Читати книгу - "Подружжя мимоволі, Олена Гуйда"

РОЗДІЛ 26

Шейлін

– Ох, дівчинко моя! Як я переживала! Місця собі не знаходила! Коли повідомили...! – Мати промокнула очі і знову заходилася бігати по вітальні Хеймар і роздавати вказівки Амері, яка з неймовірною швидкістю накривала на стіл. – Ах так, принесіть пляшку вина! І фруктів для Шейлін! Їй треба відновлюватись! – Вона знову завмерла і знову заголосила. – Це напад на спадкоємця! Неймовірно! Просто немислимо! Люба моя, як же ти опинилася в його екіпажі? Без чоловіка зовсім одна!

– Мене запросили в гості до палацу на час відсутності Раша, – я відкинулася на спинку стільця. – І я вже тричі тобі це сказала, мамо.

У мене не було жодного бажання розуміти, що вона собі там навигадувала і яка мелодрама вишикувалася в її голові. Хто знає, що спало їй на думку з такою багатою на всілякі безглуздя уявою. Вона завжди читала надто багато книг у «рожевих обкладинках» у сюжетах яких переважно були любовні трикутники, квадрати та інші геометричні фігури.

– Так-так звісно! – на обличчі матері на мить з'явилася посмішка, яка змінилася якоюсь невпевненістю. – Раш частий гість у палаці і все ж...

– Медлін, залиш нас, – батько, який не промовив жодного слова з моменту нашої зустрічі в лазареті, різко підвівся зі свого місця і вказав матері на двері. І від його погляду, тону голосу всередині пробіг холодок.

Ще в палаці він здався мені напруженим, настороженим. Сухо привітався з Рашем, тримався на відстані і його погляд... Він був мені добре знайомий. Той самий погляд детектива з імперського розшуку. Чіпкий, колючий, вивчальний, такий, що пробирає до кісток.

І Раш... відповів йому таким самим поглядом. Наче зрозумів щось приховане від усіх, ніби вони спілкувалися без слів. Невже Раш дізнався щось надзвичайне там, на околиці імперії? Але замість розмови пішов, як завжди, не пояснивши до пуття куди і навіщо прямує. Чи просто втік від... мене? Про що я взагалі думала? Ця хвилинна затримка, це зближення... Хотілося списати все це на почуття дракониці, але ні. Ні. Лайрелін навіть зараз мовчала, лише зрідка її магія огортала мене, змушуючи все всередині завмирати.

– Але... – мати затнулась, але відразу схаменулась і підібгавши губи заговорила: – Добре! Як скажеш! Піду прогуляюсь!

Тато провів її якимось недобрим уважним поглядом. І варто було тільки матері зникнути, як двері самі собою зачинилися, батько клацнув пальцями і з кімнати зникли всі сторонні звуки з вулиці. І стало по-справжньому моторошно. Здається, розмова має бути не з приємних.

– Шейлін, – голос батька здригнувся. – Пам'ятаєш казку про двох самовпевнених дурних мишенят, які заради цікавості вирішили потягнути сплячого кота за вуса?

– Пам'ятаю, – кивнула і опустила погляд у підлогу.

– Я думав, ти ще в чотири роки усвідомила, до чого призводить цікавість і гра з небезпечним ворогом, – тато підійшов до карти і, так само як і Раш кілька днів тому, спрямував свій погляд у правий верхній кут. У кожному його різкому русі, в розправлених рівних плечах, у зімкнутих губах я відчувала обурення.

– Усвідомила, – ще один кивок.

– Не схоже! – Він гаркнув і в його голосі залунав драконячий рик, що змусив Лайрелін стрепенутися. – Скажи мені, яким чином з мого кабінету зникли кілька важливих документів, які стосувалися Сірих земель? Чому Тайраш три дні тому вирушив у богами забуту глушину? Що привело його до Асфаханської пустелі? Ти!

Серце обірвалося. Ця розмова мала відбутися. І все-таки... вона стала несподіванкою. Ще ніколи раніше я не бачила його у такому настрої.

– Так. Я взяла твої папери, – підвела погляд і впевнено розправила плечі, брехати далі не було жодного сенсу. – Але це не цікавість...

– Раш змусив тебе? – Батько різко розвернувся і спрямував свій розлючений погляд у мій бік. – В обмін на відкликання всіх своїх звинувачень змусив вкрасти мої записи? Відповідай!

– Ні! – хитнула головою не відводячи погляду, щоб не показати своєї слабкості. – Я сама! Мені набридло бути дочкою злочинця! Тату, чому ти весь цей час мовчав? Ти ж не винний ні в чому! Чому не розповів Рашу про те, що трапилося насправді? Чому всі ці роки дозволяв звинувачувати тебе...

– Тому що так було потрібно! Все не так просто! – Тато прогарчав, і Лайрелін знову обдала мене полум'ям. – Але ж ви своїми діями потривожили те, що дрімало роками!

– Так... Ти хотів цих звинувачень? – я незрозуміло заморгала.

– Звинувачуючи мене, ненавидячи мене Раш був у безпеці. Він не шукав зловмисника. Був упевнений, що я є злочинцем. Але зараз... ви влізли в надто небезпечну авантюру! Тепер ми всі у небезпеці. Імперія у небезпеці. Війна неминуча!

– Але...

– Цей напад лише підтверджує мої слова! – Батько скоротив відстань, що розділяла нас, і обхопив мої плечі. – Пообіцяй мені, що ти більше не лізтимеш у це!

На його шкірі проступила мідна іскриста луска, зіниця витяглася, голос тремтів від драконячого рику і... Лайрелін це не сподобалося! На коротку мить її свідомість повністю заволоділа моїм тілом. Вона різко відсахнулася, а з грудей вирвався тихий рик. Але я вмить відновила контроль.

Батько ошелешено дивився на мене і ніби бачив уперше. Заговорив здавлено і з переляком:

– Дракониця... Все ж ти... Цього не може бути... тільки не це!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍