Читати книгу - "Співучасть у злочині"

Мельника, В. А. Клименка. — К.: Юрид. думка, 2004. — С. 182–183. ">[325].

Приховування є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій із приховання злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину. При цьому склад приховування визнається закінченим незалежно від того, чи була винним фактично досягнута мета приховування. Було б неправильним момент закінчення цього злочину пов’язувати із дійсним досягненням зазначеної мети.

Із суб’єктивної сторони приховування характеризується виною у вигляді прямого умислу. До змісту умислу приховувача входить, насамперед, усвідомлення суспільно небезпечного характеру своїх дій. Таке усвідомлення ґрунтується в такому випадку, з одного боку, на усвідомленні характеру злочину, що укривається, і, з іншого — на усвідомленні того, що внаслідок дій винного злочин, що укривається, може виявитися нерозкритим. Досягнення зазначеного наслідку становить мету діяльності винного. З огляду на це не можна погодитися з думкою тих авторів, які допускають можливість вчинення приховування з непрямим умислом[326].

Велике значення у розумінні умислу приховувача має усвідомлення ним характеру вчиненого виконавцем злочину, тому що приховувач може бути притягнутий до відповідальності тільки за приховування того злочину, характер якого охоплювався його умислом. Наприклад, якщо за обставинами справи винний міг усвідомлювати, що ним укривається вбивство, вчинене через необережність, тоді як насправді це вбивство було вчинено умисно, то на нього взагалі не може бути покладено кримінальну відповідальність, оскільки умисне убивство не охоплювалося його умислом, а приховування необережного вбивства є некараним. У тому разі, якщо відповідальність встановлена за приховування злочинів, обтяжених кваліфікуючими ознаками, свідомість приховувача повинна охоплювати і ці ознаки.

Мета, якої бажає досягти приховувач — укриття злочину, але разом із тим вона містить у собі прагнення перешкодити правоохоронним органам розкрити злочин чи притягнути винного до кримінальної відповідальності[327].

Отже, приховування як кримінально-правове явище — це заздалегідь не обіцяне укриття злочинця, слідів злочину або предметів, одержаних злочинним шляхом.

Недонесенням визнається неповідомлення особою правоохоронним органам про достовірно відомі підготовлювані або вчинені злочини. У Кримінальному кодексі УРСР 1960 року відповідальність за недонесення наставала за ст. 187 цього кодексу.

Так, ст. 187 КК УРСР 1960 (недонесення про злочин) мала такий вигляд:

«Недонесення про достовірно відомі підготовлювані або вчинені злочини, передбачені статтями 56 (державна зрада), 561 (посягання на конституційний лад), 57 (шпигунство), 58 і 59 (посягання на життя державного діяча або представника іноземної держави), 60 (диверсія), 69 (бандитизм), 79 (виготовлення або збут підроблених грошей, цінних паперів чи білетів державних лотерей), 861 (розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах), 86, 142 і 223 частина 2 (розбій), 93 і 234 пункт «в» (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах), 117 частини 3 і 4 (зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої, або зґвалтування, вчинене особливо небезпечним рецидивістом чи таке, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а так само зґвалтування малолітньої), 1231 (захоплення заложників), 1241 (торгівля людьми), 168 частини 2 і 3 (одержання хабара при обтяжуючих обставинах), 1901 (посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця), 2172 (угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна), 2173 частина 3 (блокування транспортних комунікацій), 2282 частина 2 (незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки), 2283 (розкрадання радіоактивних матеріалів), 2291 частини 2 і 3 (незаконні виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах), 2292 частина 3 (розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин, вчинене особливо небезпечним рецидивістом або шляхом розбійного нападу, а так само розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин в особливо великих розмірах), 22912 частина 2 (використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів при обтяжуючих обставинах), 22915 частина 3 (незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах), 22919 частина 3 (розкрадання прекурсорів, вчинене шляхом розбійного нападу, або організованою групою осіб, або в особливо великих розмірах, або особливо небезпечним рецидивістом) цього Кодексу, — карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років.

Недонесення про достовірно відомі підготовлювані або вчинені злочини, передбачені статтями 81 частини 2, 3 і 4, 82 частини 2, 3 і 4, 83 частини 2 і 3, 84 частини 2 і 3 (розкрадання державного або колективного майна при обтяжуючих обставинах), 94 (умисне вбивство), 101 (умисне тяжке тілесне ушкодження), 140 частини 3 і 4, 141 частини 3 і 4, 143 частина 3 (крадіжка, грабіж та шахрайство при обтяжуючих обставинах), 169 частина 2 та 170 частина 2 (дача хабара і посередництво в хабарництві при обтяжуючих обставинах), 223 частина 2 (розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин, вчинене повторно або за попереднім зговором групою осіб чи особливо небезпечним рецидивістом) цього Кодексу, — карається позбавленням волі на строк до одного року або виправними роботами на той же строк».

Сьогодні КК України відповідальності за цей вид причетності до злочину не передбачає. На цій підставі самостійного кримінального значення недонесення не має. Лише у разі, якщо в діях такої особи містяться ознаки іншого самостійного складу злочину, вона підлягає за нього кримінальній відповідальності. Так, наприклад, якщо така особа незаконно зберігала вогнепальну зброю, вона підлягає відповідальності за ст. 263 КК, за недонесення ж про злочин, вчинений іншими особами, вона за будь-яких умов не відповідає (ч. 7 ст. 27 КК України).

Рекомендована література

1. Александров Ю. В. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник/Ю. В. Александров, В. А. Клименко. — К.: МАУП, 2004. — 328 с.

2. Альошин Д. П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та