Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

і вбити, і стати перед ним навколішки, аби врятувати свого Андрія.

Ні, не буде вона благати, підлещуватися! Знищить хлопчиська своєю зневагою, спопелить гнівом. Він-бо їй нічого не зможе зробити.

— Який мерзотник! — прохопилося в неї.

— Не треба так гніватися, Інночко, — стримав її Божко. — Вони там усі мерзотники. Коли вже людина йде на цю роботу… ловити інших… А втім, служба така, спокійно зауважив він. — Май на увазі, я не хочу дражнити гусей.

— Та хіба не знайдеться на нього управи! Хто дозволить вплутати чесних людей у всякі брудні справи!

— Але, Інно… — Інженера занепокоїла несподівано різка реакція дівчини. Не знав, як розмовляти далі. — Розумієш, справа делікатна, і мені не слід здіймати галас. Я не хотів би з ним сваритися, хоч там що… Формально він завжди буде правий… Інночко, ти моє життя, мій єдиний порятунок, єдина надія. — Божко раптом важко задихав, немов стримуючи плач.

Серце дівчини краялося.

— Але що я можу зробити?

— Треба поговорити з ним, — сказав інженер, підводячи голову. — Обережно. Крий боже, якщо зрозуміє, що я про все здогадуюсь… І не проси за мене…

Інна з подивом глянула на коханого…

— Я не хочу, щоб ти принижувалася, — гордо пояснив Божко. — Але що вдієш, — зітхнув він тяжко. — Цей монстр закоханий у тебе, і тільки ти можеш з ним поговорити.

Дівчина напружено слухала, намагаючись зрозуміти, що ж, власне, хочуть від неї.

— Тільки тобі він ні в чому не відмовить…

— Але що я маю робити? — перепитала Інна.

— Будь обережна з ним, — повторив інженер, не відповідаючи на запитання. — Він хитрий і підступний. Вони там усі живляться людським м'ясом. І Гармаш теж навчився ковтати людей, як удав кроликів… Але мною він подавиться!.. Ні слова з того, що почула зараз. Збери волю і будь з ним ласкава. Адже ти — жінка, та ще й талановита. — Божко ледь-ледь посміхнувся, Здавалося, до нього поверталася впевненість у собі. Життя — це велика гра, і кожен має бути актором, а жінки народжені для цього… Немовби ненароком довідайся, що він робить зараз, які матеріали зібрав на мене. Може, трохи згодом, коли вдруге побачишся, тоді вже відкрито попросиш, щоб був до мене справедливим. А поки що не треба… Завтра-післязавтра постарайся зустрітися, і тільки дружні жарти, ласкаві натяки… Ну, можеш дозволити поцілувати себе… Ні, ні, що я кажу, — схаменувся Божко, пригортаючи дівчину. — Ні, ні, краще нехай кинуть мене за грати, нехай безневинно стратять! Такою дорогою ціною не хочу ні справедливості, ні свободи, — він дужче пригорнув Інну. Потім відпустив, узяв з підлоги пляшки й наповнив чарочки.

— За наше щастя!.. Звичайно, якщо вони запроторять мене у в'язницю, — зітхнув інженер. — Тоді все пропало. Не чекатимеш ти арештанта…

Інна затулила йому долонькою рот.

— Мовчи, мовчи!

— Значить, спробуй хоч що-небудь дізнатися. Може, словом якимсь прохопиться… Не буду тебе вчити… — роблено посміхнувся Божко. — Треба, щоб у нього обертом ішла голова від тебе, тоді й сам не знатиме, що базікатиме. А я, довідавшись про його плани, вживу заходів і врятуюся. Якби хоч знати, що в них на мене є, що вони збираються далі робити. — Він зіскочив з тахти на підлогу і, як був у барвистих шкарпетках, почав нервово ходити по кімнаті. — Та дзуськи, не візьмуть голими руками!.. — говорив, звертаючись до Інни, яка стежила за ним тривожним, відданим поглядом. — Хто я — вільна людина чи жалюгідна жертва їхніх правил та законів?! У мене на в'язах теж не глиняна макітра!..

Він підійшов до тахти. Дівчина впіймала губами його руку і поцілувала. Потім підвелася.

— Уже?

— Дванадцята… Вдома переполох буде.

— Коли вже зможу залишити тебе назавжди! Щоб не розлучатися ні вдень, ні вночі. Щоразу, як ідеш, мені здається, що одірвалася частиночка душі… Ну, нехай, — твердо додав інженер. — Закінчаться благополучно ці тривоги, подамо документи до загсу. А там можна і майнути з Києва, переїдемо до Москви чи Ленінграда або ж оселимося біля синього моря…

Він допоміг Інні одягтися, провів до дверей, попросив, щоб вона не відкладала зустрічі з Гармашем.

На площадці ще раз поцілував і не зачиняв дверей, поки дівчина не сховалася за поворотом сходів.

Ланка, якої бракувало

Перед Юрієм лежала купа паперів — акти ревізії, інвентаризаційні списки, фото. Накладні галантерейної крамниці на Лук'янівці, акти ревізорів говорили одне, а фото — інше. Перші стверджували, що в крамниці повний ажур: скільки одержано товару, стільки й продається — нема ні нестач, ні надлишків. А фотооб'єктив схопив на плівку знайому лейтенантові «Волгу» інженера Божка, яка на останньому тижні кілька разів під'їжджала до цієї крамниці, навіть заїздила у двір. Це, безперечно, свідчило про якісь прямі зв'язки, поза базою, між крамницею і ділками фабрики. Але такий дивний ажур по документах!..

Юрій ще раз почав розглядати кожну накладну. Дивився на них і прямо, і скоса, і на світло, мало не на зуб пробував. Накладні як накладні, і нічого фальшивого в них не видно…

Часом йому починало здаватися, що докази виладнюються стрункою системою, і раптом усе розліталося, немов від подуву вітру.

Вовченко сказав: у вас є матеріали, що на фабриці виготовляють невраховану, так звану «ліву» продукцію. Виходить, має існувати й шлях, яким ця продукція потрапляє до споживача. Інакше все це нонсенс, нісенітниця… Тільки наявність збуту може остаточно довести виготовлення неврахованої продукції. Шукайте цей таємний канал збуту. Поцікавтесь, які ще крамниці в місті торгують пластмасовими виробами, поролоновими беретами, панамами. Де одержують крам, на якій базі…

Отак після тривалих пошуків, після знахідок, удач, свідчень, які не залишали сумніву, що на фабриці діє зграя грабіжників, нічого, виявляється, він не зможе довести, поки не встановить, де крадії збувають продукцію…

Юрій сердито глянув на купу нудних папірців. Ні, він не занепав духом.