Читати книгу - "Необхідне зло, Абір Мукерджі"

сидіння. Я нахилився й поплескав його по плечу.

— Небезпека минула, Ваша Високосте.

Він узяв мою руку, і я допоміг йому піднятися. Раптом із другого слона закричали. Полковник Арора.

— Він тікає! — вигукнув полковник, указуючи в траву. Він повернувся до мене: — Ви ж військовий, капітане. Знаєте, що робити!

Він наказав своєму погоничу заходити зліва, і слон рушив уперед, розсуваючи високі стеблини.

— Ваша Високосте,— попросив я,— будь ласка, скажіть нашому погоничу йти у той бік.

Принц щось промовив. Погонич гукнув: «Дігар, дігар!» — і наш слон пішов туди, де зник снайпер.

— А куди поїхав Арора? — запитав принц.— Чому він не з нами?

— Тактика, Ваша Високосте,— відповів я.— Уявіть, що це полювання на тигрів. Ми загоничі. Наше завдання — вигнати здобич назустріч полковнику і сержанту Банерджі. Решта їхній клопіт.

Світло згасало, але чоловіка ще можна було роздивитись. Я попросив Пуніта наказати погоничу йти повільніше: немає сенсу квапити снайпера, доки Арора з Не Здавайся не виїдуть йому напереріз. Наша позиція була вигідною, і темрява була нам лише на користь.

Ми почули постріл.

— Швидше! — крикнув я і махнув рукою.

Другий слон зупинився біля річки. Арора спустився на землю, Не Здавайся залишався в сідлі. Рушниця його була націлена на постать, що лежала в траві.

— З ним усе гаразд? — голосно запитав я полковника.

— Житиме,— відповів той.

— Ви в нього стріляли?

— Ні.— Арора підняв за приклад рушницю: — Просто стукнув оцим по голові.

Він опустився на коліно і перевернув чоловіка. Той був непритомний. Голі руки блищали від поту, на скроні, куди прийшовся удар Арори, набрякав чималий синець. Попіл, яким були намальовані лінії у нього на чолі, трохи розмазався, але помилитися було б важко — знак послідовників Вішну.

Погонич наказав слону опуститися навколішки, і я зістрибнув.

— Добряче ви його стукнули,— хмикнув я.— Упізнаєте?

— Не можу сказати,— відгукнувся полковник.— Але Самбалпур — місце маленьке. Якщо він звідси, хтось його та впізнає. А якщо ні, ми самі з нього правду виб’ємо.

— У такому разі,— втрутився Пуніт,— мусимо якомога скоріше повертатися до Самбалпура.

— Вас не зачепило, Ваша Високосте? — поцікавився Арора.

— Зі мною все гаразд,— відрізав принц.

Непритомного стрільця зв’язали і безцеремонно кинули на слона полковника. Ми повернули до табору, повільно просуваючись у темряві. Десь за годину ми помітили мерехтливі вогні наметів. Після стрілянини ми не розмовляли. Принцу, схоже, говорити не хотілося, а мене тиша влаштовувала, бо потрібно було дати лад своїм думкам.

Тепер у розпитуванні принца багато сенсу я не бачив. Питати про вбивство брата одразу ж після того, як він сам мало не став мішенню снайпера, було якось неввічливо. Та коли ми наблизилися до табору, принц заговорив сам.

— Дякую вам, Віндгеме. Я не забуду, того що ви зробили.

— Будь-хто на моєму місці вчинив би так само, Ваша Високосте.

— Гадаєте, зможете розв’язати язика цьому покидьку? — запитав він.

— Про це дізнаємося, коли повернемось у Самбалпур,— відповів я.

— Хай би там як, я перед вами в боргу. Але, капітане, буду дуже вдячним за вашу розсудливу поведінку щодо того, що сьогодні трапилося. Не хочу псувати настрій нашим гостям.

— Звісно, Ваша Високосте,— погодивсь я.— Я не згадуватиму цей епізод і попрошу сержанта Банерджі також цього не робити. За полковника Арору нічого обіцяти не можу.

— Залиште це мені,— кивнув принц.

Наше повернення викликало в таборі бурхливу діяльність. До слонів підбігло з півдюжини слуг, вони допомогли нам спуститися і піднесли віскі. Принц одним духом осушив свою склянку, узяв іще одну і пішов до наметів, а полковник Арора зі своїми людьми зайнялися полоненим. Я хотів було приєднатися до них, але мене зупинив Не Здавайся.

— Мені потрібно поговорити з вами, сер,— наполегливо сказав він.— Віч-на-віч.

Вигляд при цьому він мав такий, ніби збирався оголосити погані новини.

Ми відійшли туди, де годували та напували слонів, подалі від наметів. Я витяг пачку «Кепстенса» і коробку сірників, передав одну сигарету сержанту й узяв собі. Я запалив обидві, затягнувся і видихнув.

— Що вас непокоїть, сержанте?

— Полковник Арора, сер. Гадаю, він вагався щодо переслідування снайпера.

Я мало не вдавився вдихнутим димом.

— Мені здалося, що він проявив неабияку спритність, щоб схопити цього чоловіка. Ви впевнені?

— Так, сер.

Не Здавайся помиляється. Навряд чи бажання Арори було дати снайперу змогу втекти.

— Розповідайте, що сталося,— зітхнув я.

Сержант озирнувся через плече. Переконавшись, що ніхто не підслуховує, він продовжив:

— Ви бачили, сер, що, коли снайпер зістрибнув із дерева і кинувся бігти, полковник повів слона довкола...

— Так,— нетерпляче кивнув я,— щоб перерізати йому дорогу. Розумна стратегія.

— Але проблема в тому, що сталося, коли ми зайняли свою позицію.— Сержант нервово затягнувся сигаретою.— Полковник сказав, що, на його думку, чоловік пробирається до річки, бо то єдине місце, де ліс не відгороджений муром. Туди ми й пішли, дісталися до урвища над річкою на кілька хвилин раніше за вас. Полковник наказав погоничу йти прямо на вас, сподіваючись, що ви гоните снайпера. Уже почало темніти, і він висловив побоювання, що злочинець може прошмигнути повз нас, якщо побачить нашого слона. Тож він вирішив спуститися і сховатися трохи подалі. Мені ж наказав залишатись у сідлі, щоб я міг без перешкод стріляти, якщо чоловік вискочить просто на мене.

Я почав утрачати терпець.

— Усе це здається мені цілком розумним. Що саме вам не сподобалося, сержанте?

— Ось що, сер. Попри темряву ми побачили снайпера, який біг до річки. Він, звісно, теж побачив слона і змінив напрямок — побіг туди, де на нього чекав полковник. Тут я побачив, як Арора піднімається із трави з рушницею. Той чоловік мало не збив його з ніг. Кілька секунд вони стояли й дивилися один на одного. Лише після того, як я вистрілив, полковник ударив його прикладом рушниці.

— Ви впевнені?

— Наскільки можна бути впевненим, ураховуючи сутінки.

— Полковнику відомо, що ви його бачили?

— Не думаю, сер. Він очей не спускав зі снайпера.

Я замислився. Якщо Не Здавайся таки правий, існує дві версії. Перша: Арора впізнав стрільця і чомусь застиг на місці, хоча, враховуючи його військове минуле, це малоймовірно. Друга версія викликає занепокоєння: Арора сам причетний