Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

«28 вересня вони з максимальним напруженням усіх своїх сил спробували вирвати перемогу, провівши генеральний штурм позицій запорозько-польсько-литовської армії, що став останньою великою бойовою операцією турків у Хотинській битві. (Саме на цей час. — В.Б.) …припав розпал вельми дошкульної для армії Османа II нічної війни, організованої запорожцями» [227, с. 113].

24 вересня 1621 року раптово помер у Хотинському замку головнокомандувач Я.К. Ходкевич. Його посаду, звичайно, всі запропонували польському королевичу Владиславу, та він, по суті, передав її керівнику правого крила польсько-литовського війська — С. Любомирському.

Турецький спалах активності 25 і 28 вересня (штурми), скоріше за все, слід пов’язувати зі смертю головнокомандувача Я. Ходкевича. Перед тим як розповісти про останні дні Хотинської війни, слід згадати про «нічну війну» запорожців з турками.

«Зважаючи на перевагу турків у живій силі, а також наявність у них досить сильної артилерії, хотинським оборонцям необхідно було знайти… вагомі контраргументи. Блискучу відповідь армії Османа II дали запорозькі козаки під командуванням П. Сагайдачного. Вони розпочали проти ворога нічну війну, яка не лише завдавала йому великих втрат, але й підривала бойовий дух султанських вояків, паралізуючи їхню волю до перемоги» [227, с. 144].

Слід зазначити, що 18 вересня Ян Ходкевич скликав так зване «військове коло», на якому були присутні П. Сагайдачний та запорізькі полковники, і запропонував «залишити Хотин і відступити на територію Речі Посполитої». І хоча у Я. Ходкевича було багато прихильників, та більшість командирів виступила проти відступу, і серед них насамперед запорізькі козаки. Саме після цього «військового кола» запорожці й розпочали проти турків справжню «нічну війну».

Хоча варто зауважити, що пізніше Ян Собеський, учасник того зібрання, «у своєму щоденнику розцінив пораженську риторику Я.К. Ходкевича фактично як блискучий хід, що свідчив про уміння оратора маніпулювати свідомістю оточуючих. Мовляв, насправді литовський гетьман у глибині душі хотів тримати оборону під Хотином, а його висловлювання про відступ — це лише тонка провокація, спрямована на підняття бойового духу своїх підлеглих» [227, с. 114].

Звичайно, жодна людина не знає, що мав на увазі Ян Ходкевич, коли говорив про відступ із Хотина…

У ніч із 18 на 19 вересня запорозькі козаки завдали турецькій армії першого нічного удару.

«Козаки не стали чекати, коли турки остаточно оговтаються, а тому негайно відступили. Їм вдалося провести нічну бойову операцію настільки стрімко, приховано, без зайвого шуму, що ворог фактично не спромігся чинити організований опір. У турецькому таборі після них залишилося кілька тисяч закривавлених трупів султанських солдатів, заколотих рогатинами та порізаних бойовими косами» [227, с. 115].

Писемні джерела Хотинської війни стверджують, що запорозькі козаки поверталися до свого табору без жодних втрат, настільки тихо, несподівано та професійно вони діяли. Одночасно козаки нападали й на татар, «що стояли кошем на лівому березі Дністра» та плюндрували українську землю. Там вони звільнили з полону велику кількість бранців.

«У ніч з 21 на 22 вересня запорожці знову провели масштабну операцію проти турків. Цього разу вони атакували озброєне гарматами багатотисячне угруповання противника, полками якого командували Тоганджи-паша, Черкес-паша, а також колишній великий візир Гусейн-паша. Це угруповання стояло на лівому березі Дністра поряд із турецьким мостом, що посилено охоронявся силами султанської армії. Трійця османських воєначальників не випадково наказала своїм силам розташуватися на ніч саме тут. Адже за наказом султана вони готувалися до бойового маршу на Кам’янець-Подільський, головну тилову базу армії Я.К. Ходкевича.

Аби завадити туркам втілити в життя такий небезпечний для хотинських оборонців план, П. Сагайдачний спорядив у похід, за даними Я. Собеського, понад три тисячі козаків. Напроти свого табору (там був брід. — В.Б.) вони переправилися на лівий берег Дністра,.. а потім приховано підійшли до турецького мосту. Атака на ворога розпочалася близько 23 години. Запорожці з холодною зброєю в руках вдарили на турецький табір, який перебував у сні… — усього тієї ночі обірвалося життя щонайменше тисячі турків… Вони розгромили намети Гусейна-паші, Черкес-паші та Тоганджи-паші. Останній поліг від запорозької зброї. За однією із джерельних версій, долю Тоганджи-паші розділив Черкес-паша, за іншою — він дістав поранення… Гусейн-паша — (просто втік. — В.Б.)…

Однак П. Сагайдачний… (був незадоволений. — В.Б.), адже ворожий міст через Дністер залишився стояти» [227, с. 115].

Таким чином козаки зірвали плановий турецький похід підрозділів Османа II на Кам’янець-Подільський.

В ніч із 23 на 24 вересня козаки, за наказом П. Сагайдачного, завдали ще одного удару по турецьких військових, які захищали міст. Турки й тієї ночі не чекали козацького нападу. Запорожці одразу ж ліквідували ворожих командирів. Від чого турецькі солдати почали тікати до мосту. Та охорона, що перебувала на мосту, розгубилася, і замість того, щоби відкрити своїм ворота, вдарила по них з гармат. Турки почали стрибати з моста в воду. Більшість із них загинула. Запорозькі козаки вдерлися на міст, але зчинився великий шум, туркам з табору надійшла допомога, і козакам знову довелося відступити.

Запорожці своїми нічними боями позбавили армію Османа II видимої переваги. Зазнавши відчутних втрат, турки погодилися на мирні переговори…

Війна закінчилася… 29 вересня розпочалися польсько-турецькі переговори про умови мирної угоди.

«9 жовтня турецька та польська сторони остаточно узгодили договірні статті й обмінялися примірниками тексту договору. На честь укладання миру яничари салютували трьома залпами. Стільки ж залпів гримнуло над позиціями запорожців та над польсько-литовським табором. До чого зводилися статті цього мирного договору, появу якого як радісну звістку про закінчення Хотинської війни з великим ентузіазмом привітали салютом усі вояки під Хотином?

Для турецького султана укладання Хотинського миру давало можливість вчасно зупинити, по суті, невдалу війну. Коли деякі історики говорять про донських козаків, які йшли на допомогу запорозьким і це, немовби, якимось чином вплинуло на ситуацію, це стовідсоткова брехня: їх у ті роки було настільки мало, що ніякого впливу на хід Хотинської війни вони мати не могли. Крім того, кримськотатарська розвідка діяла у ті часи напрочуд ефективно, і донців могли зупинити самі кримські татари. Така історична правда і на неї слід зважати.

Польсько-литовська ж сторона, зазнаючи великих утрат від оточення і голоду, особливо серед найманців, які були нездатні до такої важкої і тривалої війни, із задоволенням погодилася на мир. Тим більше, що Річ Посполита, по суті, досягла бажаного — не пустила Османську імперію на свою територію.

Українських козаків, як завжди, польські магнати за рівноправних партнерів не вважали, хоча саме вони витримали головні удари турецької армії.

Зазначимо також, що польський король, який давав гетьману Сагайдачному обіцянку визнати відновлену Київську Православну церкву, свого слова не дотримав. Запорозькі козаки ніколи за часів гетьмана Я. Бородавки не пішли би під Хотин без такої обіцянки. Послухаємо: