мене до себе. Видавлює з пляшки гель для душу.

— Помити вам спинку? — грайливо запитую.

Напевно, мої очі світяться щастям, тому що я бачу своє відбиття в його очах. Мокра усміхнена дівчина.

Мені мовчки простягають баночку гелю.

Після водних процедур ми переміщуємося до спальні. Тут на мене чекає найповільніший і найчуттєвіший секс.

Ми нікуди не поспішаємо. Так добре, солодко і приємно. Після всього я лежу, поклавши голову йому на груди. Рукою погладжую м’язи, а сама знаходжуся в напівдрімоті. Ні про що не хочеться думати. Навіть про те, що я вкотре послухалася сліпо свого тіла й надмірної турботи про близьких. Просто реально, якщо я з ним посварюся або звільнюся, то треба хоча б заздалегідь підшукати місце, куди влаштуватися. Навряд чи наші стосунки чимось хорошим закінчаться. Те, що вони закінчаться — це очевидно. Йому ж коли-небудь захочеться завести сім’ю. Чоловік може це зробити в будь-якому віці, а мені за кілька років тридцятник. Взагалі, ще зо два роки можна погуляти в таких стосунках, але далі захочеться заміж, дітей завести.

Я просто не малюю ілюзій, що це все в мене буде з Зимнєвим.

Хочеться слухати стукіт чужого серця й думати про те, що воно прискорюється не тільки через гіпертензію, а й від любові.

Повіки важчають, очі заплющуються. Здається, мене знову пестять, або мені це вже сниться, але я вже ні на що не здатна. Страшенно хочеться спати.

Як у тумані квартирою розливається трель дзвінка. Гаряче тіло Зимнєва зникає з-під моєї руки. Щоки торкається холодна подушка. Зверху на тіло опускається ковдра. Закутуюсь у неї, намагаючись повернути тепло.

Двері знову відчиняються. Думаю, що зараз повернеться Зимнєв, залізе під ковдру й обійме мене. Але ні. Він заходить у кімнату, чимось шарудить і знову виходить.

Розплющую очі. Мої речі лежать на кріслі упереміш із його. Підіймаюся з ліжка. Навшпиньках підходжу до дверей. Прислухаюся.

— Я до тебе, — лунає жіночий мелодійний голос. — сьогодні за… зал… лишусь, коротше.

Вона ще й п’яна.

Уперше я відчуваю, як земля йде з-під моїх ніг. Ніколи не відчувала подібної безпорадності. Я не хотіла знати, що Зимнєв спить зі ще кимось, крім мене.

— Ти п’яна, — чую його холодний голос.

— Ну й що? Головне, що ти… ик… тут. Коханий мій… ик, — продовжує вона.

Живіт скручує, перед очима темніє. Сльози ось-ось зірвуться. Він все-таки не тільки зі мною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍