Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

– В тебе взагалі тих стосунків ніколи не було. Звідки ти знаєш як воно буде? – скептично запитала його.

– Так і в тебе не було. Ми на рівних, квіточка моя. От і побачимо як, – він був нахилений, щоб говорити все це мені на вухо, а потім взяв і швиденько чмокнув мене у щоку, обіймаючи при цьому, щоб я не смикнулась нікуди від нього. 

    Я було хотіла посміхнутись від його такого маневру, але завмерла, відчуваючи на собі холодний погляд. Це важко пояснити словами. Просто ти, навіть не бачачи, розумієш хто на тебе дивиться. Ректор Арій. Це був його погляд.

 Він виявляється вже вийшов на сцену, а я, розмовляючи з Германом, не звернула на це уваги. Він дивився прямісінько мені в очі. Усі затихли, в очікуванні його промови, але він продовжував свердлити мене поглядом. Відчула як Герман обіймає мене ще міцніше. Значить теж помітив це.

    Та вже через декілька секунд Арій почав свою промову. Нічого нового, щоб не розповів мені Герман, я не почула. Дійсно, стався нещасний випадок, через який постраждало багато дівчат. Та всі вже мають задовільний стан, окрім звісно самих винуватиць трагедії. 

   Потім була хвилина мовчання за загиблими та розпорядження ректора щодо звільнення тих осіб які відповідали за гуртожиток та пропуск на ярмарок, вони й далі перебувають під слідством.

    Також він зазначив, що поки будівля гуртожитку на ремонті, ми можемо забрати наші вцілілі речі та заселитись у кімнати, які вже були підготовленні в іншому гуртожитку та в самій академії безпосередньо.

– Ти будеш жити зі мною, – прошепотів тим часом Герман, а я розчервонілася, бо розуміла до чого ми дійдемо. Власне ми вже декілька разів майже доходили до цього і ні, зупинялася якраз не я. А найвідоміший бабій академії чомусь вирішив, що він дуже благородний парубок і що треба для першого разу особлива атмосфера. “Щоб у моєї квіточки були найкращі у світі спогади про першу ніч” – муркотів він тоді мені. 

    Загалом промова була не довгою і нас швидко відпустили. Я тікала звідти стрімголов, щоб ненароком мене не зупинив оклик ректора. Зустрічі з ним боялася як вогню. 

    Навчання сьогодні ще не було. Дали можливість усім розселитись та звикнути до нових умов. Тому ми з Германом забрали мої вцілілі речі. Усі вони лежали купками по номерах кімнат. 

    Погомоніли трохи з моїми сусідками. І Міла, і  Віккі навіть не подали виду, що їх щось здивувало. Але думаю мене все-таки буде чекати допит. Тільки Міла прошепотіла наостанок: “Сподіваюся, ти помстишся цьому красунчику за всі розбиті дівочі серця” На що я лише посміхнулася і ми порталом перенеслися до Германа.

– Чому ти й досі носиш цей перстень? – знову завів він свою улюблену пісню майже відразу після перенесення. 

– Я вже говорила тобі. Це щось певно психологічне. Мені поки лячно знімати його. Там, під завалами, я ледве додумалася згадати про нього і це величезне везіння, що мою тумбочку тоді не завалило та ми змогли дістатись до нього. А якби не вийшло…

– Це вже все по заду, – він міцно обійняв мене, ніби намагаючись забрати мій страх собі. – Я тепер поруч з тобою. Ні чого боятись, Віра. Я врятую тебе завжди.

– Знаю. але… Я зніму. Тільки трохи пізніше. Не дави на мене, – попросила його. Але герман знову розлютився і навіть відійшов від мене. 

– Не можу. Не можу не давити. Цей перстень небезпечний. Ноель теж так думає. Він має особливу здібність бачити те, що ніхто не помічає. Цей перстень, він…

– То ось чого ти водив мене до того ельфа? Перевірку влаштовувати? Яка ж я наївна, що вирішила буцімто ти хотів познайомити мене з близькою тобі людиною. Намагалася не звертати уваги на його витребеньки, бо ж він дорогий тобі друг. А ти просто досліди наді мною проводив, – зі злістю перебила його, зрозумівши що він приховав це від мене. 

– Я б тобі все розповів. Нагоди просто не було, – спокійно відповів Герман. Але я вже кипіла від злості. І чому спитатись так завелася? Самій було не втямки. 

– Ну звісно. Зовсім не було часу на таку дурницю, як правда! 

– Вибач, якщо це тебе так збентежило та я не довіряю нашому ректору. Він поводить себе підозріло стосовно тебе. Невже ти цього не помічаєш? 

– Помічаю. Він взагалі дивна людина. Але яке це має відношення до того, що ти щось робиш за моєю спиною? Як тобі довіряти Герман?

– Не драматизуй. Нічого такого не сталося. Та мені треба було перевірити. Арій заборонив мені навіть бачитись з тобою. Чого б це, не знаєш? 

– Звідки я можу знати? – розвела руками, згадуючи що і мені він теж про це говорив. 

– Я дам тобі свій перстень для твого спокою. Але, будь ласка, зніми його, – він говорив вже тихо і миролюбно. 

   Я зрозуміла, що зірвалася на рівному місці й вже потягнулася до руки, як раптом відчула жахливий жар по всій руці, на якій був перстень ректора і в наступну мить я стояла в його кабінеті навпроти стола, за яким сиділа, ніби заморожена, моя Ніна, а сам ректор стояв біля неї.

– А ось і наша неслухняна Ельвіра прибула, – їдко промовив ректор спопеляючи мене поглядом. 

   Я ж не могла відірвати очей від Ніни. Просто не могла зрозуміти жива вона чи ні. Вигляділа тітонька закам'янілою статуєю. Але такого ж не може бути, щоб вона не була жива.