Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

Ці слова — не магічне заклинання, а просто вказівка місця, куди треба потрапити, але на стародавній мові Вищих Богів. На Франі є щонайменше з десяток порталів, у тому числі у нас в замку Деч. Зараз я скажу тобі, як звучить фраза перенесення на Фран саме в замок Деч. Будь ласка, запам’ятай її. Фразам перенесення в інші місця тебе навчить Зонколан. Більшістю порталів ти скористатися сам не зможеш, бо слова перенесення зберігаються в суворій таємниці і переміститися туди ти зможеш тільки за допомогою мага-транспортника, але код перенесення, наприклад в головний портал в Школі Ордену Каса Альєнте, знають майже всі маги. Сьогодні тобі не треба буде вимовляти слова переносу, це зроблю я. Досить того, що я буду тримати тебе за руку. Але треба, щоб ти запам’ятав їх на все життя. Невідомо куди тебе занесе доля, аби ти завжди міг повернутися в замок клану Драконів. А чому ти не одягнув браслет?

Нік покрутив браслет в руках і повернув його здивованій Ліні. Він помітив, як пробіг переляк на її обличчі. Вона злякалася, що він передумав.

— Ще один маленький подарунок від Гуру, — посміхнувшись, заспокоїв її Нік. — На моє прохання він витатуював мені магічний знак переміщення на руці під шкірою. Тож тепер я ходячий браслет для переміщення. І нехай я не володію даром транспортника, але тепер переміщення для мене будуть трохи простіші. А інакше довелося б весь час тягати з собою або браслет, або кільце.

— От бачиш, а ти називав Вищого непотрібним, — здивувалася такій новині магеса. — Я вже тобі казала, що він за вашу першу зустріч дав тобі стільки, скільки не те що маги, цілі покоління магів не отримують від нього за все життя. Мабуть, ти дуже йому потрібен. Зізнавайся, скільки ще його подарунків ти від мене приховав?

— Це був останній. Чесно, — відповів Нік. — Думаю, що можна було вимагати більше, але я просто поки не придумав, що просити.

— Ну ти й нахаба! Дивись, розлютиш його, так забере й те, що вже дав, — попередила Ліна. — А тепер будь уважніший. Фраза перенесення в замок Деч звучить так: «Авон Вона Ні Туатахі Таракона». Давай спробуй повторити. Ще раз. Ну, більш-менш. Отже, ми стаємо на плиту порталу. Всі речі тримай при собі. Вливаєш енергію в свій знак переміщення, а коли я побачу, що він повний, вимовлю слова. Головне — не бійся, не рухайся і не відпускай мою руку. Нічого страшного не станеться. Тривати це буде не дуже довго. Ну що, готовий?

— Так, готовий, — відповів Нік. Підхопив сумки і став на плиту.

Ліна стала поруч та взяла його за руку. Хоч і дрібниця, але вона трохи заспокоїла Ніка. Він ніколи не вважав себе сміливим. Навіть стрибнути з парашутом з літака так і не наважився, а тут потрібно було якимось невідомим для нього способом переміститися на інший кінець всесвіту. Серце билося прискорено, але, зробивши кілька глибоких подихів, він заспокоївся та зміг почати працювати з магічною силою. Після занять з мольфаркою це виходило легко. Сила відповіла та почала підніматися вгору до плеча, заповнюючи знак переміщення — подарунок Вищого. Хоч він стояв із закритими очима, але бачив, як наповнюється Силою знак, як він починає світитися. Спочатку непомітно, а потім все сильніше він світився і нагрівався. Якщо світло ніяк не заважало Ніку, хіба що трохи відволікало зменшуючи концентрацію, то нагрівання знака починало турбувати. Він боявся, що після переміщення залишиться опік на шкірі. Коли знак заповнився Силою повністю, світло від нього стало нестерпно яскравим, а біль від нагрівання стала завдавати сильні незручності. Нік почув слова коду-переміщення, які говорила Ліна. Коли вона вимовила останнє слово, раптово все зникло.

Щезло світло, біль і звуки навколо. Спочатку була повна темрява, але поступово він став розрізняти крапки, що світяться, — це були зірки. Вони почали наближатися, все прискорюючись і прискорюючись. Здавалося, що на нього мчить нескінченний вогненний потік з мільярдів зірок. Коли потік готовий був проковтнути Ніка, відбувся надзвичайно яскравий спалах — і все навколо згасло. Навкруги були тільки абсолютні темрява, порожнеча та тиша. «Ну, як в кіно показують, міжпланетні надсвітові переходи. Може, той, хто це придумав у фільмах, бачив все своїми очима?» — подумав Нік. Він ніби плив у цій порожній темряві. Іноді з’являвся страх, що вони загубилися, що це буде тривати вічно, але відчуття руки Ліни надавали всьому реальність і вселяли спокій.

Скільки минуло часу, Нік не зміг би сказати. Але в якийсь момент фільм почав прокручуватися у зворотному напрямку. Стався спалах, за ним сповільнювалися та віддалялися міріади зірок, повернулося відчуття печіння знака на плечі, а потім неприємне відчуття короткого падіння, що завершилося на чомусь холодному і твердому. Повернулися зовнішні відчуття — легкого вітерцю, навіть швидше протягу, шарудіння, легкі звуки, які луною відбивалися від стін. З’явилося відчуття твердої поверхні під ногами. Нік відкрив очі і озирнувся. Поряд з ним, тримаючи його за руку, стояла Ліна, а навколо все кардинально змінилося. Світла тепла галявина, оточена зеленими соснами, змінилася напівтемним невеликим кам’яним залом. По сірих стінах бігали відблиски вогню від декількох факелів, що кріпилися на стіні. Нік не встиг як слід роздивитися, як ззаду почувся якийсь рух. Він обернувся і побачив біля порталу двох знайомих людей. Поряд стояв величезний Магістр Зонколан та кругленький Майстер Ріок.

— Щось сталося? Ми чекали вас раніше, — бас Зонколана гулом відбився від стін. Він допоміг Ліні зійти з плити порталу та обійняв її.

Нік дивився на це і посміхався. Ліна була настільки маленького зросту, що, обіймаючи величезного мага, змогла дотягнутися лише йому до попереку.

— Та ні. Все добре. Трохи затрималися. Треба було Ніка підготувати, — відповіла і, звільнившись з обіймів Зонколана, привіталася з Ріоком. — Ніку, ну що ти там закляк? Треба рушати.

Він одягнув рюкзак, підхопив сумку і зробив крок з порталу. Відчуття були не найприємніші. Його повело убік, ноги не слухалися, ніби він потрапив на землю після тривалого плавання.