Читати книгу - "Гра янгола"

– Ви зробили мені велику приємність.

Я пройшов за ним до місточка, який вів до кабіни, що відходила від вежі й зависала на висоті майже в сотню метрів протягом часу, що здався мені нескінченно довгим.

– Як ви провели тиждень, Мартін?

– За читанням.

Він подивився на мене коротким поглядом.

– З вашого знудженого вигляду я бачу, що читали ви не Александра Дюма.

– Ні, я читав твори нудних академіків, що пишуть прозою твердою, наче цемент.

– А, ви звернулися до інтелектуалів. А ви ще хотіли, щоб я когось із них найняв. Чому, чим менше має людина сказати, тим помпезніше й педантичніше вона це каже? – запитав Кореллі. – Вони хочуть у такий спосіб обманути світ чи самих себе?

– Мабуть, і те, і те.

Хазяїн віддав мені квитки й сказав, щоб я йшов перший. Я передав квитки службовцеві, який тримав дверцята кабіни відчиненими, і увійшов до неї без будь-якого ентузіазму. Я вирішив сісти в центрі, якнайдалі від вікон. Кореллі всміхався, наче дитина, опанована захватом.

– Можливо, ваша проблема почасти в тому, що ви читали коментаторів, а не коментованих. Це вельми поширена, але фатальна помилка тих, хто хоче навчитися чогось корисного, – сказав Кореллі.

Дверцята кабіни зачинилися, і різким посмиком вона вирушила на свою орбіту. Я вхопився за металеву штангу й глибоко вдихнув повітря.

– Я відчуваю, що вчені й теоретики – це не ті святі, яким ви молитеся, – сказав я.

– Я не молюся жодному святому, друже Мартін, а ще менше тим із них, які канонізують або самих себе, або один одного у своєму середовищі. Теорія – це практика людей, котрі ні на що не здатні. Я пропоную, щоб ви відійшли від енциклопедистів та їхніх рецензій і прийшли до джерел. Скажіть, ви читали Біблію?

– Окремі фрагменти то там, то там, – пробурмотів я.

– Так я й думав. Як і всі на світі. Але це тяжка помилка. Усі повинні були б читати Біблію. Читати й перечитувати. Незалежно від того, вірують вони чи не вірують. Я її перечитую щонайменше раз на рік. Це моя улюблена книга.

– То ви віруєте чи вважаєте себе скептиком? – запитав я.

– Я професіонал. І ви теж. Той факт, віруємо ми чи не віруємо, не має стосунку до нашої роботи. Вірувати чи не вірувати – це, власне, питання більшого або меншого боягузтва. Знати чи не знати – ось у чім суть.

– У такому разі я повинен зізнатися, що не знаю нічого.

– Ідіть далі в цьому напрямку, і ви вийдете на дорогу великого філософа. І, йдучи, читайте Біблію від початку й до кінця. Це одна з найграндіозніших історій, які будь-коли розповідали у світі. Не робіть помилку й не плутайте Слово Бога з індустрією виробництва требників, яка живе з нього.

Чим довше я перебував у товаристві видавця, тим менше, здавалося, його розумів.

– Схоже, я загубив нитку вашої думки. Досі ми говорили з вами про легенди й міфологію, а тепер ви кажете мені, що я повинен думати про Біблію як про Слово Бога.

Тінь нетерпіння й роздратування затьмарила його погляд.

– Я говорю в образному значенні. Бог не дурисвіт. Слово – це монета, яку викарбували люди.

І він усміхнувся мені, як усміхаються дитині, що неспроможна зрозуміти найелементарніші речі, щоб не давати їй ляпаса. Він дивився на мене так, що неможливо було зрозуміти, коли видавець говорить серйозно, а коли жартує. Так само неможливо, як було неможливо вгадати мету тієї екстравагантної справи, за яку він мені виплатив воістину царський гонорар. Окрім усього іншого, кабіна гойдалася на вітрі, як яблуко на дереві, на яке налетів ураган. Ще ніколи у своєму житті я так часто не згадував про Ісаака Ньютона, як у ті хвилини.

– Ви боягуз, Мартін. Ця споруда абсолютно безпечна.

– Я в це повірю, коли знову ступлю на тверду землю.

Ми наближалися до середини нашого маршруту, до вежі Сан-Жайме, яка височіла над молами, неподалік від Палацу митної служби.

– Ви не станете заперечувати, якщо ми зійдемо тут? – запитав я.

Кореллі стенув плечима й неохоче погодився. Я не міг дихати спокійно доти, доки не опинився в ліфті вежі й не почув, як він доторкнувся до землі. Коли ми вийшли на мол, то побачили лаву, з якої розгортався вид на води порту та на гору Монтжуїк. Ми сіли там і стали дивитися на кабіну канатної дороги, що бігла у височині: я – з полегкістю, Кореллі – з роздратуванням.

– Розкажіть мені про свої перші враження. Про те, що вам дали ці дні занять і напруженого читання.

Я спробував підбити підсумок тому, чого навчився чи чого розучився протягом останніх днів. Видавець слухав мене уважно, висловлюючи жестами свою згоду або незгоду. У кінці моєї експертної доповіді на тему людських міфів та вірувань Кореллі схвально промовив:

– Думаю, ви ефективно попрацювали над синтезом відомих матеріалів. Ви не знайшли голку в сіні, про яку нам говорить відоме прислів’я, але зрозуміли, що єдиною справді цікавою річчю в усій копиці є саме вона, а все інше – то корм для ослів. До речі, якщо ми вже згадали про цих вухатих, то скажіть мені, вам подобаються байки?

– У дитинстві протягом двох місяців я плекав мрію стати Езопом.

– Усі ми мусили відмовитися від великих надій, коли вийшли на дорогу свого життя.

– А ким ви хотіли стати в дитинстві, сеньйоре Кореллі?

– Богом.

Його посмішка, схожа на вищир шакала, миттю стерла усмішку з мого обличчя.

– Мартін, байки, либонь, один із найцікавіших літературних механізмів, які було винайдено. Знаєте, чого вони нас навчають?

– Моралі?

– Ні. Вони навчають нас, що людські створіння засвоюють ідеї та поняття через оповіді, історії, а не через наукові лекції та теоретичні дискурси. Того самого навчає нас будь-який із великих релігійних текстів. Усі вони даються нам у вигляді оповідань із персонажами, які мусять ставати на боротьбу з життям і долати перешкоди, людьми, що вирушають у подорож духовного збагачення через перипетії та одкровення. Усі священні книги – це передусім великі історії, сюжети яких торкаються фундаментальних аспектів людської природи, поміщають їх у моральний контекст і в рамку визначених догм надприродного характеру. Це добре, що ви присвятили тиждень читанню жалюгідних трактатів, дискурсів, ознайомленню з різними думками й коментарями, бо тепер ви зрозуміли: вони нічого не можуть вас навчити, бо всі вони не більш як здійснювані охоче чи неохоче, зазвичай невдалі спроби чогось навчитися. Відсьогодні наші наукові дискусії та розвідки закінчуються. Я хочу, щоб тепер ви почали читати казки братів Ґрімм, трагедії Есхіла,