Читати книгу - "Таємниця Жовтої кімнати"

він діяв і в справі пограбування банку «Універсального кредиту», і у справі із золотими зливками. До речі, ці справи, пане суд де, необхідно переглянути: сподіваюсь, ви розумієте, що відтоді, як Балльмаєр-Ларсан затесався до поліції, по тюрмах гибіють невинні люди!

РОЗДІЛ XXVIII,

з якого випливає, що ніколи неможливо передбачити все

У залі метушня, шепіт, вигуки «браво». Метр Анрі Робер уносить пропозицію відкласти розгляд справи у зв’язку з новими відомостями, і прокурор погодився з цим. Справу відклали. Наступного дня Робер Дарзак був умовно звільнений з-під арешту, а татуся Матьє тут-таки у залі відпустили «за відсутністю складу злочину». Пошуки Фредеріка Ларсана не увінчались успіхом. Отож Дарзака було виправдано. Він був урятований від страшної долі, яка вже загрожувала йому, а після відвідин панни Станжерсон у нього з’явилася надія, що, оточена постійним піклуванням близьких людей, вона одужає і рано чи пізно до неї повернеться розум.

Що ж стосується цього хлопчиська, то він, звичайно ж, став героєм дня. Натовп з тріумфом виніс його із залу засідань Версальського суду. Газети всього світу вмістили фотографії та репортажі про звитяги Рультабія. І він, який узяв стільки інтерв’ю у різних знаменитостей, сам став славнозвісною особою, яку тепер журналісти розривали на частини. Але мушу сказати, пихи йому від цього не додалося.

З Версалю ми повертались удвох, відвідавши перед тим веселий ресторан «Собака з цигаркою». Й тільки в поїзді я накинувся на нього із запитаннями, які цілий вечір крутилися в мене на язиці: мені коштувало великих зусиль мовчати за вечерею, бо знав: за столом Рультабій працювати не любить.

— Друже, — почав я, — ця справа Ларсана бездоганна й гідна вашого звитяжного розуму.

Тут він мене урвав і попросив уникати пишномовності — мовляв, він ніколи собі не пробачить, якщо такий могутній інтелект, як мій, порине коли-небудь в огидну прірву тупоумства виключно через моє надмірне захоплення його особою.

— Переходжу до діла, — сказав я, трохи ображений. — Після всього що ви розповіли, я й досі не можу второпати, навіщо ви їздили до Америки. Якщо я вас правильно зрозумів, ви й так усе знали про Фредеріка Ларсана, коли востаннє виїжджали з Гландьє… Знали, що Ларсан — злочинець, і для вас уже не було таємницею, в який спосіб він намагався вчинити злочин?

— Саме так. А ви? — перевів він розмову. — Хіба ви ні про що не здогадувались?

— Геть ні про що!

— Неймовірно!

— Але ж, друже, ви так старанно приховували від мене свої думки, як же я міг їх розгадати! Скажіть, коли я привіз до Гландьє револьвери, на той момент ви вже підозрювали Ларсана?

— Звичайно! Я вже зробив висновки після подій у загадковій галереї, але повернення Ларсана до кімнати Матильди Станжерсон лишалося мені незрозумілим (пенсне ще не було знайдене…). До того ж моя підозра грунтувалася тільки на математичних розрахунках, а думка про Ларсана-вбивцю видавалася такою неймовірною, що я вирішив дочекатися речових доказів, а потім розвивати її далі. І все-таки ця версія не давала мені спокою, тому часом я розмовляв з вами про поліцая, казав таке, що могло вас насторожити. По-перше, більш не згадував про його сумлінність, не казав вам, що він помиляється. Обговорюючи з вами його методи роботи, я вже засуджував їх і не приховував свого презирства до Ларсана; вам здавалося, що в цьому я виказував своє ставлення до нього як до поліцая. Нічого подібного! Я підозрював у ньому бандита. Пригадайте-но, перераховуючи зібрані ним проти Дарзака докази, я казав: «Усе це начебто підтверджує гіпотезу великого Фреда, яку я вважаю хибною. Саме вона зіб’є його на манівці». Й додав тоном, який мав вас здивувати: «А зараз лишається з’ясувати, чи справді ця гіпотеза спантеличує великого Фреда? В тому, лише в тому заковика!» Саме ці слова повинні були змусити вас замислитись: у них укладено всі мої сумніви. А запитання «чи справді ця гіпотеза його спантеличує?»? Що воно означало? Якщо воно не пантеличить його, значить, його гіпотеза покликана спантеличувати нас! Я стежив тоді за вами, а ви навіть не кліпнули й так нічого й не зрозуміли… Мене це потішило, бо, перш ніж пенсне було знайдено, вина Ларсана й мені здавалася абсурдною гіпотезою… Зате після того, коли знайшли пенсне, я одержав пояснення, чому той повернувся до спальні Матильди Станжерсон… Пам’ятаєте мою радість, моє захоплення!.. Я гасав як навіжений і гукав: «Великий Фред! Присягаюся вам, я таки пошию його в дурні! Ох і гучна буде справа!» Ці слова стосувалися бандита. І згадайте, що того вечора, виконуючи доручення Дарзака пильнувати Матильду, я до десятої вечора спокійно вечеряв у товаристві Ларсана, не вживши жодних запобіжних заходів: поки він сидів поруч, я міг не хвилюватися! В той момент ви теж, друже, могли здогадатися, що я боюся лише цього чоловіка!.. А коли ми з вами говорили про швидку появу злочинця — я сказав: «Певен, що Фредерік Ларсан сьогодні ночуватиме в замку».

Але існувала одна вагома деталь, яка могла б, яка повинна була б одразу ж виказати злочинця, деталь, якою ми з вами обидва знехтували!.. Невже ви забули історію з ціпком?

Так, крім логічних висновків, які викривали Ларсана в очах кожної розсудливої людини, була ще пригода з ціпком, яка компрометувала його в очах кожного спостережливого.

Так, я був дуже здивований, коли у ході слідства: Ларсан не використав ціпка для звинувачення Дарзака. Адже ціпок придбав увечері, напередодні злочину, чоловік, чий словесний портрет збігається із зовнішністю Дарзака? Ну, а я запитав про це в самого Ларсана, перш ніж відпустити його на поїзд, — запитав, чому він не використав ціпок як доказ. Він мені відповів, що взагалі не мав такого наміру, що ніколи й у думці не тримав подати ціпок як аргумент для звинувачення Дарзака, і що того вечора в привокзальному буфеті в Епіне-сюр-Оржі ми з вами загнали його на слизьке, впіймавши на брехні. Пам’ятаєте, він твердив, що ціпок йому подарували в Лондоні, а фірмовий знак свідчив, що ту річ куплено в Парижі! Чому в той момент, замість того щоб думати: «Фред бреше! Він був у Лондоні, а значить, не міг придбати цього паризького ціпка», ми з вами не зробили правильного висновку: «Фред бреше! Він не був у Лондоні, бо придбав цього ціпка в Парижі»?! Фред — брехун, Фред, який під час злочину перебуває в Парижі! Це вже була відправна точка для підозри! Після вашого візиту до Кассета ви довідалися: ціпок купив чоловік,