Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

class="p1">У XX ст. московський письменник Є. Замятін написав фантастичний роман про те, як буде виглядати світ у XXVI ст. Він пише, що тоді буде одна–єдина світова держава із столицею Москвою. Як людство до того прийде? Може, демократичним шляхом — добровільною згодою всіх народів? Відповідь на це питання знаходимо в міркуваннях Є. Замятіна. Він каже: «Як рух нерозривно пов’язаний зі швидкістю, так і свобода нерозривно пов’язана зі злочином. Не можна відокремлювати швидкість від руху. Щоб знищити швидкість, треба знищити рух. Так само не можна відокремити злочин від свободи. І тому, щоб знищити злочин — треба знищити свободу. Раб, що лише виконує накази, не може зробити злочину. Ми, москвини, вибрали щастя без свободи, і тому переможемо. Немосквини вибрали свободу без щастя, і тому будуть переможені» (за Є. Замятіним. «Ми»).

Сказано ясніш ясного «щастя БЕЗ свободи», с. т. щастя в РАБСТВІ. ДЛЯ МОСКВИНА РАБСТВО Є ЩАСТЯМ. Як бачимо, Є. Замятін не лише поширив проект П. Зубова на весь світ, але й подав методи його здійснення — ЗНИЩИТИ СВОБОДУ. В XX ст. В. Ленін почав ті проекти здійснювати, користуючись ще й вказівками «большевика на троні», за висловом Н. Бердяева, Петра І, який також уклав проект завоювання світу (почавши з Індії).

Із всього сказаного показується ясно, як на долоні, що В. Ленін та його наступники разом з усією провідною верствою нічогісінько нового не видумали і нічогісінько нового не запровадили в пролетарській імперії СССР. Вони лише точно до дрібниць точно наслідували своїх численних попередників від царя Івана III, з XV ст. починаючи. З усього сказаного бачимо, що весь той жахливий, огидний комплекс етичного, релігійного, філософічного, економічного і політичного явища, що нині відомий під іменем «большевизм», є явище стародавнє, таке старе, як і сам московський народ. Бачимо, що той «большевизм» є ніщо інше, як «московізм», а точніше МОСКОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ. Іншими словами, явище не економічно–соціяльне, але наскрізь НАЦІОНАЛЬНЕ. А як знаємо з соціології, ВСЕ національне стоїть на НЕЗНИЩИМІЙ основі — духовості нації. Отже, Московщина, побудована на інших, ніж большевизм, основах є утопія (див. праці М. Бердяева). Є утопія, бо ж нації і держави витримують історичні буревії, коли їхні корені сягають глибоко у власний національний ґрунт, коли живляться власними національними духовими соками, коли йдуть за власним національним інстинктом; інстинктом, що зародився і скріплювався протягом довгих, дуже довгих століть, ба, навіть тисячоліть. І кожного разу, коли нація забувала про цей закон життя, падало на неї нещастя. Приклади з московської історії ми наводили.

Ті духові національні соки і той національний інстинкт москвинів названо нині «большевизмом». Мабуть, уже в найближчому майбутньому москвини змінять цю надто скомпрометовану, надто зненавиджену чужинцями назву на якусь іншу. Назву змінять, але нема сили в світі, яка могла б змінити зміст тої назви. Правда, єсть маленька, дуже маленька надія змінити зміст. У розділі про закони спадковости ми говорили про цю надію. Говорили, що з лютого вовка люди виплекали мирного пса. Але то забрало часу тисяч поколінь, що виростали в протилежних до дикого життя умовах. Отже, якщо б якимсь чудом хтось створив Московщині культурні, духові умови, філософію, релігію, етику і т. п., цілковито протилежні їхнім історичним, то, може, і зміст большевизму змінився б за яких …сто поколінь. Не забуваймо, що вчить генетика про незнищимість вроджених ґенів; не забуваймо, що пес дичавіє вже в другому поколінні, що змінюються його обставини його життя на гірші, якщо виросте далеко від людей.

Ні! Спадщину, передавану в крові протягом тисячоліття, не скинути, хоч би як щиро намагалися скинути її самі москвини. А та їх спадщина тяжка. Дуже тяжка! Киньмо оком ще раз на неї.

Від першого занотованого історією большевицького вождя Болотнікова у 1611 році, через С. Разіна в 1668 році, Є. Пугачова в 1773 році іде цілий шерег лєнінів: В. Бєлінскій (теоретик большевизму), Н. Чернишевскій (уравніловка), Зайчевський (перший большевицький маніфест 1869 р.), А. Герцен («Дай, Боже, штоб рускіє взялі Паріж»), Н. Бакунін (планував привести до Европи 40000 червоних москвинів), С. Нєчяєв (інструкції майбутніх ЧЕКА, НКВД), А. Аракчеев і Г. Патьомкін (практики большевизму), Ф. Достоєвскій, Л. Толстой, В. Соловьйов, К. Леонтьев, Н. Данілєвскій, Ф. Тютчев, А. Хомяков і хмари інших апостолів большевизму.

Мужик Болотніков, козак Є. Пугачов, пролетар С. Разін, інтелігенти, ліберали, соціялісти: В. Бєлінский, Н. Чернишевский, Зайчевский, монархісти: В. Соловьйов, К. Леонтьев, дідичі: М. Бакунін, А. Герцен, шляхтичі: С. Нечаев, В. Ленін, генерали А. Аракчеев, Г. Потьомкін, аристократи: князь А. Кропоткін, граф Л. Толстой, царі: Алексей, Іван IV, імператори Пьотр І, Нікалай І — всі класи, всі стани, всі партії, від мужика до імператора включно. Вся нація. Подивугідна єдність цілої нації в її фантастичному визнанні і практиці большевицької віри, що, міняючи назви, лишилася незмінною донині національною релігією всіх і кожного Москвина.

«Масква — всему міру ґалава» — московського патріярха Іоакіма. «Жандарм Европи» (а з нею і всього світу). Нікалай І. «Масквасталіца міравова пралєтаріята» мужика. «Пара пакончіть тупую Європу» ліберала. «Спіной к ґнілой Європє» монархіста. «Дайош Європу!» босяка. Держава. Церква. Уряд. Інтелігенція. Буржуазія. Пролетаріят. Єдність національних ідеалів варта заздрости.

Червоні москвини на чолі еспанського комуністичного уряду в 1936 році і такі ж самі червоні москвини на чолі еспанського анархічного руху в 1873 році.

Месіянізм творця ідеї III Риму ченця Філофея і такий же месіянізм творця III Інтернаціоналу безбожника В. Леніна.

Безконтрольне панування одної привілейованої класи над мільйонами схудобілих рабів: бояр за царів, дворян за імператорів, босяків за диктаторів.

Палення єретичних книжок: за патріярха Фотія, за царя Алексея, за імператора Александра через десятки валуєвих до Хрущова.

Масові морди, масові висилки на Сибір: за царів XVII ст., за імператорів XIX ст., за диктаторів XX ст. Нищення чужих скарбів мистецтва і культури: за Андрея Боголюбського 1169 року київських церков, за Єкатєріни II в 1783 році грецьких античних храмів у Криму, за диктатора В. Леніна в 1930 році знову київських (і по інших українських містах) церков та музеїв. Тяглість «релігійного» культу і «культури».

Безбожницькі, блюзнірські оргії: апричніків Івана VI в XVII ст., «всєсвятєйшева, всєпьянєйшева сабора» Петра І в XVIII ст., «радєніє» аристократії Александра І, атеїзм примусової інтелігенції Александра III в XIX ст., блюзнірські оргії студентів–богословів Нікалая II і комсомолців Леніна І в XX ст.

Соціялістичні маніфести до народу: Болотнікова в 1611 році, Петра І в 1709 році, Є. Пугачова в 1773 році, Зайчевського в 1869 році, а далі вже