Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

У Ефи сіпнулося око. Ну справді, натурально сіпнулося око. І тоді я вирішила забити останній цвях у кришку труни.

– Але сьогодні я тут не задля своїх прохань. Коханий дуже просив мене взяти участь у Раді. Каже, коли я поруч, йому приходять геніальні ідеї.

– Тебе покликали на Раду? – хрипким голосом перепитала жінка. До цього я не знала, чи цікавлять її політичні моменти, але судячи з її виразу – так.

– Ага, – натхненно закивала я. – Думаю, і тебе б запросили, якби від тебе була хоч якась користь. Ой, – награно зніяковіла я і невинно заблимала оченятами. – Я мала на увазі, що не чула про якийсь цінний дар твого хранителя.

– Та що ти собі дозволяєш, – зашипіла вона. – Ти нікчема, яка ні на що не здатна і нічого в цьому житті не розуміє. Але дозволь я навчу тебе поваги до старших і сильніших.

Вона ступила вперед, нависаючи наді мною своїм зростом. Її чорне волосся наче поглинало світло і огортало темрявою. Я відчула, як від жінки лине щось небезпечне. Це майже відчутною хмарою згущувалося навколо Ефи й норовило кинутися на мене.

Я затамувала подих, чітко розуміючи, щоб не робила змія – я не зможу з цим впоратися. Це явно була магія її хранителя, яку вона не посоромиться застосувати проти мене. А я гадки не маю, як захищатися.

Розширеними очима я дивилася на жінку, яка вже не намагалася корчити з себе милу леді, а відверто кровожерливо шкірилася. Щось крижане кинулося в мій бік, ніби клинок, здатний розсікти мене навпіл. Та наступної мить я вже була в коконі світла, що м'яким теплом зігрівало похололу кров.

Очі Ефи розширилися від подиву. Вона було відкрила рота, але не встигла вимовити ні слова: раптово відлетіла на кілька метрів, падаючи на підлогу, наче хтось із силою відштовхнув її від мене. Жінка боялася поворухнутися, не бачачи свого противника. Прямо на підлозі почав розгоратися вогонь, оточуючи її. Ефі довелося зжатися в клубок, щоб не обпектися.

Вона так і лежала на підлозі, коли я плавною ходою легко пройшла крізь стіну вогню і зупинилася над нею. Зараз в очах Ефалії відбивався справжній жах.

 – Твій хранитель не володіє такою силою, – злякано пропищала вона.

– Віднедавна мене захищає ще й хранитель драконячого роду. Тож сподіваюся, наступного разу ти гарненько подумаєш, перш ніж напасти на мене. Запам'ятай, дракони попереджають тільки один раз.

Промовивши це, я розвернулася і швидко покинула вогняне коло. Не знаю, чи довго хранитель Дарлема збирається протримати там його колишню, але як на мене: чим довше, тим краще.

– Азідіам, – прошепотіла собі під ніс я. – Дякую тобі.

Мою потилицю обдало теплим подихом, змушуючи всміхнутися.

Дорогою мені пощастило зустріти пані Франсіс Кан. Підхопивши мене під лікоть, жінка повела мене до зали, де й проходили Ради. Це була велика кімната з круглим столом. Так, прямо як у короля Артура, але навряд чи хтось із тутешніх зрозумів би цю відсилку.

Коли ми увійшли в приміщення, кілька радників уже були присутні. Елронд Гіріт і Ауріон Клорас стояли з ще трьома чоловіками, яких я бачила вперше.

– Пані Кан, – першим помітив нашу присутність Елронд, притому, що стояв до нас спиною. Його хранителем був пес, тож не здивуюся, якщо зробив він це за запахом. Повернувши голову, він продовжив: – Не підкажете, чи зможемо ми сьогодні побачити Валдіса? Або він знову спішно покинув столицю.

– Він воліє витрачати свій час на те, у чому справді може бути корисним, – стримано відповіла жінка.

– Ви вважаєте, що ми тут займаємося марними речами? – обурився один із чоловіків.

– Я вважаю, – з натиском почала вона, – що генерал армії, його другий помічник і кілька хороших воєначальників цілком можуть впоратися зі своїм завданням без допомоги ще одного еміра.

– Так, але не коли над нами нависла небезпека у вигляді демонів, – відгукнувся Ауріон. – Нам потрібна будь-яка інформація.

– Ніхто не знає ситуацію краще за мене, – почувся різкий голос ззаду.

Мені не потрібно було обертатися, щоб зрозуміти, хто саме стоїть біля входу в зал. Тредан Домре. Гучними кроками він пройшовся кімнатою і зупинився біля мене. Посміхнувшись аж ніяк не доброзичливою гримасою, він сказав:

– Радий вітати в нашому колективі ще одну жінку. Впевнений, ви дуже допоможете своїми порадами, – не приховуючи іронії в голосі, сказав чоловік. А потім трохи нахилився і удавано співчутливим голосом промовив: – Чув, ваша покоївка нездужала. Сподіваюся вже все добре. Багато роботи не йде на користь нікому. Упевнений, Дарлем останнім часом теж це зрозумів.

– А ви нічого не залишаєте поза увагою, – тихо промовила я, підіймаючи підборіддя. – Дивіться, самі не перетрудіться. Буде прикро, якщо ви візьмете на себе більше, ніж в ваших силах.

Тредан хмикнув, розтягуючи губи, але нічого сказати не встиг: у зал зайшли Дарлем і Таміорн, і це стало сигналом до початку Ради. Присутні розсілися по місцях. Мене потягнула за руку Франсіс, і я опустилася на стілець поруч із нею.

– Нам потрібно відправити групи прочісувати гори Джакмара, – без зволікань почав Елронд. Очевидно, генералу не терпілося перейти до більш активних дій.