Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

class="p1">— Ні, наскільки я знаю.

— Які у них були стосунки?

— Очевидно, вони кохали одне одного. Якось Даґ обмовився про те, що вони збираються завести дитину, коли Міа захистить докторську.

— Чи вживали вони наркотики?

— Не маю ніякого уявлення, проте не думаю. Хіба що як виняток могли викурити косяк з якого-небудь особливого випадку.

— Чому ви так пізно приїхали до них додому?

Мікаель детально пояснив.

— Чи не здається вам це дуже незвичайним — заявитися в гості такої пізньої години?

— Так, звісно. Це був перший такий випадок.

— Як ви з ними познайомилися?

— По роботі, — сказав Мікаель і знову пустився в довжелезні пояснення.

Знову і знову йому доводилося відповідати на питання, пов’язані з тим, що він вибрав такий невідповідний час для своїх відвідин.

Постріли чув увесь будинок. Вони пролунали один за одним з інтервалом менше п'яти секунд. Сімдесятилітній сусід в коричневому халаті жив ближче за всіх до цієї квартири. Зараз він був на пенсії, а раніше служив у береговій артилерії в чині майора. Він підвівся з дивана, на якому дивився телевізор, відразу після другого пострілу і негайно ж вийшов на сходовий майданчик. Якщо врахувати, що в нього погано працювали тазостегнові суглоби і, щоб підвестися з дивана, йому знадобилися деякі зусилля, виходило, що дійти до дверей і вибратися з квартири старий зумів секунд за тридцять. Ані він, ані хто інший із сусідів не бачили злочинця.

Згідно з приблизною оцінкою всіх свідків, Мікаель з’явився перед дверима квартири через дві хвилини після пострілів чи навіть трохи раніше.

Мікаель і Анніка могли бачити все, що робиться на вулиці, приблизно протягом тридцяти секунд — поки Анніка шукала потрібний під’їзд, припарковувала машину і Мікаель, перекинувшись з нею кількома словами, переходив через дорогу і піднімався сходами. Це означало, що перед зупинкою машини Анніки навпроти під’їзду у злочинця було тридцять чи сорок секунд для того, щоб вийти з квартири, спуститися вниз, кинути зброю на сходи в підвал, покинути будинок і сховатися. І все це йому вдалося зробити, залишившись непоміченим.

Усе говорило про те, що Мікаель і Анніка розминулися з убивцею за лічені секунди.

У якусь мить Мікаель зрозумів, що кримінальний інспектор Аніта Нюберґ схиляється до думки, що вбивцею цілком міг бути він сам: що він просто спустився на наступний майданчик, а потім, коли зібралися сусіди, зробив вигляд, ніби щойно увійшов у будинок. Але у Мікаеля було алібі — свідчення його сестри і переконливий розрахунок часу подій. Усі його дії, включаючи телефонну розмову з Даґом Свенссоном, могли підтвердити численні члени родини Джанніні.

Нарешті Анніка не витримала і втрутилася. Вона сказала, що Мікаель надав усю можливу допомогу і сприяння, але тепер він втомився і погано почувається. Час закінчувати допит і відпустити його додому. Вона нагадала про те, що виступає як адвокат свого брата і що в нього, як у кожної людини, є права, встановлені якщо не Богом, то, принаймні, риксдагом.

Вийшовши на вулицю, вони постояли біля машини.

— Йди додому і поспи, — порадила Анніка.

Мікаель похитав головою:

— Мені треба з’їздити до Еріки. Вона їх теж знала. Не можу я просто повідомити їй це телефоном і не хочу, щоб уранці вона почула про це в програмі новин.

Анніка хоч і не відразу, але погодилася, що він має слушність.

— Ну що ж, коли треба, значить, поїхали до Сальтшьобадена, — сказала вона.

— А ти зможеш?

— А інакше навіщо потрібні молодші сестри!

— Якщо ти підвезеш мене до Накка-центру, я можу зловити там таксі або дочекаюсь автобуса.

— Не говори дурниць! Сідай-но, я тебе відвезу.

Розділ 12

Великий четвер, 24 березня

З вигляду Анніки було помітно, що вона теж втомилася, і Мікаелю вдалось умовити її не їхати задля нього навколо Леннерстасунда, на що знадобилася б зайва година, а просто висадити його в Накка-центрі. Цмокнувши сестру в щічку, він подякував за все, що вона зробила для нього цієї ночі; коли вона розвернулася і зникла з очей, він викликав телефоном таксі.

У районі Сальтшьобаден Мікаель бував усього кілька разів, коли навідував Еріку та її чоловіка, та й то вже більше двох років тому. Мікаель не знав подробиць того, як проходить їхнє сімейне життя. З Ерікою він познайомився на початку вісімдесятих років і збирався продовжувати цей зв’язок, поки не постаріє так, що вже не зможе навіть забратися в крісло-гойдалку. Їхні стосунки уривалися тільки одного разу в кінці вісімдесятих, коли він одружився, а Еріка вийшла заміж. Перерва тривала понад рік, але потім обоє зрадили своє подружжя.

Після цього Мікаель розлучився. Чоловік Еріки, Ґреґер Бекман, зробив висновок, що коли вже їхня взаємна пристрасть така сильна і здатна протриматися довгі роки всупереч усім умовностям і загальноприйнятим моральним нормам, то вже ніщо не в змозі відірвати їх одне від одного. Він заявив також, що не хоче втратити Еріку подібно до того, як Мікаель утратив свою дружину.

Коли Еріка призналася чоловікові, що зрадила його, Ґреґер Бекман вирішив зустрітися з Мікаелем Блумквістом. Той уже чекав його приходу і заздалегідь побоювався: він почував себе негідником. Але замість набити Мікаелю морду, Ґреґер Бекман запросив його пройтися разом по барах. Після третьої пивниці в Сьодермальмі вони нарешті відчули, що достатньо набралися для того, щоб перейти до серйозної розмови, яка відбулася вже на світанку на парковій лавці поблизу від площі Маріаторґет.

Мікаель спочатку не повірив своїм вухам. Ґреґер Бекман навпростець заявив йому, що, коли Мікаель спробує зруйнувати його шлюб з Ерікою, він прийде до нього на тверезу голову і з дрючком. Якщо ж ідеться всього лише про потяг плоті і нездатність духу впокорити її бажання, тоді, мовляв, він готовий поставитись до цього поблажливо.

Відтоді Мікаель і Еріка більше не намагалися приховувати своїх стосунків від Ґреґера Бекмана, і їхній зв’язок тривав уже з його відома. Наскільки Мікаелю було відомо, Ґреґер і Еріка як і раніше були щасливі в шлюбі. Ґреґер змирився з їхнім зв’язком так, що Еріка могла коли завгодно зателефонувати йому і сказати, що вирішила провести цю ніч з Мікаелем, причому таке траплялося нерідко.

Ґреґер Бекман ні разу не сказав про Мікаеля жодного поганого слова. Навпаки, він, здається, навіть вважав, що зв’язок того з Ерікою має свій плюс: ця обставина підтримує їхній шлюб у тонусі, не дає йому перетворитися на рутину, а йому самому занудьгувати поряд з дружиною, яка нібито нікуди від нього не подінеться.

На відміну від Ґреґера Мікаель завжди почував себе