Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

Глава 15

Навколо мене тягуча моторошна темрява, я біжу якимсь лісом, босоніж, та зовсім гола. Коріння та гілки боляче врізаються в босі ступні, ранять шкіру. Але я не звертаю увагу на пекучий біль, мені треба бігти, без огляду. Інакше, якщо я обернусь і побачу його чорні пекельні очі, то вже не зможу від нього вирватися. Ніколи. Спиною відчуваю, як він йде слідом, наче хижак. Звір який йде запахом крові не добитої їм жертви. І все ж таки не встигаю зробити ще крок, як оступившись, падаю на землю горілиць. Його темрява миттю огортає мене, поневолює, тіло від жаху німіє, та відмовляється слухатися. Дихання перехоплює, так, що я навіть не можу скрикнути. Він височить наді мною розтягує чуттєві губи в жахливій посмішці. Демон. Монстр. Справжнє чудовисько. Його погляд обпалює лютою ненавистю, та простягнувши до мене свої руки, він в один ривок підіймає мене із землі, та ставить на коліна.

- Надумала втекти від мене, крихітко? – рипить. У чорних як безодня, очах палахкотить пекельне полум'я. Чіпкі пальці вже обпалюють ніжну шкіру шиї, здавлюють. Я задихаюсь.

- Ні, Стасе. Прошу тебе, не треба, — але мій відчайдушний хрип губиться десь у темряві ночі.

***

- Аріна, прокидайся! - чую, вже не такий моторошний голос Стаса. - Маленька. 

Насилу відкривши важкі, ніби пудові повіки я здивовано дивлюся на чоловіка, що схилився наді мною. Скуйовджений Стас, був зараз ніби сам не свій. Бурштинові очі злякано розширені, даючи можливість роздивитися їх яскраво-золотисту райдужку, чуттєві губи напружено стиснуті. Таким розгубленим, та… справжнім, я бачу його вперше. Він навіть виглядав молодше на декілька років, без цієї своєї звичної пихатої маски на обличчі. 

- Що трапилося? – сипло перепитую, ще до кінця не відійшовши від жахливого сну.

- Я і сам не розумію, — нервово скуйовдивши волосся, хрипко промовляє. - Тобі напевно наснилося, щось дуже жахливе, — присунувшись ближче, ніжно проводить кісточками по моїй вилиці. - Ти кричала, кликала на допомогу, і я ніяк не міг тебе розбудити, — чоловіча долоня, піднявшись торкається мого волосся, ніжно проводить по маківці голови. - Розкажеш що тобі наснилося? - заглядає мені у вічі.

У відповідь, я також мовчки роздивляюся його. 

Вперше в мене з'являється можливість, так близько ще й при денному світлі бачити його обличчя. Гарний, неймовірно. Аж серце заходиться. Мужні риси, зараз не здаються таким хижими як звичайно, а навіть навпаки. Здається, я навіть можу роздивитися в цьому красивому обличчі не звичного мені владного мільйонера і хижого господаря життя, а риси того п'ятнадцятирічного хлопчика. Зляканого, та ображеного на світ, безжально викинутого рідним батьком, на вулицю, з колись забезпеченого та надійного життя.  

- Чому ти мовчиш? - вириває мене з роздумів, низький голос Стаса. - Я з тобою розмовляю, чи ти ще спиш? - розтягнувши губи у хлопчачій посмішці, він несподівано щипає мене за голу сідницю. Я ж зовсім гола голісінька, так і спала від учора. Коли мене вимкнуло навіть не пам'ятаю. Мабуть, після четвертого підходу моїх покарань. 

- Ай, — верескнувши, хапаюсь за скривджене м'яке місце. - Боляче, ти чого? — насупившись невдоволено бормочу. 

- А як тебе ще розбудити? - підіймає смоляну брів. - Можу звичайно повторити наш вчорашній забіг, — демонстративно притискається до мого стегна дечим вже збудженим, та твердим. - Але ти вчора так благала мене зупинитися, що я вирішив сьогодні дати тобі спокій. Але тільки сьогодні, — бурштинові очі спалахують, та враз їх затягує знайомою мені темрявою. - Чи ти вже готова на продовження? 

- Ні, — йойкнувши, неусвідомлено стискаю стегна. В мене дійсно після вчорашнього солодкого покарання, все тіло ломило, а в деяких інтимних місцях й досі саднило. - Сьогодні краще не треба.

- Я так і думав, — задоволено хмикає, мій мучитель. - Тоді розповідай що тобі таке наснилось страшне, — вимогливо дивиться.

- Я… я не пам'ятаю, — миттєво брешу. Не розповідати ж Стасу що насправді мені наснилося, те, як він вбиває мене. Відлуння пережитого уві сні жахіття, ще досі холодять мою кров. Я розуміла, що це все було не насправді, лише гра підсвідомості. Мабуть, так виливається моє бажання втекти звідси, та в оно час страх, це зробити. Але я вже не впевнена, що на справді хочу. Втекти, чи залишитися?

- Добре Арино, — так і не дочекавшись від мене виразної відповіді, чоловік відсторонюється, та встає з ліжка. - Будемо вважати що я тобі повірив, — тільки зараз я нарешті помічаю, що Стас повністю одягнений. У гарний класичний костюм сірого кольору, зроблений за останньою модою, що шалено йому йде. Втім, як і все, що він одягає. - Прокидайся, а мені час на роботу.

– Вже? - розчаровано тягну, видаючи себе з головою. - А чого тоді мене чіпав ? - миттєво спалахнувши від цього, невдоволено буркочу. 

- Щоб розбудити тебе до сніданку, — помітивши мою реакцію, розпливається у задоволеній посмішці. - Тобі треба ще зайти до своєї кімнати та переодягнутися.

- Зрозуміло, — як можу, байдуже кидаю у відповідь.

- Що тобі зрозуміло? — несподівано опиняється біля мене, на ліжку, та обхоплює мою голову обома руками. 

Я  зажмурившись, несвідомо втиснувши шию, злякано завмираю. Не знаючи чого очікувати. 

Але чоловік, припавши своїми губами до моїх, лише ніжно цілує. Так п'янко, неймовірно чуттєво. В мене аж очі підкочуються. 

Зі стогоном відірвавшись від моїх вуст, чоловік відпускає мене. І вже було вирушає до дверей на вихід, але несподівано зупиняється у проході, напружено завмерши. 

- Арино, не треба мене боятися, — обертається до мене, дивиться наскрізь, хижо примружується. - Доки ти поруч я тобі не завдам зла, обіцяю, — хрипко промовляє. 

- А якщо я втечу? - біс його знає чого, зривається з моїх вуст.

- Навіть не варто намагатися про це думати, — припечатує, небезпечно блиснувши очима. 

Коли він  нарешті виходить, я ніби й не спала знесилено відкидаюся на ліжко. Тіло боліло, та ломило, але найбільше за все зараз в мене боліла душа. Я ніколи не думала, що так може бути, але я зараз відчуваю цей тягучій, та пронизливий біль. Мене розриває на частини від двох несумісних почуттів, і від цього хочеться кричати. Я не можу зараз не зізнатися собі, що попри все що зробив зі мною цей жахливий чоловік, я закохуюсь у нього. І з кожним днем все сильніше. Я загрузла, застрягла в його павутинні, зітканої з болі та несамовитої насолоди. І мені все складніше розділяти своє життя на до, і після того, як я зустріла його. Вже немає тієї Арини яка була раніше, я стала іншою, залежною від нього. Від його хижих поглядів, терпких поцілунків, владних дотиків. Він поглинув мене, повністю, беззастережно. Зв'язав по руках і ногах, повністю занурюючи у свою тягучу темряву, тягнучи на дно свого пороку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍