Читати книгу - "Одержимий злом"

скоро темніти почне. Вона могла б запропонувати адвокатові зустрітися іншого дня і в іншому місці. Без Амалії. Не було ніякого поспіху в розмові з ним щодо її документального проєкту. Але приїхала вона з іншою метою. Ішлося про Марен Доккен. Останніми роками саме Клес Танке найтісніше спілкувався з Томом Керром. І Ліне з великою вірогідністю припускала, що він міг знати про потаємний сховок, де утримували Марен.

Вона вийшла на край причалу, коли Танке підійшов упритул до нього.

— Мусила взяти з собою доню, — пояснила Ліне. — Ми живемо удвох. Важко знайти няньку за такий короткий час.

Кутик рота Клеса Танке ледь смикнувся, ніби він хотів приховати задоволення.

— Я не маю дитячого рятувального жилета, — сказав він.

— Я прихопила свій, — усміхнулася Ліне.

Танке кивнув.

— Як її звати?

— Амалія.

— Застрибуйте на борт!

Ліне підняла з землі сумку з камерою. Вона не планувала знімати, але про всяк випадок узяла її з собою.

— Можна там залишити? — показала на свій автомобіль.

Окрім «мерседеса» адвоката, на гравійному майданчику більше не було автівок.

— Хай стоїть, — кивнув Танке.

Ліне допомогла Амалії перейти на палубу, одягнула на неї жилет. Танке відштовхнувся від причалу.

— Тут недалеко, — промовив Танке. — Якихось десять хвилин.

Катер поплив, розтинаючи темну воду. Ліне пригорнула Амалію до себе, облизала солоні губи. Вітер норовив зірвати з Танке картуза, і він притримував його вільною рукою. Волосся на боках голови було якесь сіре. Ліне не відразу зрозуміла, що то фарба. Така сама фарба заплямувала й руку, якою він утримував штурвал.

— Ви щось там фарбуєте? — запитала вона.

— Гм?..

Ліне кивнула на плями на руці.

— Затіяли ремонт?

Він скривив губи в посмішці.

— Це — лак, — коротко відповів Танке.

— Дякую, що знайшли для мене час, — усміхнулася Ліне.

Клес Танке мовчки кивнув. Ліне тим часом розповіла про свої знімальні плани.

— Це ж ви його знайшли? — озвався адвокат, не відриваючи очей від фарватера. — Що змусило вас податися в Естмарку?

— Хотіла подивитися, який там усе має вигляд після пожежі. Трохи познімати…

— Я й сам побував недавно на хуторі. Хіба дорогу не перекрили?

— За роздоріжжям натягнено дріт. Коли ви там були?

— Здається, минулого тижня. Страхова тяганина ще не закінчилася. Треба було оглянути згарище.

— За клунею веде в ліс стежка, — сказала Ліне.

— А я лише мертву ворону знайшов. Лежала перед клунею. Узяв лопату й викинув її у кущі.

Вони вийшли з бухти. Танке ліг на курс. Ніс катера розрізав зустрічні хвилі.

— Ви були присутні при роботі техніків? — допитувався Танке.

— Так… Вони закінчили десь о другій ночі.

— Щось знайшли?

— Що ви маєте на увазі?

— Якісь сліди? Підказку на те, щó там сталося? Хто за тим усім стоїть?

— Не думаю. Знахідки ще потребують вивчення. Гадаю, поліція повернулася на місце злочину наступного дня, щоб усе роздивитися при денному світлі.

У морі не виднілося жодного іншого судна. Танке прямував до острова, порослого листяним лісом. Дерева збігали до самої води.

— Раніше тут випасали овець, — сказав Танке. — А тепер усе захащилося. Хатини майже не видно.

Катер підходив до причалу. Широка стежка вела до пофарбованого в білий колір будинку. Видно, Танке прибирав на острові. На узбіччі доріжки купками лежали гілки й хмиз, подекуди перемелені подрібнювачем на дрібну стружку.

— Ви тут сам?

Клес Танке кивнув.

— Моя родина купила цей острів іще до війни. Тут такий спокій, ніхто не заважає. Чужі на берег не виходять.

Ліне ще раніше ознайомилася з його родоводом. Танке був адвокатом у третьому поколінні, але династія на ньому, певно, й закінчиться. Неодружений, дітей не мав. Батьки померли. Єдиний живий родич — брат, який займається морськими перевезеннями.

Вони причалили. Танке пришвартувався. Ліне першою зсадила Амалію, а потім узяла сумку з камерою і зіскочила на дощаний настил. Катер відгойднувся від причалу, швартові натягнулися. Нога підвернулась, Ліне зашпорталася. Сумка з камерою гупнула додолу, а сама вона впала, ударившись об край причалу плечем, потім — стегном, і звалилася у воду. Однією рукою встигла схопитися за швартовий і втриматися на поверхні. Клес Танке став на коліна, подав їй руку. Ліне вчепилася у палю причалу.

Амалія налякано спостерігала за борсанням мами.

Ліне не змогла б тепер пригорнути її до себе, бо ж промокла наскрізь. Тому вдавано весело сміялася, щоб не злякати дитину.

— Маєте запасний одяг? — Танке глянув на її сумку.

— Ні, я ж…

— Я маю якусь одежину в хатинці. Зможете перевдягнутись. Є і сушарка. Сподіваюсь, усе висохне до повернення на суходіл.

Ліне почувалася зніченою і розгубленою. Поплескала себе по кишенях, вийняла мобільний. У ньому ще було життя, але екран змінив колір.

— Водонепроникний? — запитав Танке.

— Так, але тріснуло скло. Не знаю, скільки ще протримається.

Адвокат простягнув руку, щоб роздивитися пошкодження зблизька.

— Тут я ніколи не користуюся телефоном. Відразу вимикаю, лише час від часу перевіряю електронну пошту.

Танке обернув мобільний іншим боком, і з нього покрапотіла вода.

— Покладемо в миску з рисом, — сказав він, знімаючи футляр. — Рис витягує вологу. Маю вдома запаси.

Вони рушили стежкою. Ліне вела Амалію за руку. Танке ніс сумку. У будинку показав Ліне ванну, взяв з собою її телефон і пішов шукати сухий одяг. Повернувся з картатими піжамними штанами, футболкою, вовняними шкарпетками й светром.

— Штани, по-моєму, не ношені.

Ліне подякувала і замкнула за собою двері ванни. Скинула мокре, завагалася, чи не залишити бюстгальтер, але він також промок.

Стала гола перед великим дзеркалом, пороздивлялася себе з усіх боків. Боліло ліве стегно, на гомілці виднівся чималий синець.

Ліне вкрилася гусячою шкірою від холоду. Роззирнулася в пошуках, чим би витертися.

— У шафці під умивальником лежать рушники, — сказав з-за дверей Танке, мовби прочитавши її думки.

— Дякую!

Шкіра від солоної води натягнулася.

— Можете стати під душ, — порадив Танке.

Ліне глянула на викладену кахлями душову кабінку. Було б незле, подумала вона, але це зачекає, доки повернеться додому. Вона вдягнулася, зібрала мокрий одяг. Коли відчинила двері, Танке стояв відразу за порогом.

— Дайте мені, — сказав він, забираючи мокрий клунок. — У пральні стоїть сушарка.

Він відчинив двері до комірчини навпроти через коридор, увімкнув сушарку, і вона рівно загула.

— Можете самі закласти, — запропонував він.

Ліне кивнула, повісила на вішак штани, бюстгальтер заховала за штанами на іншому вішаку. Амалія зацікавлено спостерігала за її маніпуляціями. Танке кудись зник і повернувся з черевиками. Зачекав, доки вона розвішала мокрий одяг, і поставив взуття на поличку в глибині сушильної шафи.

— Де ваші ключі від авта?

Ключі вона завжди тримала в задній кишені штанів. Перевірила. Ключі лежали в кишені.