Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

скільки саме собі нагромаджує перешкод і губить себе в своїй темряві й сліпоті! Цій силі, що ні перед чим не зупиняється, так потрібен розум! Бо інакше вона в своїй сліпоті може знищити сама себе. Що за дивна істота людина! Так каже поет. Так, але й скільки в ній вад! Людина — найвище диво, що його створило життя; життєві сили в ній найнапруженіші, вона найсвідоміша з усіх живих істот; і все ж який жалюгідний у неї розум. Безглуздя стає жорстоким і безчесним, пізнаючи дійсність у праці і злиднях; фантазія воліє вмерти з голоду, аби не стикатися з цією дійсністю, вона нагромаджує омани й ілюзії, щоб заховатись від неї, і називає сама себе мудрістю й генієм! І одна одній вони закидають власні свої вади: безглуздя закидає фантазії безумство; фантазія закидає неуцтво, дарма що безглуздя володіє всіма знаннями, а фантазія — усім розумом.

Диявол. І яку плутанину вони цим утворюють! Хіба я не казав, коли влаштовував Фаустові справи, що ввесь людський розум витрачається лише на те, щоб зробити з людини найтвариннішу тварину з усіх тварин. Одне прекрасне тіло більше варте, ніж розум сотні чванливих, хворих на нетравлення шлунку, філософів.

Дон Жуан. Ви забуваєте, що була вже спроба створити цю пишність тіла без розуму. Вже існували створіння всіма сторонами незмірно вищі за людину, але без розуму вони загинули. Пройшли по землі меґатерії й іхтіозаври, ступали кроками в два десятки миль і затьмарювали світ сонця своїми величезними, як хмари, крилами. Де вони тепер поділись? Їхні останки можна знайти по музеях, і їх так мало, що за уламок кістки або зуба згодні платиту життям тисячі солдатів. Ці істоти жили й хотіли жити; але, не мавши розуму, вони не знали, як досягти цієї мети, і тому вигубляли й нищили самих себе.

Диявол. А хіба людина менше нищить себе, хоч і є в ній цей уславлений розум? Ви не блукали по землі останніми часами. А я блукав. І я придивлявся до дивовижних винаходів людини. І я кажу вам, що нічого не винайшла людина в мистецтві збільшувати життя, але в майстерності сіяти смерть вона перевершила саму природу: хімія й механіка убивають краще, ніж чума, моровиця й голод. Селянин, що я хочу його спокусити, їсть і п’є те саме, що їли й пили селяни десять тисяч років тому, і хата, в якій він живе, за тисячі сторіч змінилася менше, ніж мода жіночого капелюшка протягом якихось двох тижнів. Але коли цей селянин іде вбивати, він бере із собою найчудесніший механізм, і треба йому лише поворухнути пальцем, щоб пустити в рух усю величезну заховану енергію, що набагато перевершує списи, стріли й іншу зброю дідів. У питанні миру людина — нікчемний партач. Бачив я її бавовняні фабрики і т. ін. з машинами, що їх міг би винайти зажерливий пес, коли б йому замість їжі потрібні були гроші. Я знаю її незграбні друкарські станки, розляпуваті локомотиви й набридливі велосипеди: це дитячі забавки, рівняючи до кулемета «Максима» й підводних човнів. У машинах, які використовує людина в індустрії, не відбилось нічого, крім її жадоби й лінощів: серце її у зброї. Та дивна сила життя, якою ви вихваляєтесь, є лише сила смерти: людина виміряє свою могутність своєю спроможністю руйнувати. У чому полягає релігія? У тому, щоб виправдувати ненависть до мене. У чому полягають закони? У тому, щоб виправдувати шибениці для вас. А мораль? У тому, щоб виправдувати тих, що споживають, нічого не виробляючи. А мистецтво? У тому, щоб виправдувати тих, що жадібними очами вбирають видовище бойні. У чому полягає політика? Або в плазуванні перед деспотом, бо ж деспот може убити, або в парламентських півнячих боях. Нещодавно я перебув вечір в одному славнозвісному законодавчому зібранні. І я чув, як дорікав горнець котлові, що чорний, і як міністри відповідали на запитання. Коли я пішов звідтіля, я написав на дверях стару дитячу приказку: «Не задавайте питань, і вам не будуть брехати». Я купив шестипенсовий сімейний журнал,— він був повний малюнків, де молоде парубоцтво вбиває й заколює один одного. Я бачив, як умирала одна людина: це був лондонський каменяр, і у нього було сім душ дітей. Після нього залишилося сімнадцять фунтів стерлінгів у громадській скарбниці. Його дружила витратила всі ці гроші на його похорон і другого дня пішла зі своїми дітьми в робітний дім. Вона не витратила й семи пенсів на освіту своїх дітей, і закон зобов’язав її посилати дітей в неплатну школу, але на смерть вона витратила все, що мала. У цих людей розпалюється фантазія й напружується енергія на саму згадку про смерть; вони люблять її, і що страшніша смерть, то більш насолоди вона їм дає. Пекло — місце, недоступне їхньому розумінню, і своє уявлення про нього вони дістали від двох найбільших безумців, які будь-коли жили,— від одного італійця й одного англійця. Італієць змальовував пекло, як царство бруду, холоду, мерзоти, вогню, отруйних гадюк, як одні суцільні муки й тортури. Цей осел, коли вже йому не було чого брехати про мене, почав верзти казна-що про якусь жінку, що він її раз зустрів на вулиці. А англієць змалював мене, як вигнаного з раю за допомогою гармат і пороху. І ще й досі кожний британець упевнений, що вся ця безглузда історія записана в біблії. Що ще він казав,— я не знаю. Бо все це він написав у такій довгій поемі, яку ані я, ані хто інший до кінця не міг подужати. Найвища форма літератури є трагедія — п’єса, наприкінці якої всіх убивають. У старих хроніках ми читаємо про землетруси й пошесті, і вам говорять, що це є доказ всемогутности й величности Бога й нікчемности людини. Тепер хроніки розповідають про битви. У битві два корпуси людей засипають один одного кулями й вибуховими набоями доти, доки один корпус не пускається навтікача; другий тоді переслідує втікачів і кришить, і трощить їх. І це, — робить свій висновок хроніка, — доводить величність і могутність переможців і нікчемність подоланих. Після таких боїв людність висипає на вулиці, розтинає повітря криками надпориву й підохочує свій уряд кидати сотні мільйонів на бойню, тоді як найвпливовіші міністри не сміють витратити зайвої копійчини на боротьбу з убозтвом і пошестями, що їх вони зустрічають на кожному кроці. Я міг би навести вам тисячі прикладів, але всі вони зводяться до одного: порядкує на землі не