Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Правоутворення здійснюється коштом внутрішніх ресурсів суспільства через ритмічні імпульси свободи і порядку, що врівноважують, доповнюють одне одного та одночасно активізують у цій взаємодії рух до стану безпосередньої нормотворчості. Завершальним етапом утворення (формування) права є надання його нормам певної форми - законодавчого чи підзаконного акту, нормативно-правового договору, судового чи адміністративного прецеденту тощо. Право прагне втілитися в цих формах, щоб зберегти наступність у правовій системі.
Нормотворчі акти, насамперед закони, є віхами, розставленими на шляху правоутворення. Вони фіксують досягнутий рівень розвитку права, проте поступово застарівають, вимагають змін. Як тільки право, збагачене новими соціальними відносинами та їх нормативами, переростає рамки кодексів, законів, воно їх ламає. Настає пора створення нових законодавчих актів, нормативно-правових договорів, появи правових прецедентів, якими не тільки закріплюються нові позитивні правові відносини і гальмуються негативні, а й стимулюється подальший розвиток фактичних відносин у прогресивному напрямку. Отже, відбувається поступова трансформація фактичних соціальних відносин у правовідносини, соціальної поведінки в юридично значущу поведінку; договорів, не передбачених актами цивільного законодавства і укладених на власний розсуд, на офіційно санкціоновані тощо.
Процес утворення права йде безупинно - у правосвідомості, конкретних правовідносинах, правомірній поведінці, у правових теоріях, судових рішеннях, конституційних звичаях, в індивідуальних і колективних договорах. Можна сказати, що правоутворення - форма виникнення і буття права в широкому правовому полі: до закріплення його у певній формі (джерелі) права, поряд з нею, у вигляді форми права, у процесі реалізації права. Практика застосування права, нові правові ідеї, правила поведінки, конкретні рішення, угоди досліджуються, узагальнюються, систематизуються державою, а потім формулюються в нормах права, що закріплюються у приписах нормативно- правових актів та інших форм (джерел) права.
Державі належить відповідальна роль у закріпленні, санкціонуванні і встановленні права - законодавчій і підзаконній нормотворчості. Вона санкціонує норми-звичаї, норми моралі, релігії; уточнює і конкретизує загальні правила поведінки; узагальнює і визнає повторювані нові суспільні (економічні, політичні, культурні, технічні) відносини; встановлює процедури їх реалізації; визначає заходи примусу до правопорушників; формулює права й обов’язки людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів тощо.
Різні країни мають свої особливості формування (утворення) права. Можна виділити такі основні етапи (рівні) утворення права в державно-організованому суспільстві:
1) матеріальний - вплив природних (географічних, кліматичних та інших), культурних, релігійних, економічних, політичних
факторів на формування права (право відображає відносини, що фактично склалися або складаються в суспільстві, соціальну дійсність);
2) ідейний (гносеологічний) - генезис і розвиток права у формі правосвідомості, правових ідей, концепцій, теорій, доктрин, тобто в неінституціональних формах, коли «відображені» в праві суспільні відносини і соціальна дійсність відволікаються від своєї матеріальності, знеособлюються, стають ідеальними зразками, стандартами і моделями, нормативами;
3) інституційний - діяльність державних і громадських органів, інституцій (органів держави і місцевого самоврядування), що офіційно наділені повноваженнями санкціонувати або встановлювати норми права, тобто об’єктивувати їх у визначені форми права (ідеальні зразки і моделі, нормативи, що сформовані в суспільстві та здатні набувати певної форми завдяки залученню вироблених для цього нормотворчих процедур);
4) формальний (юридичний) - результат процедурно-процесуальної діяльності уповноважених органів з надання юридичної сили правилам поведінки (санкціонування існуючих чи встановлення нових), це етап (рівень) об’єктивації їх у формальних джерелах права (нормативно-правовий акт, нормативно- правовий договір, правовий прецедент, релігійно-правовий текст, правова доктрина) та їх подальшої реалізації. Співвідношення цих джерел (форм) права є неоднаковим у правових системах різних держав. Але в будь-якій правовій системі практика реалізації права узагальнюється, чим стимулюється подальший розвиток права і зумовлюється безперервність процесу правоутворення. Відбувається перехід від об’єктивного права до суб’єктивного (і навпаки).
Кожному з етапів (рівнів) правоутворення властиві відповідні нормотворчі фактори.
§ 2. Роль наступності і запозичення (акультурації) в утворенні праваЄдиний процес утворення права відбувається у двох напрямах (формах) сприйняття правового матеріалу - наступності в праві, що відбувається в межах національного права (історичний вимір, тобто в часі) і запозичення правового матеріалу - правової акультурації, що є наслідком перенесення елементів з іноземних правових культур у національну (географічний вимір, тобто в просторі).
Наступність у праві - це універсальний закономірний зв’язок між ступенями розвитку національного права як соціального явища, що виражається у збереженні і сучасному використанні правового матеріалу минулих часів, забезпеченні особливостей національної правової системи.
Сутність наступності полягає: у зв’язку правового матеріалу через збереження традиційних елементів при переході системи права з одного якісного стану в інший; у соціальній дії, що виражається в передачі старих елементів у систему права, що розвивається. Цей зв’язок безупинний. Він укорінений в загальних правових закономірностях розвитку системи права будь-якої держави. Сутністю цього зв’язку є «сприйняття» національного правового матеріалу - змісту, структури, форм, функцій права. Наступність у праві завжди історична, оскільки вона пов’язана зі збереженням і використанням у сьогоденні правових елементів минулого. У спадкоємний процес залучаються як зовнішня форма права (нормативно-правові акти, способи систематизації, юридична техніка та ін.), так і зміст права (норми, принципи, інститути, галузі). Наступність, що здійснюється через історичну (соціальну) пам’ять, генетичні зв’язки минулого і сучасного, реалізує здатність системи права, як і всієї правової системи, до самозбереження своєї внутрішньої основи; утримується в результатах розвитку, забезпечує стабільність і стійкість системи. Водночас наступність слугує внутрішнім визначником поштовху для подальшого розвитку системи.
Способами здійснення зв’язку минулого з теперішнім у процесі наступності є «збереження», «засвоєння (узгодження із сучасністю)» і «використання» елементів попереднього етапу розвитку системи права наступним. Збереження, засвоєння і використання з минулої системи права відбувається як у результаті критичного переосмислення (оцінки) правової спадщини, так і внаслідок об’єктивної неможливості відмовитися від тієї його частини, яку становлять правові традиції (санкціонування звичаїв, моральних, релігійних норм, а також природних прав людини, як-от права на життя, та використання низки законодавчих актів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теорія права і держави: Підручник.», після закриття браузера.