Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

Анжеліка дала собі обіцянку, що буде смиренно вислуховувати претензії матері, не суперечити, і по можливості згладжувати гострі кути в розмові з нею.

-Мамо, до чого тут Катя!" - намагалася заперечити їй Анжеліка.

Здається, жінка її не чула:

-Ти все про нього знаєш? Алекс досить яскравий чоловік і в нього напевно було насичене минуле до тебе! Він був одружений? Що він говорив тобі? - продовжувала засипати її запитаннями мати.

-Він не одружений, мам! У нього немає на пальці обручки.-тихо відповіла Анжеліка.

-Всі вони так кажуть!- голос жінки майже тремтів від злості.

-Не одружений? А якщо захоче одружитися з тобою? Дітей? Йому буде п'ятдесят і ти вже будеш лікувати його болячки! А сама будеш молодою та енергійною і зовсім не захочеш проводити свої роки вже з пристарілим чоловіком!

-Мамо, ну не на тридцять років же він мене старший, а всього лише на п'ятнадцять! - заперечувала їй Анжеліка. Схоже обіцянку поводитися стримано і не сперечатися з матір'ю, Анжеліка не дотримала.

-Усього лише!!! Я не очікувала від тебе такого Анжеліка!" - хитаючи головою промовила її мати.

Маючи гірке минуле, після якого їй було важко довіритися чоловікам. Мати Анжеліки, безумовно, хотіла найкращого майбутнього для своєї доньки.

-Мамо, а чи не ти завжди вчила мене слухати своє серце, а не думку інших? Мамо, я кохаю його, сильно, і він кохає мене!" - задоволено сміливо заявила Анжеліка.

- А любов зла, полюбиш і козла! Пам'ятаєш таку приказку? - єхиднувала її мати.

- Мамо! Ну хто тобі сказав, що він козел? Чому ти відразу зробила такі висновки про людину, зовсім не знаючи її!

-А тому-що ти зараз у рожевих окулярах! Вони всі спочатку такі хороші й зовсім не козли! Алекс досвідчений чоловік і хто знає, які скелети в нього в шафі!

-І вона туди ж! Знову скелети в шафі! Чого я не бачу або не знаю? Чому Алекс не викликає довіри у жінок?" - подумки запитала себе Анжеліка.

Дзвінок у двері й гавкіт Тайсона в під'їзді перервав їхню розмову.

-Алекс! - Анжеліка поспішила відчинити їм двері.

-Ну як? Усе гаразд?" - по обличчю Анжеліки Алекс помітив, що між нею і матір'ю таки відбулася серйозна і неприємна розмова.

-Зараз будемо пити чай!" - як ні в чому не бувало, Маргарита Юріївна вийшла з тацею з кухні і пройшла у вітальню.

Анжеліка щиро здивувалася різкій зміні настрою матері. Хвилину тому вона рвала й метала, засипаючи Анжеліку запитаннями, зараз вийшла з такою легкістю, ніби нічого й не було.

-Надо ж які уважні! І торт мій улюблений, і чай, і печиво! Сідайте, - наливаючи чай і розрізаючи торт, примовляла жінка. Тайсон, вдосталь нагулявшись, стрибав поруч, випрошуючи шматок торта. -Тобі не можна солодке! Геть! Їж свої ласощі! І корм! - суворо відрізала Маргарита Юріївна.

Нарешті вони сіли за стіл. Спочатку всі троє мовчали, боячись порушити тишу. Анжеліка боялася, що якесь, одне лише її слово може знову спровокувати матір, і та не стримається і знову виплесне свої невдоволення.

 Наливши чай і розклавши шматочки торта на блюдця, Анжеліка з Алексом періодично поглядали одне на одного, уникаючи поглядів матері.

  Маргарита Юріївна якийсь час вдавала, ніби взагалі не помічає їхньої пари. Вона з апетитом їла торт, запиваючи його улюбленим ароматним чаєм. Саме такої реакції й боялася Анжеліка. Мати практично ніколи не показувала, що вона відчуває. Лише за остаточним її словом можна було дізнатися її реакцію на ту чи іншу ситуацію. У сім'ї було прийнято, що слово матері, як правило, було останнім і не заперечувалося ніколи!  Матріархат свого роду. Ні покійному батькові Анжеліки, ні самій їй часом це не подобалося. Але всі боялися їй про це сказати і завжди дотримувалися останнього слова жінки.

А що якщо мило почаювавши з ними цього вечора, її мати заборонить Анжеліці зустрічатися з Алексом? Уже було очевидним, що вона не схвалила вчинок Анжеліки. Дивлячись на матір, Анжеліка відчувала, як вмить стає маленькою дівчинкою, не здатною протистояти їй. До неї раптом дійшло, як віртуозно мати, маніпулюючи емоціями і почуттями Анжеліки, раніше могла втрутитися в будь-які стосунки Анжеліки з хлопцями і закінчити їх. Через свою недосвідченість і юність, раніше Анжеліка не особливо опиралася матері. Слухалася її в усьому і уважно дотримувалася її порад. Але зараз вона розуміла, що потрібно максимально зібратися духом і думками і переконати матір у зворотному. Вона присунула свій стілець до Алекса ближче, обхопила своїми руками його руку і поклала свою голову йому на плече. Алекс відповів їй взаємністю, підсунувшись до дівчини ще ближче.

Цим жестом Анжеліка хотіла продемонструвати матері, що цей коханий чоловік її, тільки її! Навіки й назавжди! Всупереч усьому! Вона вже доросла і має право чинити так, як підказує Анжеліці її серце.

-Мамо, перед новим роком Алекс збирається запустити мережу ювелірних магазинів у місті. Він назве їх на честь мене!" - сказавши це, вона взяла за спинкою стільця руку Алекса і міцно її стиснула, давши зрозуміти, щоб той не мовчав, а хоч якось заговорив і привернув до себе Маргариту Юріївну. Алекс вмить зрозумів жест Анжеліки. Він набрався рішучості й вимовив: