Читати книгу - "Стежкою легенд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«ВИНАХІДЛИВІ» ТВАРИНИ
Марксистська наука довела, що праця відіграла головну роль у процесі перетворення мавпи на людину. Завдяки застосуванню і вдосконаленню різноманітних знарядь праці людина досягла в своєму розвитку величезних успіхів.
А чи мають знаряддя праці тварини? Невже і птахи, і мурашки, і бобри споруджують свої складні будови без допомоги хоча б примітивних і дуже простих знарядь?
Виявляється, що гак. Гострі зуби, міцні дзьоби і щелепи — ось єдине знаряддя, яким вони користуються. Але це, звичайно, не знаряддя, а скоріше «руки» лісових ремісників.
Можливо, все-таки якісь інші «кмітливіші» тварини, будуючи свої гнізда і помешкання або ловлячи здобич, застосовують прості знаряддя?
1867 року в Німеччині вийшла у світ праця «Капітал», її автор — Карл Маркс, великий вождь і вчитель робітників і селян.
Ця книга — справжня енциклопедія: вона містить відповіді на багато дуже різноманітних питань. У ній дано науковий аналіз законів розвитку, існування і неминучої загибелі капіталізму.
Автор пише, що застосування і створення засобів праці хоча й властиве у зародковій формі деяким видам тварин, становить специфічно характерну рису людського процесу праці.
Отже, є тварини, яким властиве «у зародковій формі» застосування знарядь праці. Пошукаємо цих тварин у лісі і під водою.
Послухайте, що розповідав грецький історик Плутарх про маленького краба піннотереса, який живе на дні Середземного моря.
Піннотерес постійно тримається біля черепашки пінни [61]. Він сидить, неначе воротар, перед її скойкою, відкритою, аж поки підпливе якась рибка так близько, що її можна зловити. Тоді краб швидко вповзає у скойку і щипає черепашку. Стулки відразу змикаються — риба у пастці! Обидві тварини разом з'їдають свою здобич.
Який кмітливий рибалка! І, напевно, його жива «пастка» ніколи не відмовлялася діяти, бо сама вона не від того, щоб ситно пообідати.
Але сучасна наука дає зовсім інше пояснення легенді стародавніх римлян про співробітництво пінни й піннотереса.
Це вірно, що краб піннотерес живе завжди по сусідству з черепашкою пінною і в хвилину небезпеки навіть ховається в її скойці. Але він використовує пінну не як знаряддя ловитви, а як надійне сховище — ніби бліндаж.
У нас, на Далекому Сході, в Японському морі, водиться інший кумедний краб — дромія. Він досконало опанував мистецтво маскування. Опиняючись в новій для нього обстановці, краб насамперед намагається забезпечити собі надійний камуфляж. Накидає на спину мул, зриває гілочки водоростей і тримає їх над собою двома парами задніх ніг, які навмисно для цього пристосовані. Найчастіше як «маскувальним халатом» дромія користується губкою. Помічено, що краб, коли має вибір, прикриває себе предметами, найбільш підхожими забарвленням і рельєфом до навколишнього грунту. (Інстинкт мудрий!)
Та мудрий інстинкт сліпий. Ось дослід, який це доводить.
Дно акваріума пофарбували синьою фарбою. Посадили в акваріум краба і дали йому як маскувальний матеріал клапті кольорового паперу. З одного боку вони сині, з другого — червоні.
Краб занепокоївся, поквапливо почав укриватися клаптиками, які пасували за кольором, і… став червоним. Він інстинктивно притягав до себе кожний клаптик синім боком. Червоний бік обертався назовні.
Але краб не обмірковував своїх учинків, він несвідомо виконував безглузді (в тій ситуації, яка склалася) дії, спонукуваний інстинктивним почуттям, яке дістало ся йому в спадщину від сотень поколінь предків. А предкам не доводилося маги справу з «лукавим» папером, і доцільний навик його використання в них не розвинувся.
Ось іще одне спостереження античних натуралістів. Про нього розповідає римський письменник Пліній Старший.
Мова йде про восьминогів. Вони дуже полюбляють ласувати ніжним м'ясом двостулкових черепашок. Скойки маленьких молюсків восьминоги розкривають швидко і вправно. Природа наділила їх чудовою відмичкою — тонким і гострим роговим дзьобом. Просуваючи дзьоб у шпарину між стулками скойки, вони, як ножицями, підтинають черепашині м'язи, які змикають ці стулки, і перламутровий будиночок розчиняє свої двері.
Але в скойки великих черепашок восьминоги не можуть протиснути дзьоба — так міцно вони стулені. Тоді, пише Пліній, хижаки вдаються до хитрощів. Причаївшись біля зачиненої скойки, восьминіг годинами чекає, коли вона розтулиться. Як тільки черепашка напіврозтулить свою скойку, восьминіг швидко вставляє між її стулками камінь, щоб скойка не змогла більше стулитися. Ну, а потім спокійнісінько, як на таці, з'їдає спійману в такий дотепний спосіб здобич.
Ця історія про восьминогів і в наш час добре відома рибалкам. з узбережжя Середземного моря і островів Тихого океану. Про хитромудрі витівки спрутів дізналися вони, звичайно, не з творів Плінія, а, напевно, із власних спостережень.
А як ставляться вчені до цих спостережень?
Восьминоги у своєму житті дуже часто користуються камінням різних калібрів як будівельним матеріалом. Споруджують із них свої житла і гнізда. Восьминіг добре тримає мацаками камінь або навіть кілька каменів і переносить їх на великі відстані.
Поширення легенди про восьминогів, які застосовують каміння як своєрідні «домкрати», щоб відкрити скойки молюсків, говорить про те, що. напевно, є якісь справжні підстави для цієї історії. Проте, коли вчені спробували перевірити легенду шляхом досліду з восьминогами, яких утримували в акваріумах, вони одержали негативні результати. Втім, найзавзятіших ентузіастів ця невдача не зупинила. Адже добре відомо, що багато тварин поводяться в неволі не так, як за природних обставин. Було вирішено спостерігати за восьминогами в природі, на дні моря.
І ось кільком зоологам пощастило підтвердити стародавню
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стежкою легенд», після закриття браузера.